Сімейний альбом · “Пролетіли роки, сплили десятиліття, а пам’ять і сімейний альбом дотепер зберегли минулі події”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Рідна мати моя... ((ссппооммиинн іізз ммииннууллооггоо))
Слово Просвіти, №19 за 2021 рік
А. ВЕРЕЩАГІНА, Б. ВЕРЕЩАГІН, заслужені діячі мистецтв України Минуло понад 60 років відтоді, як композитор Платон Майборода і поет Андрій Малишко створили одну з найулюбленіших українцями пісень “Рідна мати моя”. Не одне покоління було залюблене у її високопоетичні рядки і зворушливу мелодію, що й донині чарують красою та глибиною образів. Кожна пісня, як і людина, має власну біографію, неповторну історію... Є вона і в славетного “Рушничка”. 1958 рік. На Київській кіностудії імені О. Довженка знімався фільм “Літа молодії”, над музикою до якого натхненно працював Платон Іларіонович. Режисер стрічки О. Мишурін запропонував композиторові написати пісню для її головного героя – юнака, котрий тільки-но починає самостійно торувати свою стежину. На думку кінематографіста, вона б допомогла більш яскраво та виразно змалювати на екрані його художній образ, зро-
Ліворуч – Ярослав Верещагін, по центру – Роман Майборода, праворуч – Борис Верещагін бивши внутрішній світ персонажа багатогранним і надзвичайно близьким для глядачів. П. Майборода зрадів такій пропозиції. Прообразом Матері у пісні була Дарія Єлисеївна – матуся композитора. Саме її світлий образ, її “ласкава усмішка” надихнули композитора на створення пам’ятного музичного твору. Так народилася ця справжня перлина, незабутня пісня-спогад. У ній з неперевершеною теплотою та ніжністю оспівано незрадливу любов, з якою матері виряджали своїх синів у широкий світ, у далеку путь, встеляючи її неодмінним атрибутом народного побуту – вишиваним рушником. Важко назвати в українському декоративно-вжитковому мистецтві іншу річ, котра містила б таке різноманіття символів, супроводжувала людину протягом усього життя, – в радості і горі. Родинні рушники споконвіку вважалися в Україні своєрідним оберегом і духовною спадщиною. Вони дарувались із побажаннями доброї долі, щасливої дороги, найшвидшого повернення додому. Звісно ж, усією душею, серцем цього бажала своїй дитині саме вона, рідна Мати. Згадаймо ці світлі Малишкові слова: “І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя, на долю дала”... Певно, через таке сакральне значення вишитого рушника для українців вірші Малишка неможливо відповідним чином перекласти іншими мовами, оскільки втрачається глибинна сутність. У нашому домі уславлена пісня прозвучала майже одразу. Був день народження нашої мами Варвари Павлівни. Вітаючи її, друзі-автори зворушливо заспівали свій новий твір. Що то був за дует! Коли злетіла мелодія, здалося, що у щиросердному співі злилися не лише їх голоси, а й переплелися їхні таланти, людські долі. А ще відчувалось, неначе лине у Всесвіт на крилах пісні така глибока й безмежна любов до найдорожчої в світі людини – Матері. Усі присутні, мов заворожені, слухали цей величний й воднораз такий хвилюючий гімн духовній материзні, який легким смутком лягав на їхні душевні струни. Складалося враження, що вони давно не чули такого достоту високодуховного, сповненого чистоти й краси твору. Одні в тихій задумі мовчали, хтось аплодував, інші намагались підспівувати Платонові Іларіоновичу та Андрієві Самійловичу. Та тільки мати композитора мовчала, посміхалась, а в її лагідних очах бриніли сльози, – оживало “все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, і вірна любов...”. Щойно фільм вийшов на екрани, сливе найяскравішою його ознакою та окрасою стала cаме пісня “Рідна мати моя”, першим виконавцем якої був Олександр Таранець. Звідтоді вона одразу залунала чи не в кожному концерті. Пісня струменіла з відкритих вікон квартир, чутно її було на вулицях, у парках. Вона так стрімко увійшла в музичний побут і стала широковідомою, настільки припала багатьом до душі, що її почали вважати ледве не народною. Як ділилися спогадами працівники Українського радіо, жодна з пісень того часу не могла порівнятись із нею за кількістю листів-прохань виконати її по радіо. Пригадується такий випадок, котрий яскраво свідчить про популярність “Рушничка”. Якось зібралась наша родина до родичів на Різдво (багато хто відзначав його й тоді) в Макарів Київської області. Була з нами й Дарія Єлисеївна, яку вважали членом нашої родини. Їхали автобусом, бо було нас чимало. Погода виявилась жахливою, автобус ледве повз дорогою. Нестерпно довго тягнувся й час. Раптом сталося те, чого ніхто не очікував: не вистачило пального. Усі здивовано поглядали один на одного, не розуміючи, як таке могло трапитись. Тоді водій мовчки дістав відро й вийшов з кабіни в пошуках зустрічного транспорту, щоби не наражатись на неприємності та врятуватися з прикрого становища. На вулиці стемніло. На горизонті невиразно проглядалися лише чорні стовбури дерев і все довкілля враз здалося похмурим, неначе його поглинув суцільний тривожний морок. В автобусі ставало дедалі холодніше, і люди почали хвилюватися, декотрі з них були надто роздратованими. І тут Дарія Єлисеївна доволі голосно, аби ми усі змогли її почути, говорить:
– І що воно за водій такий невдаха? Ми хоч однією машиною їдемо, хоч іншою, завжди є запасна каністра з бензином... (на той час її сини вже були відомими композиторами і обоє мали машини). Після короткої паузи, якийсь чоловік, мабуть, гострий на язик, засміявся, а потім дотепно, на його погляд, запитав: – А які ж це, бабусю, у вас машини? Часом, бува, не швейна вкупі з м’ясорубкою? Усі зненацька пожвавішали, почалися жартівливі коментарі... Зараз же піднявся наш батько, промовисто обвів поглядом салон та вимовив з теплим почуттям: – Шановні добродії, чи знає хтось із вас пісню “Рідна мати моя”? – Авжеж, знаємо! – ствердно відповіли майже хором усі пасажири. – Так оця бабуся і є та сама рідна Мати, якій її син, композитор Платон Майборода, і присвятив свій твір, – додав він. Автобус неначе підмінили. Він помітно оживав, поволі наповнюючись м’якими музичними хвилями, що здіймались від звуків колективного співу однієї з найчарівніших українських ліричних мелодій. Було видно і чутно, як змінився його загальний настрій, бо присутні почали згадувати та дружно співати й інші твори митця. Нарешті з’явився водій, і автобус рушив далі, несучи в далечінь золоті мелодії майбородівських пісень: “Ми підем, де трави похилі”, “Білі каштани”, “Київський вальс”, “Пісня про вчительку”... Коли прибули на кінцеву зупинку, всі мимоволі, ніби за покликом серця, оточили Дарію Єлисеївну і почали дякувати їй, проводжаючи гучними оплесками, а вона, – низько вклонившись, ще довго отак стояла, розчулена, не маючи сил й зрушити з місця. І тоді, напевно, всі змогли розгледіти її добрі виразні материнські очі... Ми і наші попутники були втішені таким неочікувано теплим закінченням цієї подорожі. Тетяна Василівна, дружина Платона Іларіоновича, розповідала, з яким піднесенням зустрічали “Рушничок” і за межами України, зокрема в Канаді. Тоді всіх вразила популярність пісні поміж українців, де чималий гурт, зібравшись одного разу після концерту під вікнами готелю, з
Композитор Платон Майборода зі своєю мамою
Ліворуч – Дарія Єлисеївна Майборода з Борисом Верещагіним на руках, праворуч – Варвара Павлівна Верещагіна із сином Ярославом
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
