Національна еліта · “Шанувати сучасних поетів має бути нашою чеснотою”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Вітаємо лавреатів Народної премії імені Т. Г. Шевченка – 2024!
Слово Просвіти, №19 за 2024 рік
Днями поважним Журі були визначені лавреати Народної премії імені Т. Г. Шевченка, в числі засновників якої ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка на чолі з Павлом Мовчаном. Лавреатами 2024 року стали достойні творчі особистості – письменники Людмила Лисенко, Софія Майданська, Антонія Цвід, Василь Куйбіда, художник Юрій Нагулко. Подія викликала неабиякий резонанс як серед лавреатів, так і серед прихильників їхнього таланту. Сьогодні тижневик “Слово Просвіти” лише кількома емоційними штрихами інформує наших читачів про подію, представляє, щиро вітаючи, наших достойників. Попереду – вручення премії, і про це буде більш розлога розповідь.
Журналістці, письменниці Людмилі Ли¯ сенко Народна премія імені Тараса Шевчен¯ ка присуджена за унікальну книжку “Марія Приймаченко. Сотворення світу” (2023). Однією з перших лавреатку привітала директорка видавництва “Ярославів Вал” Світлана Короненко: “Сердечно вітаємо нашу авторку Людмилу Лисенко з присудженням Народної премії імені Т. Г. Шевченка за геніальний роман. Пишаємося і радіємо! Достойна кандидатура! Достойний вибір!” “Нагорода цілком заслужена, – наголосила заслужена журналістка Україна Тамара Хрущ, привітавши колегу з нагородою. – Адже пів року тому Людмила буквально приголомшила журналістську, літературно-мистецьку, наукову спільноту виданням роману-трилогії, присвяченого життю і творчості геніальної Марії Приймаченко. Вона відтворила життя художниці в один з найтрагічніших періодів української історії: червоного терору, знищення українського селянства, Голодомору. Коли я починала читати книгу, не передбачала, наскільки сильною буде притягальна сила цієї розповіді, наскільки майстерними і вражаючими стануть трагічні картини з життя поліського села і що оголена і страшна правда 30-х років минулого століття підкреслить коріння і трагізм війни нинішньої. Не в описаних авторкою паралелях (їх немає), а в свідомості кожного, хто читатиме роман! А ще пишаюсь тим, що в Україні є справжні поціновувачі творчості високого ґатунку! Дякую оргкомітету народної Шевченківської премії за таке визнання!” Привітань було сотні й сотні. Бо трилогія про нашу унікальну художницю талановитої тележурналістки, ведучої знакової телепередачі “Плеяда” Людмили Лисенко потрясла видавничий і письменницький простір. “Не ображайтесь, відомі-невідомі, але дорогі моєму серцю друзі-читачі-телеглядачі, – написала пані Людмила у відповідь. – Сьогодні від щасливої новини про присудження моїй Марії Приймаченко Народної Шевченківської премії розгубила із 1,5 мільйонів написаних у романному трикнижжі всі важливі й необхідні слова для вас. Напевно, завтра “розвидниться” – і я напишу більше і краще. А поки що лише дякую Творцеві за його ласку щодо моєї життєвої стежки; Марії Оксентівні – доземний уклін за нашу унікальну й пожиттєво-родинну сув’язь та за зразок виняткового покликання Жінки, Українки та Художниці. Спасибі, мої стосильні, стожильні й мудрі просвітяни, які високо й достойно несуть понадвікову національну традицію уславлення закоріненого українського чину у новому Слові усіх вітчизняних мистецтв. А ще я щиро і сердечно горнуся до щасливої долі за те, що Небо горньо прихилило мені для творчості любов, терпіння і надію на завтрашній день, – дало сили Всевишні та Неминучі. Я сказала своє слово і цим самим звільнила душу. Далі – тільки ваша робота і співтворчість, дорогі й неймовірні українці. Спасибі”.
Софія Майданська, письменниця, автор¯ ка лібрето, сценаристка, музикантка, одер¯ жує Народну премію за книжку “Повернення Орфея” (ВД “Букрек, Чернівці, 2023). Свою книжку Софія Майданська презентувала 20 березня 2024 р. Ось відгук про зустріч-презентацію журналістки Галини Дацюк: “Мала щастя встигнути на творчу зустріч з унікальною письменницею, заслуженою діячкою мистецтв України Софією Майданською в рамках Національного тижня читання поезії 2024 “Всі ріки любові додому течуть”. “Вся літературна творчість Софії нагадує мені досі загадковий храм Оранти, на стінах якого в написах наших предків збережена давня українська мова... Знаю, вірю, що наступні покоління відкриватимуть під фарбою наших часів графіті, загадкові письмена цієї жінки, хоч прочитані, та ще не розтлумачені нами”, – сказав про неї Дмитро Павличко. Чиста правда. Ті, хто знайомі з творчістю пані Софії, розуміють, що її письмо самобутнє. Вона багатогранна – пише драми, поезію, прозу, лібрето. Створює унікальні сценарії, найзнаковіший з яких “Золотий камінь посіємо” – ювілейного вечора Ніни Матвієнко в палаці “Україна” (2000). Аристократка за природою, витончена музикантка, людина високої культури вона не надає ваги публічності і зрідка виходить на велелюддя. Тому подібні зустрічі з пані Софією – розкіш. Ми занурились у буковинське розмаїття, почули фантастичні спомини, побачили яскраво змальовані картини з Софіїного дитинства і чернівецької юності. Під куполом Слова і нової книжки “Повернення Орфея” (ВД “Букрек”, 2023) письменниця зібрала повнісіньку залу щирих друзів, шанувальників, чисельне буковинське земляцтво, родичів, письменників і письменниць, акторів, захисників – і кожен дякував їй за слово, а ще пригадував якусь спільну історію і звісно бажав пані Софії нових творчих звершень. Повітряна тривога перервала розмову, але відбій повернув до зали майже усе прекрасне товариство. Молода і вродлива пані Софія читала вірші, згадувала дивовижну маму Марію, діда, який мав вісім синів і жодної доньки, зустрічі з письменницею Іриною Вільде і розмови з композитором Станіславом Людкевичем – своїм викладачем консерваторії. Про це пишеться нова книжка. І це буде щось поліфонічне, бо її авторка не лише письменниця, а й скрипалька. Модерувала зустріч письменниця лавреатка Шевченківської премії Любов Голота. “Пані Софія, володарка голосу унікальної чистоти, щирости і краси у хорі творців сучасної української літератури”, – сказали про письменницю її друзі на творчій зустрічі у Голосіївському мануарі 12 травня “Ясно, як у щасливій сльозі”.
Василь Куйбіда, письменник, знаний як політик, громадський діяч, науковець. На¯ родний депутат України 5¯6 скликань, від¯ значений Народною Шевченківською премі¯ єю 2024 за поетичну книжку “Мерехтіння” (2023), що вийшла у видавництві “Саміт¯ Книга”. Ось думка про творчого побратима письменника Євгена Барана: “Ніхто не знає, чому слово проростає, як і даремні усі пояснення, чому воно вмирає. Приходить така пора. Людина уміє усе пояснити, але не вміє прийняти і усвідомити приходу і відходу як факту індивідуальної біографії. Василь Куйбіда запам’ятався як міський голова Львова, міністр чогось-там і голова Народного руху. Нині, коли всі політичні вершини за плечима, Куйбіда все настирніше нагадує, що він починався як поет. Бо все добре знає, все розуміє і за все заплатив ціну по-гамбурзькому рахунку. Народна премія Шевченка, попри все людське у ній, таки є альтернативою до Національної, яка попадала то в спілчанські руки, то пен-клубівські, то, нарешті, в невідомо-чиї “хаотіческіє”. І Куйбідівська Шевченківська народна ще одна спроба втримати планку естетичних снів. Василь у своїх віршах намагається згадати епоху Богів, на яких хотів бути схожим, і може би все вдалося, якби не клята політика. Але і це він знає, інакше б не писав: Страшно, мабуть, тому, що поволеньки Все повертається на старі місця, І непотрібні крила, в яких іще теплиться небо, Згадують щемкі доторки хмар. (“Чому страшно?”).
На презентації книжки “Мерехтіння” 19 квітня доктор історичних наук, поет Павло Гай¯Нижник сказав: “Ця збірка об’єднує поезії, які несуть духовність. Автор намагається знайти відповідь, що таке вічність, життя, любов. Втілює філософські думки в поетичному слові”. “Нечасто буває, коли людина, що досягла вершин в тій чи іншій сфері діяльності, реалізує себе у творчості як потужний поет, – підкреслив голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. – Поезія Василя Куйбіди – це і громадянська лірика, і філософська. Автор був на вершині влади, але намагається знайти відповіді на прокляті питання дійсності. Що є людина, буття. Це публіцистика найвищої проби, намагання осягнути дійсність та філософію життя”. Директор Інституту української мови, доктор філологічних наук Павло Гриценко прочитав збірку ще в рукописі та написав вступ. “Читаючи, постійно повертаєшся назад, бо глибока і незвична поезія щоразу вимагає осмислення. Узвичаєне слово наповнюється новими смислами і зв’язками. Штовхає до розмислів, відкриває раптом щось нове – це найвища ознака поетичного стилю і збірки”. Як зауважив доктор педагогічних наук, професор, академік, перший заступник голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Георгій Філіпчук, “шанувати сучасних поетів має бути нашою чеснотою”. Василя Куйбіду він знає з кінця 1980-х років, тож відзначив його глибинність та відданість українській ідеї. “Ця книга не дає відповідей, вона є запрошенням пройти дорогами, якими я проходив, і порозмірковувати. Ці думки не просто дотик до вічності, це вклад у вічність, спроба вплинути на неї”, – сказав автор “Мерехтіння” поет Василь Куйбіда.
Письменниці Антонії Цвід звання левре¯ атки Народної премії імені Тараса Шевчен¯ ка 2024 присуджено за книжку “Таємниці Тараса Шевченка”. “Насамперед прийміть мою вдячність і доземний уклін за весь той огром вітань з народною премією імені Тараса Шев¯ ченка, якою відзначена моя остання кни¯ га письменницьких розвідок “Таємниці Тараса Шевченка” з урахуванням попе¯ редніх моїх книг (романів у трьох книгах і поезій), присвячених намаганню звільни¯ ти нашого Кобзаря від шкаралущі ідоло¯ поклонства, нав’язаного ще совком, а та¯ кож відомими вам вкидами щодо його орієнтації тощо, що й сподвигло мене, поетесу, лірика, на такі багаторічні дослідження і написання прозових творів, – розповіла на своїй сторінці у фейсбуці Ан¯ тонія Цвід. Спроба відтворити правдивий образ Поета як живої людини, відкрити нові, невідомі сторінки з його життя, які глибше розкривають його образ і наближають до глибшого розуміння його сутности – ось основна мета моєї праці. Мої концептуальні підходи суголосні з поглядами Є. Сверстюка, який сказав: “Не ідеалізуймо й не обожнюймо Шевченка, але пам’ятаймо, що він – душа нашого народу”. А також з думкою дисидента Л. Плюща: “Культурі ж треба робити свою справу, відкривати Шевченка, його глибини й вершини, очищати від намулу й бронзи ідолопоклонства, бесідувати з ним сучасною мовою”. Ці слова послужили відправною точ-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
