Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Першопричина трагедії нашого суспільства — криза моральна!” Олесь Гончар · с. 3сторінка оригіналу ↗

КОЛИ ЛЮДСТВО ДИЧАВІЄ…

Слово Просвіти, №20 за 2007 рік

Олег РОМАНЧУК, шеф-редактор журналу “Універсум”, кандидат філологічних наук, член Світової організації періодичної преси (Брюссель), м. Львів Кант говорив: “Я можу уявити політика, який керується тільки моральними принципами. Але не можу уявити моральної людини, яка керується тільки політичними міркуваннями”. На прикладі сучасної України добре видно, що геніальний німецький філософ мав рацію. Підтверджень існування кризи моральності в Україні — безліч. Рівень “чистоти влади” загальновідомий. Як ніколи актуально звучить давньоримська сентенція: “Всяка влада удержується лише тими засобами, за допомогою яких вона почалася”. Цю тезу якнайкраще ілюструє історія нашої незалежності, яку під тиском зовнішніх і внутрішніх чинників санкціонувала перелякана партійно-совєтська номенклатура. “Ніщо так не потребує моральності, як політика. Особливо тоді, коли людство дичавіє”. Ця думка Фазіля Іскандера пригадалася, коли стало відомо про рішення Анатолія Кінаха піти у владу. Такий крок лідера Партії промисловців і підприємців, який 26 липня 2004 року в прямому ефірі радіо “Свобода” однозначно заявив, що людина (нинішній Прем’єр-міністр України), яка має судимості, не може претендувати на посаду президента. Тоді Анатолій Кінах був переконаний, що “люди з кримінальним минулим не повинні бути президентами держав”. “Обираючи таких людей, ми переступаємо межу моралі”, — наголошував він. Постає закономірне запитання: чим насправді керувався А. Кінах у різні періоди своєї політичної біографії? Партійно-політичною доцільністю чи законами моралі? На засіданні загальнонаціо- Іван ЮСИП’ЮК РЕЄСТРАЦІЯ = ПРОПИСКА: ШВИДШЕ “ТАК”, АНІЖ “НІ” Конституція України (стаття 33) гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Окрім того, у статті 24 Основного Закону нашої держави йдеться про те, що “не може бути привілеїв або обмежень за ознаками… місця проживання…” Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання, як невід’ємне право кожної людини, закріплено також у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., Протоколі №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., а також інших міжнародно-правових актах. Та чи впроваджені ці норми у повсякденне життя кожного з 47 мільйонів українських громадян? Швидше “ні”, аніж “так”. “ЕВОЛЮЦІЯ” ІНСТИТУТУ ПРОПИСКИ 1992 року в Україні скасовано кримінальну відповідальність за порушення правил паспортної системи, у 1997-му заборонено вимагати відомості про прописку під час прийняття на роботу, у 2001-му скасовано адміністративну відповідальність за прийняття на роботу без прописки та територіальні ліміти. 20 листопада 2001 року Конституційний Суд України визнав інститут прописки (а також усі пов’язані з ним правила й обмеження) таким, що суперечить Основному Закону. Логічною, що наступною ланкою цього ланцюга стало прийняття Закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Сьогодні Верховна Рада України розглядає проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно нального “круглого столу”, скликаного за ініціативою Президента 27 липня 2006 року, ведучи мову про зрадництво Олександра Мороза, Євген Сверстюк тільки й спромігся констатувати: “Не витримує українська душа того аморалізму. По суті, й далі триває та понад сімдесятирічна війна з народом. […] Так звана політична еліта в Україні — проти народу. Вона була проти народу і за вождів”. Тоді ж висловив свою позицію й Володимир Стретович, народний депутат: “Виходячи з того, що зробив новоявлений спiкер парламенту Олександр Мороз, iз полiтичних мотивiв виступаю за те, що такi факти не можуть бути пробаченi. За це треба вiдповiдати. Своїм вчинком вiн на 180 градусiв розвернув усю внутрiшню полiтику держави та змусив суспiльство здригнутися вiд думки, що буде далi?” То що ж таке мораль? Для усвідомлюючої системи (людина, суспільство) мораль — зведення правил, які забезпечують внутрішню сумісність і виживання цієї системи. Мораль закріплюється у звичаях, законах. Звичаї і закони змінюються разом із зміною моралі, але можуть і відставати, і, як правило, відстають від неї. Іноді звичай існує тисячоліття після того, як моральні норми, що лежать у його основі, змінилися. Толкотт Парсонс у започаткованій ним теорії соціальних систем до головних детермінант соціальної системи зараховує моральні пріоритети й норми законодавства. Сьогодні сутністю нашого буття виступає не класова боротьба, а суспільна мораль, менталітет суспільства, наше недосконале, квазідемократичне законодавство. цих питань. У випадку прийняття Закон передбачає внесення змін до окремих законодавчих актів України, зокрема до 8 кодексів, у тому числі Кодексу про адміністративні правопорушення, Цивільного і Сімейного кодексів, 40 законів із питань пенсійного забезпечення, соціального захисту, податків, регуляторної політики, виконавчого провадження тощо. Нічого не скажеш, просто-таки “спринтерські” темпи щодо врегулювання процедури впровадження у життя згаданого нормативного акта, враховуючи, що базову редакцію цього Закону прийнято ще 11 грудня 2003 року. Особливо з огляду на те, що деякі (життєво необхідні для них самих, на їхній погляд) законодавчі акти депутати примудряються приймати майже миттєво. Чотири роки поспіль, після прийняття дуже важливого Закону для країни, яка претендує на визнання її демократичною, органи влади не реалізували зазначених конституційних та міжнародноправових приписів у згаданих законодавчих актах, а відтак стара радянська система прописки (читай “закріпачення”) продовжує функціонувати. Адже прийняття Закону було лише одним із перших кроків у реформі системи прописки, оскільки зміст самої реформи полягає не лише в заміні прописки системою реєстрації, а в комплексній реформі законодавства з прав людини. МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО… За своєю юридичною природою реєстрація відрізняється від прописки: якщо прописка мала на меті адміністративно-планове розміщення населення, то реєстрація — підтримання постійного юридичного зв’язку між особою і державою. Однак це лише у теорії все так просто. Насправді ж українці поки що продовжують потерпати До речі, про клас. Не можна плутати поняття класу і стану. У відносно короткий історичний період середньовіччя склалася станова держава, заснована військовою аристократією, у якій між станами була нездоланна межа, і смерд ніколи не міг стати не те що князем, а й природженим дворянином. До середньовіччя не було чіткого поділу населення на стани. Часто траплялось таке: плебей за походженням ставав на чолі держави, пастух перетворювався на царя і деспота. Навіть візантійські імператори могли походити з простих солдатів. Клас — це не щось заклякле. Селянин, на відміну від нащадка якогось графа чи князя, може розбагатіти і перетворитися на найжорстокішого експлуататора. Досить згадати історію роду Демидових. Адже походження Демидових — пролетарське! А Сава Морозов? А інші мільйонери-капіталісти? Переважно всі вони походили з трудящих низів. Наївно думати, що пролетар, який піднявся на вершину влади, обов’язково збереже пролетарську мораль. А нинішня українська олігархія — Медведчук, Суркіс, Пінчук, Порошенко, Коломойський, Ахметов і Ко? Хіба вони з аристократичних родин ведуть свій родовід? “Трагедія радянської охлократії полягала не в тому, що нагору піднялися низи, а в тому, що піднялися бездарні представники народу, бандити, покидьки і дурні. На жаль, це відчувається і тепер”, — вважає Тарас Божко. Чи є моральним суспільство, в якому “герої нашого часу виростають із брехливих комсомольців… Наші мільйонери виростають із хитреньких комуністів… Їх-від цього совкового атавізму. Як? А дуже просто: спробуйте, можливо, у вас вийде, однак авторові цього зробити не вдалося — без штампа у паспорті про київську реєстрацію хоча б відкрити рахунок в одному зі столичних банків. Не кажучи вже про те, щоб оформити кредит, стати на облік у центрі зайнятості, отримати медичне обслуговування тощо. Та що там — для того, щоб здійснити таку просту операцію, як взяття напрокат будівельного інструмента, також, виявляється, необхідно показати паспорт із чарівним штампиком про реєстрацію. А якщо врахувати, що у столиці працює близько двох мільйонів приїжджих українців, принаймні половина з яких упродовж доволі тривалого часу винаймає житло та, практично, проживає у Києві. А це ж цілий комплекс соціальних і побутових питань, для вирішення яких необхідна та ж реєстрація. Можна було б, звісно, зареєструватися “за місцем проживання фізичної особи, де вона постійно або переважно проживає на законних підставах, тобто як власник житлового будинку (приміщення), за договором його найму, піднайму, оренди або на інших передбачених законодавством підставах”. Тобто місце проживання особи визначається через правовий зв’язок із майном, точніше, житлом. Якщо раніше прописка за тією чи іншою адресою зумовлювала право власності на житло (тоді існували певні обмеження щодо прописки додаткових мешканців; без урахування норми житлової площі можна було прописати тільки близьких родичів), то нині цього вже немає. Власник житла може зареєструвати у своєму будинку чи квартирі будьяку сторонню особу без будь-яких обмежень до норми житлової площі. Тобто, ви маєте право розпоряджатися самі й можете зареєструвати в себе навіть тисячі людей. ні капітали не шахрайство, а “законом” оформлені…” (Євген Сверстюк). 1921 року В’ячеслав Липинський був змушений визнати: “Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люде моральні, то єсть люде, які глибоко всіми фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро. Люде, які своє особисте життя зв’язують з перемогою тієї правди і того добра, і люде, які ні на хвилину не сумніваються, що, во ім’я тієї правди і того добра, вони мають право накинути свою волю иншим людям, тобто власне сотворити владу. Коли б ми, замість творити кожним своїм ділом і кожною мислю реальну українську владу, зайнялись придумуванням ловких політичних комбінацій, які мали б врятувати неіснуючу Україну, то краще нам було б цю абсолютно безнадійну працю припинити. Чи маємо ми свою мораль? Чи маємо ми своє творче поняття про добро і зло? […] Коли ж у нас віри і моралі немає, ми перетворюємося на аморальну сучасну політичну партію, тобто на політичне акційне товариство, оперте на надії виграти на одній спільній політичній спекуляції. […] Коли не повстала досі Українська Держава, то це головним чином тому, що за рідкими винятками будувати її брались люде аморальні і внаслідок цього без пориву для жертв во імя своєї моралі. Переважно це бували політичні спекулянти, які спекулювали на допомогу московську, польську чи турецько-татарську, і не маючи власної моралі, вірили в щасливу полі- Але врахуйте, що саме на таку кількість вам нараховуватиметься плата за комунальні послуги. Однак знову ж таки — спробуйте зареєструватись… То як же ці речі узгоджуються з тими нормами, до яких ми звернулися на початку? Адже реалії свідчать, що не виконуються норми Конституції. Основні заперечення проти скасування режиму прописки висувають правоохоронці, — мовляв, це істотно ускладнить пошук злочинців, узагалі пошук людей. Практика засвідчує інше. Наприклад, у Грузії й Молдові прописку скасовано вже кілька років. Сплеску злочинності це не спричинило. ПРОПИСКА ПО4ЄВРОПЕЙСЬКИ Сьогодні колосальну увагу наші високопосадовці приділяють начебто питанням підготовки до вступу нашої держави до Європейської спільноти. Чому б не скористатися досвідом європейських колег? У країнах Європи існують дві основні моделі реєстрації фізичних осіб — скандинавська та модель Великобританії. Скандинавська модель — централізований реєстр

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин