Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Літературні лабіринти · “Тут були написані визначні, різні за тематикою твори української літератури”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЗЗннааккооввіі ббууддііввлліі ццееннттрруу ссттоооллиицціі

Слово Просвіти, №19 за 2021 рік

Тема “Літературний Київ” надзвичайно об’ємна. Можна виокремити підтеми: “Київ у творчості вітчизняних і зарубіжних письменників, “Письменники, які жили і працювали у Києві” і навіть “Київ у піснях”. А об’єднавши в одну, можна створити захопливу оповідь-книгу, подавши цікаві місця столиці України, пов’язані з іменем того чи іншого відомого літератора. Надія НАУМОВА, наукова працівниця Музею історичного центру міста Києва Їх так багато, що лише перелік забрав би десятки сторінок. Нагадаємо, що в Києві бували Олександр Пушкін і Микола Гоголь, Іван Франко, Лев Толстой, тут жили Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Лєсков, Іван Нечуй-Левицький, Леся Українка, Михайло Старицький, Олександр Купрін, Костянтин Паустовський, тут навчався, живі працював Микола Зеров, певний час перебували Ярослав Івашкевич, Ярослав Гашек і Януш Корчак. Французи Оноре де Бальзак і Мадам де Сталь відвідали Київ і залишили спогади про місто. Пізніше Київ відвідували Максим Горький, Володимир Маяковський, Ніколай Гумільов, Осип Мандельштам, Борис Пастернак. У Фундуклеївській гімназії навчалась Анна Ахматова (Горенко). У 1918 р. відомий бельгійський письменник Марсель Тірі (тоді – солдат Першої світової) став свідком київських подій, що відображають моменти історії України, і у 1926 р. написав книгу “Проїздом у Києві” (французькою мовою), яку лише у 2016 р. переклали й видали в Україні. У Києві народилися Михайло Булгаков, Максиміліан Волошин, Анатолій Кузнєцов і Віктор Некрасов. У кожного з них був свій Київ, кожен сказав своє слово про красу міста, розташованого на крутих пагорбах над Дніпром, про його сади, парки, людей, знакові події. Їхні твори стали колоритними джерелами для розуміння епохи й історії. Декому з вітчизняних майбутніх майстрів слова довелося в молоді роки побувати по обидва боки барикад буремних днів Української революції, що так чи інакше інтерпретувалося у творах. Варто згадати і про РОЛІТ – будинок, де відомі представники української (вже радянської) літератури проживали зі своїми сім’ями. Ці різні за віком, вихованням, соціальним походженням, силою таланту люди, часом дуже неоднозначні за характером, були ще й просто сусідами. Колись вулиця називалася Кадетською, згодом Фундуклеївською – на честь київського цивільного губернатора Івана Фундуклея. У 1919 р. її перейменували на вулицю Леніна, ще за життя вождя світового пролетаріату. Ще тривали світова війна і Українська революція, але більшовики вчергове зайшли в Київ і рішенням Київської Ради робітничих депутатів від 28 березня 1919 р. обрали для ленінської одну з найкращих вулиць, що вела від Хрещатика до Галицької площі. Забудова її почалася у XIX ст. за новим генеральним планом. Перші відомі будівлі – Кадетський корпус, Анатомічний театр (нині – Музей медицини), у 1901 р. на розі з вул. Володимирською зведено нову споруду Міського теат- Будинок РОЛІТу ру (архітектор Г. Штром). На початку вулиці знаходилася і перша в Києві жіноча гімназія (Фундуклеївська), і знаменита колегія Павла Галагана. У 1930 р. столицею соціалістичної України ще був Харків, але вже йшлося про перенесення центру до Києва. Тому виникла думка звести на цій вулиці будинок для радянських письменників, які вирішили заснувати житловий кооператив, де б вони могли жити і творити, натхненні ідеями комунізму. Подібний дім уже збудували в Харкові (кооператив “Слово”), його мешканці скоро переїдуть до справжньої столиці та отримають квартири в будинку, відомому під назвою РОЛІТ (скорочення від “робітник літератури”). Архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко ретельно продумали, яким має бути гідне помешкання для “інженерів людських душ”, покликаних виховувати нову радянську людину. Вони повинні тут творити, не турбуючись про повсякденність і не переймаючись побутом. Для будівлі обрали гарне місце – схил колишнього Святославського яру, до якого спускалася вулиця і де ще не було високих будівель, лише затишні типові для тодішнього Києва дерев’яні будиночки з садочками та палісадниками, які вже поступалися місцем новій забудові. Архітектурний проєкт у стилі модного тоді конструктивізму мав і українські риси, якими відомий зодчий Василь Кричевський завжди доповнював і прикрашав свої споруди. Щоправда, авторам довелося змінювати початковий задум через брак коштів, і їхнє творіння значно відрізнялося від первісного проекту, тож архітектори були незадоволені. Письменники, які з нетерпінням чекали на нові квартири, допомагали у спорудженні будинку, організовуючи суботники, на яких працювали як підсобні робітники. У грудні 1934 р. почалось заселення Першого корпусу, що простягся вздовж вулиці М. Коцюбинського (колишня Тимофіївська). Будинок мав п’ять під’їздів, 60 двокімнатних і трьохкімнатних квартир. Шість чотирьох-кімнатних помешкань в останньому під’їзді з телефонами та всіма побутовими вигодами призначалися для літературних начальників, керівників Спілки письменників. А от кухні в усіх були крихітними, лише 2,5 квадратних метри. Передбачалося, що відомі майстри пера із сім’ями обідатимуть і вечерятимуть разом у спільній їдальні. На горішньому поверсі розташувалася зала-мансарда з просторою верандою, призначеною для зборів, зустрічей чи відзначення урочистих подій, згодом її облюбували художники для своїх майстерень. Будівництво РОЛІТу продовжили: почали будувати новий корпус за поліпшеним проєктом архітектора М. В. Сдобнєва з одним під’їздом і 14-ма чотири-і п’ятикімнатними квартирами. Вкажемо на важливий мо- Тетяна Лебединська нині мешкає у своїй квартирі № 15 мент: письменників легше було контролювати, наглядати за ними, коли вони жили в одному будинку, певні “обов’язки” виконували і спеціальні консьєржки. У 1934 р., коли столицею знову став Київ, письменники, які переїхали з Харкова, отримали житло. У дворі елітного житла був споруджений двоповерховий будинок для обслуговуючого персоналу: слюсарів, теслів, двірника та кочегарів. У кожній квартирі корпусу, що 1939 р. прийняв мешканців, була ще й кімната для домробітниці. Але в час політичних репресій деяким мешканцям знаменитої споруди як ворогам народу довелося переходити на інші, некомфортні квартири. За багато років будинок відбив складний шлях української літератури та її творців, про нього можна написати роман, як це зробив Юрій Тріфонов (“Дом на набережной”). Письменницький дім пам’ятає і тривожні передвоєнні роки, дітей, що гралися у дворі, не знаю- Меморіальні дошки, реклама чи, що їх чекає, а ще конформізм, зраду, підлість і ницість, бо в його кімнатах писалися не лише знамениті літературні твори, панегірики, що вихваляли радянську владу і її вождів, а й доноси на колег і друзів. Звинувачення, чистки, щоденні жахливі звістки про арешти – цим жили квартиранти РОЛІТу. Уночі не спали, бо саме після півночі чи вдосвіта з під’їздів виводили ворогів народу, тих, хто не хотів іти проти своєї совісті. А ті, хто уникнув арешту, упокорилися, рішуче стали на шлях оспівування соціалістичної дійсності, продовжували жити і писати тут свої твори. У деяких згадано і цей будинок: “Коли у червні почалась війна…” Л. Первомайського, “У Києві, де вгору гнеться вулиця…” С. Голованівського, “Наш добрий дім” В. Малишка. Тут були написані визначні, різні за тематикою твори української літератури: “Мир хатам, війна палацам” Юрія Смолича, “Собор” Олеся Гончара, переклад українською мовою поеми Шота Руставелі “Витязь у барсовій шкірі” Миколи Бажана, “Гуси-лебеді летять” Михайла Стельмаха, поезії “Знову цвітуть каштани… (Київський вальс)”, “Пісня про рушник” Андрія Малишка. Письменницький будинок – рекордсмен за кількістю меморіальних дощок (29), які відзначають його знаменитих мешканців: Борис Антоненко-Давидович, Павло Тичина, Микола Бажан, Михайло Стельмах, Володимир Сосюра, Олексій Ватуля, Леонід Вишеславський, Остап Вишня, Матвій Гарцман, Сава Голованівський, Андрій Головко, Олесь Гончар, Давид Гофштейн, Наум Тихий, Марія Донець-Тессейр, Любов Забашта, Оксана Іваненко, Іван Кочерга, Іцик Кіпніс, Олександр Копиленко, Олександр Корнійчук, Іван Кулик, Олексій Кундзіч, Аркадій Любченко, Борис Лятошинський, Андрій Малишко, Іван Микитенко, Петро Панч, Леонід Первомайський, Олександр Підсуха, Марія Пригара, Натан Рибак, Максим Рильський, Микола Руденко, Іван Сенченко, Семен Скляренко, Леонід Смілянський, Юрій Смолич, Вадим Собко, Зіновій Толкачов, Павло Усенко, Микола Шпак, Микита Шумило, Михайло Чабанівський, Юрій Яновський, Євген Кирилюк. Першу дошку встановлено у 1958 р., останню – у 2011 р. Загалом у будинку жили близько 130 осіб. Багато хто з квартирантів змінив помешкання, побудувавши власний будинок, як Максим Рильський у Голосіїво, або ж переїхали у більш комфортабельні, як Павло Тичина, Микола Бажан, Юрій Смолич чи Олександр Корнійчук, який перебрався з Вандою Василевською на дачу Ватутіна (нині вул. Січових стрільців). Лише окремі прожили тут все життя, до смерті: Леонід Вишеславський, Микола Руденко, Михайло Стельмах, Іван Микитенко. А от деяким першим кооператорам письменницького житла не довелося пожити в ньому: Сте- Меморіальна дошка Олесю Гончару пан Васильченко помер у 1932 р., не доживши до закінчення будівництва, Григорій Косинка, Олекса Влизько, Євген Плужник збиралися перебратися в нові квартири, але були репресовані. Маємо зворушливі спогади про Євгена Плужника – талановитого поета, який вірив у ленінські ідеї та Жовтневу революцію. Він не мав власного кутка і жив у приймах у своєї дружини в кімнаті реквізованого “прибуткового” будинку на вулиці Прорізній. Плужник одним із перших членів Спілки письменників України вступив до кооперативу і заплатив гроші за житло. Його так хвилювала думка про те, чи увійдуть улюблені меблі в кімнати, що він, вимірявши їх розміри, побіг у свою ще неофіційну квартиру. Повернувся веселий і повідомив дружині: “Стане, стане!” Мав туди заселитися 11 грудня. Але вже дещо відчував і наготував про всяк випадок вузлик з усім необхідним. Євгена “взяли” в кімнаті на Прорізній 4 грудня 1934 р. на очах у дружини та її сестри. Поцілувавши їх на прощання, він пішов у супроводі трьох хлопців у формі, взявши той вузлик. Такі вузлики були майже в кожного з мешканців РОЛІТу. Оповідають, що Микола Бажан завжди мав напрасовані штани біля ліжка: хотів гідно зустріти працівників органів, не у спідньому. Борис Антоненко-Давидович, ув’язнений і засланий напередодні заселення, повернувшись до Києва, все-таки замешкав у своїй оселі. Квартири тут були виділені не лише письменникам: їхніми сусідами стали композитор Борис Лятошинський, художник Зіновій Толкачов. Нині цей імпозантний будинок не є таким привабливим і комфортним, як колись. Але в деяких квартирах живуть і родичі, і нащадки відомих мешканців: дружина Олеся Гончара Валентина, родичі Олександра Копиленка, Олександра Новицького, Олега Микитенка. У квартирі № 15 живе дочка українського поета з Житомирщини Миколи Шпака Тетяна Лебединська. Вона щоро-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин