Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі “Я до тебе, матусю, у пісні іду”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

І що ж це воно?

Слово Просвіти, №19 за 2021 рік

Заголовком цього допису “примазуюся” до назви книжечки, про яку повідомляю. А назва така: “Якби ж!../ Отож…” Автор – письменник Костянтин Сушко із Запоріжжя1. Про що книжечка, сповіщає анотація до неї: “Для перевидання усього, що витворив Костянтин Сушко, знадобилося б щонайменше із десяток томів. Але де взяти гроші? Тож додумався чоловік із добірки своїх найсуттєвіших, як він вважає, нарисів, оповідань, романів тощо вилучити найвагоміші (на його ж думку) абзаци й подати їх окремою книжечкою. Таким чином, і про себе нагадав, і не дуже витратився. Та, головно, – читачам же менше мороки! Чи не приклад для наслідування, га, панове класики?” Так представили книжку видавці, а ось як причину її з’яви пояснив у “Передньому слові” сам автор: “За майже піввіку журналістських та письменницьких клопотів я сотворив більше трьох десятків книжок. Нариси, замальовки, вірші в прозі та оповідання, історико-публіцистичні й літературознавчі розвідки, повісті, романи… Про що писав-пишу? Релігія, краєзнавство, природа, історія, археологія та, звісно ж, людські стосунки. Починав із видання накладом у 13000 примірників, кілька разів діло доходило навіть до 25 й 30 тисяч, а от незалежницький період мого белетристичного буття фіксує поки що ось яку тиражну ситуацію: 10000-1000-500- 2000-2700-700-1000-500-150-100… Причому, масштаби тиражу-накладу не залежать ні від жанру, ні від теми, тим паче, від якості витвору – всуціль од суми грошей, із якою звертаєшся до видавця. Ніколи не млів від захоплення перед своїм, виключно заочним, читачем, та все ж у якомусь наборі чеснот йому не відмовляв. Аж тут приспів Фейсбук. І добряче мене остудив. Побачив, як постуються-лайкають між собою споживачі письменницького продукту, почув-відчув їх – уже не мовчазними заочно, а, що називається вживу! – і мені стало… Та зараз не про це. Скажу лиш, що яскравим полум’ям тулити слово до слова, щоб згодом винести все на люди, вже не палаю. І справа не у віці (клянусь!) – іще маю дещо сказати, знаю навіть, як… Інше непокоїть: а для кого? Ондечки лунає звідусіль: “Не той читач пішов!” Та навіть і раніше, коли ще була мода відгукуватися на публіцистично-поетично-прозові вправи, особисто в моїх літ-експерти рідко-ріденько відзначали те, на чому я наголошував. А я ж так старався… Власне, може, в інших письмаків інакше? Словом, вилучив я зі своїх книжок окремі абзаци-наголоси, прибравши усе зайве, та показую їх окремо. Чи помітите зараз, дорогі наші читачі? Чи збагнете?” А для прикладу, що саме доведеться “помічати чи не помічати”, подаємо з книжечки кілька мікросюжетів: Що нас інколи так нестримно, тягне зазирнути в минуле? Не лише в добу “босоногого дитинства”, а далі, набагато-набагато глибше… Нас ніби кличе до себе ота магічна “висхідна точка”, коли на світі все тільки починалося. Коли – ще жодного злочину, жодної зради, жодної наглої смерті. Ні обману, на підлості, ні насильства. Зазираючи в минуле, ми підсвідомо начебто воліємо почати все СПОЧАТКУ. Щоб розвивалося усе лише по правді й лише по совісті. Либонь, на отій же хвилі вабить нас до себе й “лоно природи”, аби в оточенні лише дерев і трав ми змогли відчути світ визначально чистим і світлим. Таким, яким сотворив його Усевишній, і яким він міг би залишатися завжди. Прагнучи бодай інколи побути на самотині, кожна жінка підсвідомо відчуває себе Євою, а чоловік Адамом, коли начебто з’являється шанс дати початок людству так, щоб воно ніколи не зазнавало ані мук, ані страждань. Я давно уже не благоговію перед далеким минулим, а от невикористаний ним шанс безмежних можливостей Добра і Творення не залишає мене байдужим. Коли ми його втратили? На догоду чому? (“Віщий Степ2” ) Українці, либонь, – єдина спільнота у світі, котра геть нічим не завинила перед людством. Озирнімося назад на сто, двісті, п’ятсот, на тисячу, три, п’ять тисяч років. Бодай на якомусь відтинку чи в епізоді власної та світової історії ми зазіхали на чуже? Прирізали до своїх просторів сусідську землю? Обливали брудом сусідів? Зневажали несвою мову? Руйнували ненаші храми? А ще… Може, ми створювали вишукані знаряддя для знищення людей – оті гільотини, гарроти, електростільці, душогубки, газові камери, концентраційні табори? Нічого навіть подібного немає серед “цивілізаційних набутків” українського народу. (“Герої мутного часу”) Революція – – цинічний засіб-спосіб (план, сценарій, механізм тощо) здобуття влади зграйкою спритних ділків – придумана не задля того, щоб покращувати життя людей. Так було завжди. І так буде. Ділки ефективно використовують енергію вічно невдоволених, самовідданих баламутів, які, не вагаючись, ідуть на барикади. Чимало їх там і лишається, розчистивши шлях до влади ділкам. Звісно, баламути запалюють серця чи не більшої частини співвітчизників, але та більшість далі мітингової підтримки баламутів і споглядання, що ж воно буде, не йде. Відтак, баламути гинуть, а глядачі-вболівальники виживають. Влада міняється, точніше, змінюються її представники, тоді як усе залишається на своїх місцях. Життя продовжується у тому ж руслі і з тим же набором соціальних проблем. (“Заклопотаний світ”) Після того, як упораємося із синдромом малоросійства у нашому суспільстві, нам неодмінно випаде боротьба з дивовижним різновидом конформізму, котрий сьогодні самопроголошено вважається щирим, істинним патріотизмом. Й буде та боротьба жорстокою і запеклою. Так просто войовнича сірість, обмеженість і зарозумілість позицій своїх не здадуть. Окрім усього іншого, вони віртуозно й безсоромно спекулюватимуть тестом, чия любов “до неньки” щиріша. Власне, вони уже й сьогодні ним спекулюють. Бо напружено думають про себе у НАШОМУ завтрашньому дні. (“Стежка на Хортиці”) А книжка… Книжку написати можна. Цілком змістовну, оригінальну, можливо, навіть і видатну. Талант? Для цього вистачить мінімуму здібностей і максимуму наполегливості. А от стати Людиною… Нею треба просто бути. Постійно і повсюдно. Людина, звісно, з великої літери, завжди, в усі часи перебувала у найбільшому суспільному дефіциті. І – в найбільшій затребуваності! Її – справжню, непоказну, але мудру, благородну й порядну – шукав серед білого дня з ліхтарем у руках іще Діоген 2500 років тому. Найбільший, найвищий і наймогутніший талант – це Талант Людяності. (“Заклопотаний світ”) Таким чином, Кость Сушко, відзначаючи 50-річчя своєї творчої діяльності, зробив сам собі подарунок: на 114 сторінках книжечки форматом А-6 із більше як тридцяти власних видань, представив два десятки. А ще трійко – з отих, які підготовлені до можливого друку. Кілька поданих вище уривків дають уяву, що ж воно вийшло, та на остаточну думку можна буде претендувати лише тому, хто побачить книжечку вживу й, звісно, прочитає її. Підготував Микола Пащенко, м. Запоріжжя 1 Якби ж!..; сюжети для неквапного читання / Костянтин Сушко. – К: Український письменник, 2021 – 116 с. 2 Тут і далі – назви книжок та окремих творів.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин