Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Зірка Полин · с. 11сторінка оригіналу ↗

МАНДРІВКА В МИНУЛЕ ЧЕРЕЗ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ

Слово Просвіти, №20 за 2005 рік

РЕПОРТАЖ НА ТЕМУ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ У МІНІАТЮРІ Минає дві з половиною години, як виїхали з Києва, — і ти вже в “спеціальній економічній зоні”. Початок одинадцятої, а на вулицях порожньо, жодної душі. Пізніше пояснили, що діти у школі, а дорослі — це переважно працівники Чорнобильської атомної станції — всі о сьомій від’їжджають на роботу за тридцять кілометрів від того місця, де ми стоїмо. Оговтавшись, починаю досліджувати містечко. А воно манюсіньке: територія, відведена під забудову, займає всього-на-всього 7,5 квадратних кілометрів. Ті, хто відчуває ностальгію за Радянським Союзом, сміливо може купувати квиток до Славутича, адже це місто будували вісім республік, а сьогодні незалежні країни Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Литва, Росія й Україна. І кожна з них прагнула відтворити колорит і національну особливість в архітектурі міста. Тут вулиці не мають значення, — лише “національні” квартали, їх тут 12. Мені найбільше припав до душі Талліннський — характерні прибалтійські чепурненькі хатки, схожі одна на одну, як дві краплі води. Так само рівненько, мов під лінійку, розмістилися однакові будинки в Київському, Ризькому й Вільнюському кварталах. А ось будівлі Грузинського архітектурою й фарбуванням нагадують суворість горян. Цікаво, що коли проектували інтер’єр будинків, то квартири мали, окрім “основних” кімнат, спеціальну мангальську кімнату. Щоправда, на сьогодні її використовують як звичайну житлову. Дев’ятнадцять років тому на місці центральної площі шумів ліс. Тепер про це свідчать поодинокі дерева, а також невеличкі скверики. В одному з них височить Чорнобильський дзвін — пам’ятка про трагічну незабутність: 1986 року о першій годині 23 хвилини й 45 секунд на ЧАЕС сталася катастрофа. Пам’ятник загиблим пожежникам і робітникам станції — мала данина тим, хто в перші хвилини рятував людство. Всі вони поховані у Москві, але щороку Союз Чорнобиля України й Росії збирають дітей, родичів, знайомих на громадянську панахиду. Завжди в Славутичі 26 квітня близько другої мешканці й гості несуть квіти, ставлять свічки. Сергій Вікторович Акулінін згадує: “Я в ту ніч також працював, але, на щастя, у першому блоці. Проте трьох годин рятувальних робіт вистачило, — у трудовій книзі маю тільки один запис із кінцевою датою у 1986 році”. ПОГЛЯД “На тій землі, де зводили фортеці, тепер стоїть бетонний саркофаг”. Оксана Пахльовська Дев’ятнадцять років спливло відтоді, коли українське місто Чорнобиль стало сумновідомим у всьому світі. Годилося б тим, хто зарано заспокоївся, особливо деяким можновладцям, які мають важелі впливу на розв’язання чорнобильських проблем, побувати на екскурсії в зоні відчуження та вкотре відчути подих Чорнобиля, його плач. Ми пережили 5, 10, 15 років і стоїмо на порозі 20-річчя, проте з роками виникає більше питань, аніж відповідей на них. Кожен рік досі забирає нові життя, укриття не побудоване, самосели продовжують своє віртуальне життя, хати тридцятикілометрової зони вже або під землею, позначені ледь помітними хрестиками, або крізь джунглі дерев та кущів лякають пустими зіницями віконниць. На щастя, є організації, які опікуються цією проблемою щоденно. Серед них Всеукраїнська громадська організація “Афганці Чорнобиля”, яка була створена ще в 1991 році в м. Славутичі, об’єднавши ветеранів війни в Афганістані, учасників бойових дій інших локальних військових конфліктів, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Щорічно з 1999 року Асоціація, яку нині очолює полковник запасу Олександр Рябека, учасник бойових дій та ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, спільно з Національним педагогічним університетом ім. Михайла Драгоманова втілюють у життя мистецький проект “Чорнобиль — біль серця мого”. Від 2003 року це відбувається в самому Чорнобилі — як акція “Україна пам’ятає”. Тишею зустріло нас колись казково красиве, а нині… гнітюче місто енергетиків Прип’ять, навіваючи жах мерехтінням цифр 65 мк/р біля в’їзду. Ці показники відбивали бажання погуляти містом, так само як і подихати повітрям біля четвертого реактора під приблизно 1000 мк/р. Відбулося покладання квітів до меморіалів “Тих, хто врятував світ” (у парку Слави м. Чорнобиля) “Прометей” (АБК, ДСП “ЧАЕС”) та обеліску екіпажу МІ-8, який трагічно загинув 1996 року. До речі, Асоціація та особисто голова правління Олександр Рябека взяли під свою опіку сім’ї загиблого екіпажу “афганців” гелікоптера МІ-8. Після концерту-реквієму біля пожежної частини м. Чорнобиля саме в час, коли стався вибух, вручалися нагороди з рук Олександра Рябеки та члена правління Асоціації народного депутата Григорія Омельченка. Вищої нагороди ВГО “Союз Чорнобиль України” “Чорнобильський Хрест: Мужність. Честь. Гуманність” був удостоєний заступник Державного департаменту адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення Віктор Мітля, який працює на ЧАЕС з моменту аварії. Також членам Асоціації було вручено Почесні грамоти від Київського міського голови. У своєму завершальному слові голова правління Асоціації “Афганці Чорнобиля” Олександр Рябека зауважив: “Пам’ять — найцінніше, що є в людей, чиї долі опалені вогнем війни та попелом Чорнобиля. Доки в нас є сили, ми робитимемо все, щоб вона жила в розумі й серцях наступних поколінь”. z Ірина ОЛІЙНИК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин