Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Наші обереги · “Він звертається до духовних основ світу у пошуку відповідей на вічні філософські питання про сенс буття і місце людини у ньому”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Художній код Юрія Нагулка

Слово Просвіти, №19 за 2024 рік

Михайло ЖАЙВОРОН, м. Житомир Є люди, з якими завжди хочеться зустрічатися. Є місця, до яких прикипає душа. Є художні полотна, від яких вибухає уява і яких не можна забути. Коли я вперше натрапив на інтернет-сторінку художника Юрія Нагулка і побачив його авторські роботи, то відчув: так може писати лише великий Майстер. Крізь його картини на мене, здавалося, дивилися Сам Господь і вся Україна, де у просторі губився час, у якому розчинялося минуле, сьогоднішнє і майбутнє. Ці картини вражали, збуджували, не давали спокою… До того ж були настільки співзвучними моєму світобаченню, що мимоволі ставали ілюстраціями до цілої низки власних віршів, які час від часу оприлюднював у Фейсбуці. Десь глибоко у душі відчув, що Юрія Нагулка послав мені сам Господь як художника для моєї нової поетичної “Білої книги пророцтв” (2019), яку саме готував до друку. Дякую долі, що так і сталося: це видання, як згодом і наступна збірка поезій “Гніздо висоти” (2021), всуціль проілюстровані Юрієм Нагулком. Тоді ж виникла ідея щодо проведення у Житомирі персональної виставки всесвітньо відомого художника. Попервах мало вірилося, що Майстер такого рівня погодиться на виставку у провінційному місті, оскільки в Україні було всього кілька його виставок, і то переважно у столиці, зокрема у Національному заповіднику “Києво-Печерська Лавра”, “Музеї історії міста Києва”, Навчально-науковому інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Відтоді, коли Юрій Нагулко вперше представив публіці свої роботи у далеких 90-х на персональній виставці у місті Южноукраїнську, де свого часу заснував галерейне товариство “Гард”, він створив величезну кількість оригінальних творів, провів понад 70 персональних виставок по всьому світу, найпомітніші із яких – у Метрополітен музеї, Національному мистецькому клубі (Нью- Йорк, США), у Парижі, у залах Парламентської Асамблеї Ради Європи (Страсбург)… Його роботи зберігаються у музеях і картинних галереях Флоренції, Риму, Венеції, Парижа, Берліна, Амстердама, Нью-Йорка, у численних приватних колекціях. А тут – я і Житомир! Юрій Нагулко відповів посократівськи мудро, сказав, що подумає над цим, а я зі свого боку пообіцяв надати необхідну інформацію щодо організаційних заходів. Про цю пропозицію я розповів житомирському бізнесменові і меценатові, директорові “ГнатюкАртЦентру” Олегу Гнатюку, який опікувався культурно-мистецьким життям регіону і доклав чимало зусиль для створення у Житомирі одного з найбільш помітних культурних центрів в Україні. Як на мене, робив і робить це він пристрасно, віддаючи усю свою душу, – і не без успіху. Не вдаючись у деталі подальших перемовин, ми побували в гостях у художника, який на ту пору жив і творив неподалік Києва, де сама природа і тиша надихали на творчість. Юрій Нагулко зустрів нас надзвичайно привітно, запросив до будинку, який, власне, можна було назвати справжньою картинною галереєю, музеєм, – як завгодно. Тут на полотнах оживали Святі, що наче зійшли з ікон, афонські Отці і Старці, густе велелюддя персонажів усіх часів і епох... Здалося, на картинах був присутній дух великих майстрів живопису Леонардо да Вінчі, Ель Греко і Рембрандта, Рафаеля і Веласкеса, Джорджоне і Тиціана... Живопис Юрія Нагулка справді багатомовний, своїм світлом він проникав у найпотаємніші закутки серця. Усі персонажі і предмети, що потрапили у семантичне поле цих картин, ніби оживали і породжували цілі світи. Особливо вражали монументальні полотна на сакральні теми, з біблійними, євангельськими і церковними сюжетами. Та про що б не були усі вони – у кожній вловлювався невидимий зв’язок поколінь, єдність українського роду і сила духу творців своєї історії. Юрій Нагулко слово своє дотримав – зателефонував через кілька днів, а за тиждень потому приїхав до Житомира. Ми оглянути виставкові зали арт-центру, що охоплювали 550 квадратних метрів активної площі, художні галереї, крамницю місцевих сувенірів, відвідали художню школу для дітей... Я хвилювався чи не найбільше, бо сам заварив цю кашу, а тепер мав і розсьорбувати. А раптом не сподобається? А раптом занадно скромно у порівнянні із тими залами, де, зазвичай, донедавна проходили його виставки? Але все склалося щонайкращим чином. Юрій Нагулко щиро порадів за подвижницьку працю організаторів арт-простору у Житомирі, зокрема, автора мистецького проекту Олега Гнатюка, виконавчої директорки Тетяни Пелех та всього колективу й охоче пристав на мою (а тепер уже нашу спільну) пропозицію влаштувати персональну художню виставку. А на другу річницю закладу, 2 листопада 2019-го, відбулося її урочисте відкриття під промовистою назвою “Код нації”. По правді: для житомирян та гостей міста то була воістину грандіозна культурно-мистецька подія. Про широку зацікавленість публіки живописом геніального художника свідчило хоча б те, що згодом, після чотирирічної перерви, на теренах житомирського GnatyukArtCenter була проведена ще одна, не менш важлива виставка картин, під назвою “Небокраї Юрія Нагулка”, де були представлені роботи останнього часу. Згодом я натрапив у соцмережах на такий відгук однієї із її відвідувачок Вікторії Краснопір: “Зайшла все ж таки… Викроїла час. І... він зупинився. Юрій Нагулко – це не художник, а художньо-філософське явище... Виставка дуже різнопланова, кожен знайде своє полотно і колір, що відгукнеться ізсередини. Пощастило познайомитися та поспілкуватися із самим Художником. Крутий, повірте мені!”. Такі картини Юрія Нагулка, як “Батурин”, “Переяслав”, “Степ”, “Село” та багато інших, об’єднують українців сьогодні. Бо що вони без минулого? Хіба можна цінувати волю, не знаючи плати за неї? Душами мучеників здіймається у небо “Батурин”. Такі несхожі люди з різних верств, різного достатку! Кожен зі своїм світовідчуттям. Всі вони поклали свої душі за щойно відкриту їм Істину. Нічого ціннішого за волю на цій землі немає. Нема чоловіків у “Степу”, немає їх і в “Селі”, бо війни нескінченно покривають плин нашого буття. А війни – діло чоловіче, звитяжне, шляхетне і козацьке, а часто-густо – і селянське. Іноді здається, що разом із автором картини пише сердитий спекотний вітер і далекі, нечутні звідси, громи війни... Вітер то стихає, м’яко погладжуючи полотна жарким теплом свого видиху, то різко кидається на нього невидимими грудьми, розганяючи у всі боки сонячних зайчиків... Художник пише життя в Україні. За садом сонце заливає спекотним світлом долину, золоті плантації соняхів, охристу стерню скошених хлібів, зелену траву смарагдового лугу зі зграйками верболозів і верб. Небо чисте і сяюче, що аж очі болять від погляду. Гупають у саду дозрілі яблука та груші. І мовчать цикади... Українське літо, що тримається зусиллями воїна-захисника (“Серпень”, “Сонячна сторона”, “Три поля”, “Жнива”). Як і притаманно натурі художника, він зазвичай розфарбовує землю і небо у світлі та яскраві тони. Характерна з цього погляду монументальна картина “Чумацький шлях”, де зорі переливаються усіма кольорами веселки, утаємничено підморгує українцям Альдебаран і неймовірно сяють Стожари. На землі нібито панує тиша, міста і села поринули у спокій. Але це лише тому, що не сплять в окопах українські воїни. Бо вік, який настав, як ніколи, потребує мужності і твердости ходи вічним Чумацьким шляхом. Ледве торкаючись широким, сміливим, динамічним мазком мастихіну майстер виліплює форму, створює фактуру, використовує несподівані кольорові і тональні контрасти, протиставляючи гарячі і холоді тони у своїх грандіозних полотнах, дивуючи глядачів просторовим зором і мисленням, емоційним напруженням душі. А ще Юрій Нагулко за натурою лірик і романтик. Він звертається до духовних основ світу у пошуку відповідей на вічні філософські питання про сенс буття і місце людини у ньому. Слід визнати: у сучасному суспільстві уже мало хто, крім митців, береться за пошук Істини, яка, наче факел, обпікає руку саме того, хто його несе. Чи не тому біля його художніх картин глядачі відчувають благоговійне світло таємничої сили, що вливається у їхні серця. Навіть у цій, здавалося б, вічній темі Юрій Нагулко залишається вірним сином своєї праотчої землі. Його персонажі кров’ю і потом здобувають волю, бережуть віру в апостольській традиції, бо вони підсвідомо пам’ятають історію Самуїла і Саула. Бог спрямовує, Богородиця Покровою береже народ України. Так було, так є і так буде! Та про що б не промовляли усі ці полотна – вони наскрізь українські духом, у кожній із них присутній генетичний код нації, крізь них прозирає історія Украї-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин