Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
5 Читацьке віче · “Письменник повсякчас наголошує на ролі та значенні Молитви й Віри як духовному способові оздоровлення людини і нації”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Шанобливе ставлення до жіноцтва в Україні

Слово Просвіти, №19 за 2021 рік

Письменник здійснив величезну науково-дослідницьку роботу задля того, щоб через образ видатного організатора і очільника національно-визвольної війни в Україні Романа Шухевича – “Тараса Чупринки” та інших видатних борців за волю України – Євгена Коновальця, Степана Бандери, Ярослава Стецька, Андрія Мельника, Дмитра Лячківського, Василя Галаса, Тараса Боровця-“Бульби”, Василя Кука, Олекси Гасина, Олега Кандиби-“Ольжича”, Миколи Лебедя, Леоніда Ступницького, Дарії Гусяк, Івана Клиніва-“Легенди” (ці та інші історичні особи художньо виразно й об’єктивно відтворені у трилогії) – розгорнути панораму революційної боротьби українського народу завдяки військовій потузі УПА під проводом ОУН за незалежну Українську Державу. Більшість цих українських героїв, національних провідників загинули в боротьбі з підступним ворогом, але ні московському імперіалізму, ні гітлерівському нацизму, ні польському пацифікаційному “зазіханню” на українські землі й душі не судилося впокорити національний дух. Святослав Праск оприявлює одне з головних завдань, яке ставить перед собою, перед українськими Збройними силами головний командир УПА Роман Шухевич. Крім безпосередньої збройної боротьби з окупантами необхідно, вважав він, “розбуджувати” приспаний віками український національний дух непокори в охололих душах хохла й малороса. Адже будь-які імперії приходять і гинуть, а істинний національний дух, коли він є, залишається навіки в крові нащадків. Дух і Віра – ці дві взаємо­пов’язані, взаємозумовлені константи і визначають ідейне спрямування усієї творчості Святослава Праска. Письменник повсякчас наголошує на ролі та значенні Молитви й Віри як духовному способові оздоровлення людини і нації, як запоруці творення національно свідомої, духовно зрілої Особистості. Святослав Праск у своїх книгах “Горинь”, “Здобути або не бути”, “Столочене жито”, “Коріння і пагіння” відтворює складний процес формування такої особистості завдяки цілеспрямованій роботі його героїв над національним самоусвідомленням, осмисленням своїх коренів, національної історії, культури, традицій народного саморозуміння та досвіду. Людина невіруюча, бездуховна легко розчиняється в антилюдяній, атеїстичній системі, її людське “я” морально деформується, оскільки система позбавляє людину передусім свободи духу і моральної відповідальності за свої вчинки, дії. Для письменника, який вклав так багато власного, індивідуального, пережитого і переосмисленого в художні долі своїх героїв (Петра Вернидуба і Мирослава Скали), дуже важило те, щоб викликати читача на діалогічне сприйняття його творів. До речі, роман “Горинь”, наповнений великим потенціалом історичної інформації, продукує величезний масив знань і є, по суті, романом-диспутом. Цей твір спрямований на формування світоглядних орієнтирів молодого українця шляхом аргументованого розвінчання нав’язуваних передусім російськоімперською пропагандою псевдоісторичних концепцій, ідеологічних установок і стереотипів мислення. Дослідник життя і творчості Святослава Праска Левко Воловик справедливо наголошує на домінантній рисі головних героїв його творів: усвідомлення свого родоводу, родоводу свого народу і держави, свого покликання і обов’язку власного життя, самого смислу існування. По суті, книга “Коріння і пагіння” витворювалася Святославом Праском не лише заради дослідження свого родоводу, родової пам’яті, а й з метою спонукати читача до вияснення глибин власної родової і національної історичної пам’яті. Та головним, стверджує письменник, було для нього і для його героїв досягнення свободи і державності, а ця “висока мета вимагає високих помислів душі, гарячого серця й холодного розуму та постійного перебування на межі поміж життям і смертю”. Ідеалом Святослава Праска – талановитого письменника, подвижника на ниві просвітянської діяльності – завжди були духовно суверенна особистість, душа якої наповнена Вірою, згуртована українська нація із сильним національним характером та потужною волею до державного самоздійснення. Досягненню такого ідеалу і присвятив своє життя і творчість цей християнський письменник. Марія ГУЦОЛ, голова ІФМО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, лавреатка премії ім. Марійки Підгірянки З давніх-давен українців відзначало особливе ставлення до жінок, і це в часі сягає не століть, а тисячоліть. Так стверджує історія та археологія – наші праматері були берегинями родини, роду, племені й усього народу. Виважене і шанобливе ставлення українців до жіноцтва було поширене серед усіх соціальних станів і за Київської Русі, і після її Хрещення. Права жіноцтва були вписані до “Руської Правди” – зведення тогочасних законів Київської Русі, виконаного Ярославом Мудрим на початку XІ століття. Закономірно, що обожнюваний дохристиянський образ жінки-берегині з часом поширився і на культовий образ християнської Богоматері. І в суворих воїнів, січових лицарів-козаків найсвятішим образом-захисницею була саме Божа Матір. Майже усі їхні храми йменувалися: Покрова Богоматері, її образ був не тільки на іконах, а й на хоругвах і бойових прапорах. Не розлучалися вони з нею, беручи ці образи з собою в бойові походи, морські чи суходольні. Не залишали вони Богоматері й за лихої години. Як у поемі Тараса Шевченка “Іржавець”: Як мандрували день і ніч, Як покидали запорожці Великий Луг і Матір Січ, Взяли з собою Матір Божу, А більш нічого не взяли. ...Збереглись і портретні образи, окрім храмових образів, так звані “парсуни”, гідних поваги й пам’яті жінок. З них на нас дивляться благородні й мудрі жінки, майже всі – з книжками в руках (ознака їхньої освіченості). Серед них не лише шляхетні, а й козачки, міщанки й селянки. Це успадкована здавна традиція увічнення благородних жінок за їхню доброчинність. Образ Жінки-“Просвіти” з’явився в організації ще на початку її становлення в Україні, 152 роки тому, і став емблемою Товариства. Пережила “Просвіта” арешти та загибель найкращих синів і дочок, заборони, репресії та гоніння, адже мала захист крилатої жінки-Берегині. Цей образ, про авторство якого достеменно мені не відомо, небесний і земний водночас. Крила за спиною – символ високої духовності народу, талановитості його людей і святості національної ідеї. Жінка в одній руці несе смолоскип, як символ світла, а в в другій тримає відкриту книжку – символ освіти. Адже просвітяни вчили читати і писати, відкривали бібліотеки, організовували драматичні гуртки та просвітянські хори. Жінка впевнено стоїть ногами на рідній землі, що є свідченням її непохитної віри в соборність та незалежність держави. Символ-фігура крилатої жінки-Берегині була в символіці “Просвіти” завжди і відроджувалася в часи “відлиг” та піднесень.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин