Події, факти, коментарі · с. 3сторінка оригіналу ↗
ЦЕНЗУРА: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
Слово Просвіти, №20 за 2005 рік
да з досвідом колишньої опозиції навчилася створювати інформаційні приводи й вести вдалі піар-кампанії, проте в її діях далі переважає риторика й прагнення сподобатися найширшому “електорату”. У своїй зовнішній відкритості влада досягає просто надпублічності, віце-прем’єр Томенко став віце-прем’єром із коментарів усіх подій і кроків нової влади. Проте це, як визначають експерти, є компенсацією певних закритих схем і дій влади, компенсацією справжньої демократичної відкритості й прозорості. Звичайно, прогрес у стосунках влади та ЗМІ є, але, попри постійні риторичні “діалоги” обох сторін, попри професійні обов’язки журналістів конструктивно критикувати й контролювати дії нового істеблішменту, влада практично ніяк не реагує на критику, де-факто перетворюючи виступи ЗМІ на моновистави, ставлячи на критиці чиновників штамп “заказухи” й чорного піару. Але ж четверта влада тільки тоді виконує свою суспільну функцію, коли має можливість впливати на дії уряду. Чи хоч один чиновник у нас пішов у відставку після критики ЗМІ, як то було неодноразово в Сполучених
Штатах (навіть з Президентом) і Європі (зокрема ще на слуху історії з Президентом Литви й Прем’єрміністром Чехії, який не зміг пояснити пресі, як він купив двокімнатну квартиру в Празі)? Звичайно, можна згадати відставку Кременя й Каленського, хмельницького губернатора Олуйка тощо через масу критичних виступів ЗМІ та громадськості, але преса тут слугувала лише додатковим чинником. Натомість згадаймо, як після конфлікту Зварича з Тимошенко й зливи публікацій у ЗМІ високопосадовці держави оприлюднили спільний відкритий лист до масмедіа, де засуджували журналістське кілерство. Очевидно, що проблема переформатування масмедіа з політичних піар-проектів на реально незалежні ЗМІ також існує. Так само завжди опозиція буде використовувати підконтрольні ЗМІ як трибуну для тотальної критики влади. Але кидати виклик усім мас-медіа просто невиважено й наївно. Незалежність ЗМІ випливає, передусім, з їхньої економічної незалежності, адже сьогодні саме через власників ЗМІ можна “цензурувати” журналістів. Таким чином, ідеться про необхідність виробити стратегію ефективного, насамперед, для журналістських колективів, роздержавлення ЗМІ, створення вигідного для ЗМІ ринку реклами, можливо, певних податкових пільг для малотиражних і спеціалізованих видань. Безперечно, потрібно визначити видання і журналістів, які грубо й цинічно нехтували журналістськими стандартами й принципами, публічно обговорити причини й наслідки цього, — щоби максимально унеможливити подібні рецидиви в майбутньому. Але чинити політичний тиск на ЗМІ, намагаючись їх ліквідувати, — це вже, пробачте, тоталітаризм. Тим часом сьогодні все більше чуємо про відновлення адміністративного тиску на ЗМІ, про поновлену практику “телефонного права”. Генпрокуратура через суд порушила кілька справ проти телекомпаній “НТН” і “Київська Русь” щодо перегляду законності видачі ліцензій, щоправда, кілька разів по цих справах прокуратура вже програла. Власники каналів і журналісти кричать про політичний тиск. Зі свого боку, голова Нацради з питань телебачення й радіомовлення Віталій Шевченко заявив, що
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
