2 “Олексій у цій групі взяв собі роль українського барда”. Такі вони, просвітяни · с. 2сторінка оригіналу ↗
Щоб Україна була
Слово Просвіти, №19 за 2019 рік
Перший урок Наприкінці 1970-х він проходив службу в Радянській армії. Там уперше і зіштовхнувся з “дружбою народів”: Олексія, молодого новобранця, жорстоко побили залізними прутами лише за те, що розмовляв рідною, українською мовою і заперечував твердження, буцімто рано чи пізно всі народи СРСР стануть росіянами. Переконавшись, що його не зламали, “друзі-росіяни” вчинили спробу “випадкового” розстрілу. Під час нічних бойових стрільб поставили на охорону полігона, як виявилося, за мішенню, по якій усю ніч, використовуючи тепловізори, стріляли з крупнокаліберних кулеметів. Дивом залишився живим. Тоді й зрозумів вимовлену напередодні одним із “доброзичливців” фразу: “А знаєш, хахол, на учєніях допускаєтся какой-то процент нєсчастних случаєв…” Запам’яталося ставлення представників різних народів, які служили в його полку, до українців, українськомовності та українськості. Позитивно сприймали українців та нашу мову більшість: грузини, осетини, дагестанці, чеченці, білоруськомовні білоруси. Вони поважали людську гідність і солідарність. Негативно — росіяни, молдавани, гагаузи, азербайджанці, казахи, російськомовні білоруси. З їхнього боку була зневага, неприязнь і недовіра. Нейтрально до проявів українськості ставилися тільки чуваші, казанські татари та вірмени.
Караюсь, мучусь… Олексій не вважає себе дисидентом. Хоча замолоду, з початком літературної діяльності і він ковтнув гіркої чаші. За твори, спрямовані проти русифікації, був схоплений представниками КДБ, ув’язнений у “психушці” (с. Високе Охтирського району Сумської області). Батьки змушені були продати корову, щоб викупити з неволі ледве живого сина. З лікарні вийшов з підірваним здоров’ям. Після так званого “лікування” якийсь час не мав сили ні підвестися з ліжка, ні ходити, зникла властивість розрізняти кольори. Тіло скували загальмованість та сповільнення реакції. За рік-два майже все це зникло, адже молодий організм (тоді йому було лише двадцять!) поволі відновлювався. Залишилися лише наслідки, які дошкуляють і досі.
Радість творчості Дещо оговтавшись від “лікування”, Олексій починає працювати на Машинобудівному заводі ім. Фрунзе у Сумах електрозварювальником. У рідному селі Шпилівці організовує український вокально-інструментальний ансамбль. На музику найпопулярніших світових хітів пише українські тексти і так популяризує українську мову. У головному складі ансамблю, крім нього, були Олександр Пасікута, Валерій Борзаниця, Василь Срібняк. Солістами виступали Ольга Ільченко, Лариса Шевченко. Художній керівник — Олександр Воробйов із Сум. За рік вступає до Сумського державного педагогічного інституту (тепер Сумський педуніверситет) на філологічний факультет. Це був час розгулу чергової хвилі русифікації. Щоб показати, що Суми були, є і будуть українськими, Олексій серед студентів різних факультетів знаходить початківців-літераторів, які намагалися писати українською. Це були Ніна Гавриленко, Михайло Попільнюх, Василь Пазинич, Юрій Андрусенко, Сергій Пономаренко, Сергій Бойченко та інші. Незабаром згуртувався творчий колектив, який виступав зі своїми творами у навчальних закладах та трудових колективах. Олексій у цій групі взяв собі роль українського барда.
Від “Спадщини” до Руху Незабаром Олексій починає працювати журналістом у багатотиражці “Строитель” найбільшої будівельної організації області — комбінату “Сумпромбуд”. Але творчі задуми не полишають непосидючого кореспондента. У нього визріває нова ідея — створити літературно-мис-
Після цього подружжю довелося зазнати і повної ізоляції, і викликів до місцевого органу КДБ, і ціну людяності й порядності недавніх приятелів та колег. Але в суспільстві дедалі гостріше відчувалася перебудовча відлига, дихати стало легше. І тоді Олексій організовує в Сумах осередок прихильників української мови. Прихисток для нього надала викладач української мови Сумського будівельного технікуму Н. С. Вірченко. На все життя молоді запам’яталися “Вечорниці”, які можна було назвати і “Святом українських вареників”, яких господиня разом зі студентами підготувала аж сім видів. Після того у вчительки з’явилися великі проблеми на роботі. Збиратися стало ніде, і осередок майже згорнув діяльність. Але в Україні на часі стало створення нової демократичної організації. О. Г. Шевченко 1989 року стає одним із засновників у Сумах Народного руху України за перебудову. Делегатами на перший з’їзд НРУ обрали його дружину, Людмилу Шевченко, першу “рухівку” на Сумщині і викладачку політехнічного інституту І. Предборську.
На громадській хвилі Того ж таки року на першому з’їзді Товариства української мови в Києві Олексія обрали членом правління Всеукраїнського Товариства української мови, яке згодом буде перейменовано у Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Далі Олексію Шевченку довелося бути організатором поїздки сумської делегації на “Ланцюг злуки” у Київ. Знайшов рично відмовився надавати приміщення для концерту, оскільки вище начальство заборонило це робити. І попередило: якщо дозволить — буде звільнений з роботи. Але він усе ж ризикнув, і концерт відбувся.
“Є один українець”! Через брак у Сумах українськомовного і українського середовища, Шевченко організовує в місті об’єднання батьків і дітей “Українська родина”. Першими учасниками цього проекту були родини Шевченків, Бєляєвих, Кавунників, Абрамових. “Українська родина” працювала у Сумському палаці дітей та юнацтва близько року, проте змушена була припинити роботу через українофобську позицію тодішньої директора Палацу В. І. Бочарової, бо члени “Родини” не підтримували політику “двуязичія”. На початку 1990-х Олексій Шевченко організовує приватне виробничо-комерційне підприємство “Січ”. Уперше в області, а можливо, і в Україні, впровадив модель українського протекціонізму — давав роботу та заробіток людям, які зарекомендували себе патріотами й долучалися до розвою української культури та підтримки української мови. Узяв на роботу співголів Спілки української молоді “Сумщина” В. Лущика та М. Наземця, голову Сумського козацького товариства О. Реуту з синами Андрієм та Анатолієм, українських активістів того часу М. Самуся та О. Лозу. Особливо намагався підтримати заробітком патріотів-інтелігентів. У різний час тут працювали такі відомі люди Сумщини, як професори В. Положій, І. Мозговий та О. Кузема, відомий у світі художникукраїніст В. Ломака, заслужений артист України М. Ластовецький, діти директора театру імені Щепкіна О. Бойцова, співак та художник О. Мисливченко, різьбярі О. Киселів та С. Скляр, краєзнавець та історик М. Карпенко, учитель С. Початко та інші. То був час великої економічної кризи в Україні. Інтелігенції зарплату тоді майже не виплачували або й зовсім не платили. Олексію запам’ятався один випадок. Якось, коли він розставляв представників інтелігенції на Центральному базарі на торгові місця (тоді рекет ще тільки зароджувався), зіштовхнувся з циганами. Старший серед них, почувши його українську мову, гучно покликав усіх навколишніх циган і сказав: “Ось подивіться, є один українець! Один серед усіх”. А як переконалися, що вся Шевченкова команда розмовляє лише українською, ді-
Олексій ШЕВЧЕНКО, голова Сумського обласного об’єднання Товариства “Просвіта”, якому щойно виповнилося шістдесят, скільки себе пам’ятає, завжди говорив українською. Тоді, наприкінці минулого століття, та ще й у міському, суціль російськомовному середовищі, це було свідченням і позиції, і характеру, і світогляду.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
