Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Вивчайте історію – в історії лежать секрети державної майстерності”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Безпросвітне “просвітництво” московщини», с. 1

Безпросвітне “просвітництво” московщини

Слово Просвіти, №19 за 2024 рік

Закінчення. Поч. на стор. 1 Увесь цей жах відбувався століттями. І хоча офіційна (московська) версія акцентує на тривалості завоювання Кавказу впродовж 1817–1864 рр. (47 років), а інша – 1763–1864 рр. (101 рік), однак загарбання Кавказу як транзитної зони для подальших імперських експансій на південь розпочалося ще 1722 року (перський похід петра І) з підкорення Північно-Східного Кавказу. Так само потребує вивищення і верхній хронологічний щабель (до рівня 1877 року), коли під час російсько-турецької війни відбулось найпотужніше повстання на Кавказі зі спробою історичного відновлення імамату. Урешті-решт нові й нові запропоновані рамки агресії росії будуть завжди контраверсійними й дискутивними, оскільки загарбання, агресії й репресії московщини проти Кавказу, України та інших народів, трансформуючись у геноцид, характеризувалися безперервністю, тому продовжуються донині. Недарма Шевченко запитував, як згадував А. Церетелі (“Мої спогади про Шевченка”. Вперше надруковано в газ. “Закавказзя” (Тифліс), 1911, 26 лютого, № 45, у зв’язку з відзначенням 50-х роковин смерті Шевченка): “А чому ж тепер пів віку, як ви заспокоїлися в руках росії? І чому ж ви, теперішні грузини, змовчуєте? Чи минуле вже не цікавить вас?”. Оце надзвичайно чутливе запитання в діалозі між Шевченком й Церетелі, який тривав до третьої години ночі, і досі звучить набатом уже новітнього “Кавказу” не лише для грузинів, але й для всіх тамтешніх народів, що населяють цю прекрасну й сувору землю. Але чому ж тоді зараз піддаємося упокоренню і коли настане той єдиний порив спраглих до волі гордих горців? Пізніше великий грузин так описував цю першу й, на жаль, останню зустріч із Шевченком, яка стала для нього “світлим спогадом життя”, бо тоді він “вперше зрозумів, як треба любити батьківщину і свій народ”. І цю найвищу чесноту, проповідувану українським Пророком, Церетелі пам’ятав і цінував упродовж життя. “Коли я справляв свій п’ятдесятирічний ювілей (1890), – писав він, – у мене були гості з України і привезли мені в подарунок портрет Тараса. Це дуже зворушило мене”. Ці історичні епізоди спливають нині в пам’яті невипадково в часи, коли Україна, стікаючи кров’ю, б’ється за волю, за “поле і море, і свої (ваші) сині гори”. І коли в Грузії 11-12 травня вийшли з протестами проти закону “про іноагентів” понад двісті тисяч людей, то це є своєрідною відповіддю на запропоноване руїнне “просвітництво рузького міра”, завжди спрямоване проти суверенності й свободи гордих кавказців, у яких свято вірив Т. Шевченко, що ніхто вже “Не поведе тебе в кайданах”, а москалі не приноситимуть їм знову й знову дари данайські, як “з пожару вкрадений покров!” Майже 180 років минуло з тих пір, як зазвучало вселенською правдою і пересторогою Шевченкове Слово в “Кавказі” про нечувану наджорстоку колонізаторську політику росії щодо “інших” народів, брутальної “просвітницької” політики обмосковлення, коли пили “з московської чаші московську отруту!”, коли їхня “наука” слугувала єдиній та злій меті: “Як і тюрми мурувати, / Кайдани кувати — / Як і носить!..” Отож, саме так, згідно з Шевченковою засторогою, мусимо сприймати, протидіяти й долати ті жахні яруги, які зараз копає своєю сучасною “історичною просвітою” під Україну (і не тільки) путіно-рашистська камарилья, попередникам якої Поет вже відповів: “Просвітились! Та ще й хочем / Других просвітити”. Не треба! Не вийде! Лусніть та вдавіться своїм шовіністично-чорносотенним “просвітництвом”. Бо де брехня, там гріх, там “смак і запахи отрути”. Однак навіть найсильніша несприйнятність, нетерпимість і різке засудження всього того, що запропоновано нашим ворогом передусім у сфері гуманітарної політики на рівні “історичної просвіти”, аж ніяк не вирішуватиме проблему викликів та загроз щодо збереження і зміцнення нашої Ідентичності, Державності. Адже тільки на перший погляд черговий кремлівський циркуляр, як купа царизму, більшовизму, сталінізму і рашизму, є суто внутрішнім планом дій, спрямованим на активізацію всіх “органів публічної влади, наукових та освітніх організацій, академічних та університетських центрів, організацій культури та мистецтва, культурно-просвітницьких організацій, засобів масової інформації, громадсько-державних та громадських об’єднань, інші некомерційних організацій”. Проте цілком очевидно, що таке “просвітництво” є для них суттєвим інструментарієм експансіоністської політики в глобальному вимірі. Оскільки на поверхні, навіть не прикриваючись фіговим листком “миродайності”, закладені ідеологеми й практики всепожираючого рузькомірства. Так, “формування загальноросійської громадянської ідентичності” нерозривно пов’язане зі “зміцненням спільності русского міра”. Передбачається: залучення рашистських “науковців” до роботи із закордонними медіа та науково-освітніми інституціями; реалізація спільних програм передусім з іноземними істориками задля спільних наукових досліджень, видання навчальних посібників та книг; “активізація просвітницької роботи із співвітчизниками, які проживають за кордоном”. Отож, щупальця московського лантухоподібного спрута торкаються всіх і вся, особливо України, задавлюючи їх у зашморзі рузькомірської імперськості. Викинутий нині “на гора” московією пасквіль “політично-педагогічного” штибу є, насправді, вульгарним ствердженням нещодавнього зухвало-словесного вибрику путіна в награному діалозі з “мальчіком”, прописклявивши, що “рассєя нє кончаєтса нігдє, она – вєздє…”. А тому, як тільки десь у світах, на вулиці чи в підворітті прогугнявлять на “вєліком і магучєм”, а на заяложених підмостках такі собі ванюшки вшкварять “барыню-сударыню”, то невдовзі слід очікувати “асвабадітєлей”, які, визволяючи на танках і з “калашами”, не переставатимуть белькотати про вічно їхні “історічєскіє зємлі да угнєтаємих соотєчєствєнніков”. Одначе, попри справедливий сарказм, маємо бути свідомими того, що до реальної загрози войовничого “просвітництва” московщини варто ставитись дуже відповідально і професійно. Оскільки воно є ваговитим складником нинішньої загарбницької війни проти України. Необхідно сповна усвідомити аксіоматичне правило – москаль, зазвичай, спочатку руйнує брехнею і фальшем людські душі, а згодом (або паралельно) убиває мілітарно. Саме з цією метою сучасна російська історична “наука”, давно перевтілившись в образ геббельс-пропаганди, намагається вже тривалий час зруйнувати українську національну пам’ять, закутуючи своїх і чужих у шовіністичну шкаралупу історичної брехні та здичавілого месіанства. На такому замісі вибудовується їхня “методологія” вивчення історії – від дитсадків до університетів, “відповідно до нових викликів та завдань”; опираючись на єдиний (сфальшований) підручник та наскрізь пропахлий смородом педагогічного чорносотенства історико-культурний стандарт. Не дивно, бо ось уже який рік практикується в історичній освіті на московщині метода, проголошена колишнім деканом історичного факультету ломоносівського університету карповим, за якою слід “викладати лише ту точку зору, яка відповідає геополітичним інтересам росії”. Оскільки інтерес нинішньої путіноїдної росії – знищити Український народ та Україну як державу, то цілком зрозумілими є поставлені кремлем завдання перед “історичною просвітою” – витолочити українську національну пам’ять, остаточно зруйнувати українські ідентичність та національну свідомість. Задля цієї злотворної місії їхня агресивна підготовка до “історичної” експансії розпочалася задовго до початку війни з Україною. Насамперед, московити відновили, піднісши на рівень найвищої влади, статус і роль “історічєского общєства, “фонду історії отєчєства”, з якого профінансували “наукові” дослідження по історії росії для понад 150 істориків нового і старого світу. 2008 року були перевидані 148 томів імператорського общєства, зокрема праці соловйова, ключевського та костомарова, що возвеличували московію. 2012-й оголошено роком російської історії, а 2013-го був розроблений історикокультурний стандарт росії; засновано 24 кликала жваве обговорення. Крім привітань на адресу популярних українців, є повідомлення про те, що, як видно із

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин