Подія року · “Ми зможемо збудувати Нову українську школу компетентностей і цінностей”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті ««І в смерті з рідним краєм поріднюсь»», с. 7
«І в смерті з рідним краєм поріднюсь»
Слово Просвіти, №19 за 2018 рік
Закінчення. Початок на стор. 7
національної гідності, патріотизму, а й тому, що в смерті обернувся на життя і в смерті з рідним краєм поріднився. Через смерть — утвердження, через смерть — перемога, через смерть — життєствердна самоідентифікація. Найголовніше те, що Василь Стус — органічно національний і наднаціональний митець, його творчий порив ґрунтований на послідовно сповідуваних принципах істини, любові, добра, відкритості й любові. Відбувся активний діалог двох рідних і дорогих країв Василя Стуса й Донецького національного університету імені Василя Стуса — вінницького й донецького, адже 21 квітня в актовій залі головного корпусу (вул. Шістсотріччя, 21) творча студія “Альянс” із Краматорська під керівництвом учителя Наталії Чачанідзе та завуча Наталії Машкіної давала виставу “Птах душі” за творами Василя Стуса. Всі були співучасниками прекрасного дійства: відкрито, емоційно, щиро й проникливо учасники трупи оповідали непросту історію життя Василя Стуса. Василь Стус як лінгвоперсона формувався у своєрідній народнорозмовній стихії околиці Донецька (тоді — Сталіно), де активно взаємодіяли домінувальна українська усна традиція й адміністративно агресивна російськомовна новація. У такій складній ситуації особливе значення мала мовна тяглість у сім’ї, що посилювала українськість митця. І хоч офіційно-командна модель нав’язувала мовносоціальну роль, яка повністю корелює з потребами формування нової категорії “радянський народ”, Василь Стус обирає інакшість, і в цій інакшості бачить стрижень національно-мовної самоідентифікації. Власне, це корелювало з функційно навантаженим сімейним, почасти вуличним дискурсом, що адекватно не інституціювалися через силове нав’язування інших цінностей, сповідуваних командно-партійним, управлінсько-освітянським апаратом. Залишки такого мовносоціумного тла околиці можна було зустріти в лінгвосоціумному портреті Донецька ще напередодні війни 2014 року. Мовна естетика Василя Стуса ґрунтована на: а) досконалих літературно-нормативних зразках, що відчутно в будь-якому його творі: Хай життя — одне стернисте поле, / але перейти — не помину. / Дотягну до краю. Хай руками, / хай на ліктях, поповзом — дарма, / душу хай обшмульгаю об камінь — все одно милішої нема / за оцю утрачену й ледачу, за байдужу, осоружну, за / землю цю, якою тільки й значу / і якою барвиться сльоза (Присмеркові сутінки опали…); б) народнопісенній, фольклорно самобутній традиції — це і звертання на кшталт пане-брате (І не бештати, пане-брате, а триматися на землі! (Звіром вити, горілку пити…)), і повтори на кшталт по роках, по віках, по горбах (Звіром вити, горілку пити…); в) концептуально узагальнених і трансформованих образах української та світової літературної традиції (Море — / чорна грудка печалі, / душа Мефістофеля / наодинці (Море — чорна грудка печалі…); Цей став повісплений, осінній чорний став, / як антрацит видінь і кремінь крику, / виблискує Люципера очима (Над осіннім озером); г) авторському наповненні діалектних слів зразка ненатля (Жадібність, ненаситність (СУМ 1974/5, с. 343) особливими сполучувальними інтенціями ненатля сказу: І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами, / раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах! (Море — чорна грудка печалі…); ґ) несподіваних метафорах, у яких поєднано зорову й слухову результативність: Охриплі очі (>) збіглися в одне — / повторення оцього чорноставу, / насилу вбгане в череп (Над осіннім озером); а чуєш, чуєш протяг у душі; (Над осіннім озером); маленький шротик сонця, / зчужілий і заблуканий у тілі (Мені здається, що живу не я…) та ін. Водночас функційно навантаженими постають власне авторські слова, створені з концептуальним баченням не просто новітнього, а зорієнтованого на нові, осмислювані в сучасному часопросторі, реалії, результати, процеси: І з ордою під дикі галаси прорешечуватись гробами, / раз жене нас ненатля сказу по роках, по віках, по горбах! (Море — чорна грудка печалі…) і под. За підсумками роботи конференції учасники ухвалили підготувати й опублікувати наукові матеріали, а також: 1) вважати проведену конференцію важливою віхою в осмисленні цілісного образу Василя Стуса в контексті доби з наголошенням актуальності постаті Василя Стуса у виявленні суспільно-політичних, філософських, морально-етичних, культурологічних аспектів українського буття. Включеність поета та його оточення в суспільно-політичні контексти епохи потребує глибшого осмислення; 2) активізувати поглиблення наукового діалогу для осмислення перекладацького доробку поета, значення митця у світових культурологічних і соціополітичних процесах, інтерпретації його художніх текстів із залученням актуальних інтерпретаційних та методологічних стратегій; 3) визнати першочерговим питання збереження й належного вшанування пам’яті про Героя України В. Стуса — не тільки як символічної постаті загальнонаціонального масштабу, ай як не до кінця відкритого митця високого естетичного рівня, що вимагає широких порівняльних досліджень із залученням європейських і світових дискурсів; 4) звернутися від імені учасників VІ Міжнародної науково-практичної конференції “Василь Стус: життя, ідеологія, творчість, соціополітичний і літературний контекст” до Міністерства освіти і науки України, органів управління освітою з пропозицією підтримувати проведення подібних конференцій на різних рівнях державних інституцій, сприяти виданню їх матеріалів. Актуальним є продовження традиції проведення науково-теоретичних форумів зі щоп’ятирічною періодичністю і проведенням наступної конференції 2023 року.
Анатолій ЗАГНІТКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
