«Просвіта» сьогодні · с. 7сторінка оригіналу ↗
ЛИСТ МАТЕРІ
Слово Просвіти, №20 за 2005 рік
Ситуація, описана тут жінкою — мешканкою сільського району Луганської області, чи не типова для всіх сімей, де є діти — гравці в автомати. Прізвище автора листа з етичних міркувань не називаємо. “Недавно мене звільнили з роботи через проблеми, пов’язані з моїм сином. На той час йому було 15 років. Хлопчик почав відвідувати заклади з гральними автоматами. Це подіяло, як наркотик, — з’явилася залежність. Син почав виносити з дому речі і продавати їх за безцінь. Крав усе підряд: борошно, макаронні вироби, велосипед, мотор від мотоцикла, магнітолу та інше. Усі виручені гроші програвав на автоматах. По кілька днів хлопець не приходив додому. Ночував на горищах, у покинутих будинках, а то й просто неба. Не відвідував навчальний заклад. Став байдужим до всього, крім автоматів. Я радилася з місцевим психіатром. Він сказав, що це хвороба. Чоловік відвіз сина до Луганська, поклав у психіатричне відділення. Повернувшись із лікарні, син два тижні відвідував школу, а потім знову почалося те саме. Коли ми з чоловіком ішли на роботу, він приходив додому, виймав шибку і залазив у хату через вікно. І брав усе, що йому заманеться. Знову перестав ночувати вдома. Ми довго його шукали, а знайшовши, повернули. Син побув удома кілька днів. А потім на вихідні ми поїхали в село до моїх батьків. Мама (їй уже 79 років) якраз отримала пенсію. Онук украв у бабусі всі гроші до копійки, а це єдине, на що живе стара жінка. Після цього випадку я не витримала і вирішила написати заяву в міліцію, — щоб якось зупинити сина. Заяву на власну дитину! Ніхто не знає, чого мені це коштувало. Працівники дитячої кімнати допомогли повернути сина додому. Я їм дуже за це вдячна. Вони єдині люди, які не залишилися байдужими до мого горя. Син знову почав ходити до гімназії. Але не довго. Із дому знову зникали речі. Ніякі благання й переконування на сина не діяли. Одного разу пропажу помітив чоловік. Він не витримав, адже це пекло продовжувалося цілий рік. Роздягнув сина до трусів і провів його вулицями селища з криком: “Злодія веду!” Я йшла слідом, боячись, щоб не скоїлось ще більше лихо... Цей випадок стався 6 травня, а 7 травня було моїм останнім робочим днем. Мабуть, моє звільнення з роботи зупинило сина. Зараз він навчається у ліцеї. Зате я залишилася без роботи. А в мене ж ще є неповнолітній син восьми років...”
Нещодавно в приміщенні Луганського обласного об’єднання “Просвіти” (Українсько-канадський центр “Відродження”) відбулася зустріч Надзвичайного і Повноважного посла Канади в Україні Ендрю Робінсона з активом просвітянських об’єднань Луганщини, студентством Національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка та активістами УКЦ “Відродження”. Ця зустріч не була випадковою, адже останні 13 років луганські просвітяни мають усталені тісні звязки з українськими громадами Торонто, Оттави та Вініпеґа. Традиційними та звичними в Українсько-канадському центрі стали щорічні зустрічі просвітян із громадськими та державними діячами Канади. Саме їхніми зусиллями укомплектовано бібліотеку УКЦ “Відродження” майже 20 тисячами примірників літератури з україністики, переваж-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
