Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ПРЕЗИДЕНТ ДО НАРОДУ…

Слово Просвіти, №20 за 2005 рік

12 травня о 21 годині одразу на трьох телеканалах — “СТБ”, “Новому каналі” та “ICTV” — Глава держави у прямому ефірі відповідав на запитання українців. Поспілкуватися з Президентом можна було з чотирьох центральних майданів країни: Майдану Незалежності в Києві, Сімферопольської площі в Криму, площі Леніна в Донецьку та з Проспекту Свободи у Львові. Або — поставити запитання, зателефонувавши чи надіславши листа електронною поштою. Оскільки в Україні така подія відбулася вперше, спробуймо осмислити її. Усю множину запитань можемо умовно поділити на такі: запитання-запитання, запитання-виклики або провокативні запитання, запитання-звинувачення, запитання-обурення, запитання-інформування, запитання-відповіді. Запитувачі здебільшого прагнули висловити своє ставлення до певної проблеми, засвідчити Вікторові Ющенку свою підтримку або незгоду з його перемогою на виборах. Провокативним, наприклад, було таке запитання: “Господин Президент, когда Вы прекратите политические репрессии? Когда Вы выпустите Бориса Колесникова? Ваше отношение к Вашему ретивому министру внутренних дел Луценко, если окажется, что дело против Колесникова просто сфабриковано?..” Запитанням-обуренням стало запитання молодої матері: “Я — Надія, молода мама. У мене питання від багатьох розчарованих молодих мам. У мене дочка народилася за час Вашого президентства. І моє запитання полягає в тому, що Юлія Тимошенко перед прийняттям бюджету на цей рік заявила, що одноразова допомога в розмірі 8 тисяч буде виплачуватися з першого січня, а не з першого квітня. Після прийняття бюджету Уряд про це чомусь забув і змінив свою постанову, і це з першого квітня… Невже моя дитина, яка має три місяці, чимось відрізняється від тих квітневих дітей? Невже їй не треба ні памперсів, ні харчуватися?” Серед запитань-відповідей почули й таке: “Яка людина буде вчитися: шість років університету, два роки навчання в інтернатурі, три роки примусова праця поза місцем проживання. Всього — одинадцять років. Жебрацький заробіток — 350 гривень. Чи можна жити на ці гроші?” Що стосується відповідей Президента, то вони, як завжди, були приправлені авторськими афоризмами, філософськими міркуваннями, конкретними цифрами. “До цього вся модель будувалася навпаки. Автоматично спускається фінансування медичного закладу із заробітної платні, не залежно від того, є хворі чи немає, лікують їх чи відправляють на той світ. Ми мали систему, яка відділяла медичний заклад від хворого”, “…навіть те, що відбувається на майданчику, це все треба прощати. Хто стоїть із гаслами, хто з викликами. Знаєте, це як маятник. Він довго був прив’язаний з одного боку, його відпустили, і — потягло в інший бік…” Президент був толерантним. Терпеливо відповідав на всі типи запитань і так само сприймав невербальні натяки поваги-неповаги: викрики, плакати, прапорці кольорів його опонента на виборах. Віктор Ющенко закликав народ до взаємної поваги та терпимості, мовляв, сто днів — не час для виконання усіх передвиборних обіцянок. Але переконливішими були не цифри і запевнення Президента, а відповідь на болюче питання, чому й досі не приділено уваги хворим на гемофілію. “Я хотів би звернутися до жіночки, яка запитала про це. Якщо у вас є можливість завтра мені передати лист із подібною постановкою питань, дати туди ще певні фінансові характеристики, про які суми йдеться і в якому часі. Я думаю, що це поставлю як завдання уряду, і це питання буде вирішено”. Що ж, розмова відбулася. Від Віктора Ющенка цього кроку чекали. І Президент виправдав сподівання, він прийшов до народу, таким, який є — “в прямому ефірі”. z Ольга СКРИПКІНА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин