“Який це благословенний народ! Який він численний! Як ревно він береже православну віру!” · с. 4сторінка оригіналу ↗
ПИСАРІ ТА ХРОНІКЕРИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЖИТТЯ
Слово Просвіти, №20 за 2007 рік
йшли нам назустріч на деяку відстань од брами, як уже оповідалося. Бувало, коли наближалися корогви та хрести, наш владика патріарх з благоговіння до них виходив з карети, за своїм повсякчасним звичаєм, і в мантії ішов далі пішки, поки не увіходили до храму, звідки так само пішки діставалися до нарихтованого для нас житла, — там, край воріт, підіймали хреста на тичині. Знай, читачу: у землі козацькій нема вина, натомість уживають ячмінний відвар, дуже приємний на смак. Ми пили його замість вина, що ж було діяти? Та цей ячмінний відвар вельми помічний для шлунка, освіжає, особливо літньої пори. Що ж до медівки, яку також варять, то вона п’янить. А з жита, схожого на пшеницю, женуть горілку, жита в козаків удосталь, і воно дешевше. Поминувши браму, ступаєш на широкий майдан, і ось перед тобою височить препишний палац, немовби витесаний з велетенського могутнього прадерева, що у вогні не горить. Насправді його складено з міцних і вогнетривких дубових брусів, обтесаних і гладенько відгембльованих, припасованих так щільно, що не видко найменшої шпарини, тому й здається, що стіни вгору й ушир зроблено з одного шмата деревини, а кожен такий брус завдовжки понад півсотні ліктів, а завтовшки чотири лікті. Кожну зі стін цього величезного палацу складено з чотирьох таких брусів рівнобіжно до землі від підвалин до даху. У палаці легко заблудитися — так багато тут усіляких покоїв, один над одним поверхами. Що ж до пеню, величавістю вона — з числа найдовершеніших храмів. Основа її хрестовидна, обидва криласи заглиблено. Вівтар благоліпний, великий. Там, де катедра (нагірне місце), баню підтримують чотири могутні пілони; вирізьблені з дерева, позолочені, вони ніби викуті зі щирого золота. О, який це благословенний народ! І яка благословенна це країна! Велике достоїнство її в тому, що тут немає жодного чужинця іншої віри, а самі лише православні, вірні та побожні. Яка ревність, властива святій душі й чистій вірі, воістину православній! Блаженні очі наші за те, що вони бачили, блаженні вуха наші за те, що вони чули, блаженні серця наші за пережиту нами радість і захват у країні козаків! Звільнившись з панської неволі, козаки живуть тепер у радощах, веселощах, на волі; збудували соборні церкви, оздобили їх чесними та божественними іконостасами й образами, корогвами й хрестами. Як ми помітили, церкви козацькі одна від одної гарніші, величніші, навіть у селах. Люди стали відверто сповідувати свою віру, ще ревніше, з більшою охотою віддаються вченню, читанню і мелодійним церковним співам. Уставши вранці у понеділок, 19 червня, ми промандрували дві милі й приїхали до іншого великого міста, яке лежить між горами, з укріпленнями й фортецею, спорудженою на одній з гір, понад урвищем, з великим ставом у долині, на греблі його стоять чотири млини з дивовижними рушійними пристроканьйонами у середньовічному стилі, зі стрімкими дорогами, вписаними в ландшафт хатами, з гайдамацьким духом свободи, нестримним розмахом. “Відтоді, як ми ступили на землю козаків і до нашого виїзду з неї, ми, за їхнім звичаєм, безкоштовно користувалися каруцами (волоська назва повозу — М. Р.) та кіньми для перевезення наших тяжарів од міста до міста, бо наші коні охляли на цьому довгому шляху. Увечері ми в’їхали до великого міста, також укріпленого, з водоймами й садами, бо ця благословенна країна схожа на гранат, привабливий ззовні й поживний усередині. Назва міста — Лисянка. Місто має чотири церкви. У церкві великого Троїцького монастиря ми бачили ікону Владичиці в образі невісти у вінку. На всьому ж шляху сюди ми бачили її зображення у вигляді цнотливиці, незайманої діви з рум’янцем на личку. А ще в цій церкві свічник зроблено з оленячих рогів, подібних до тих, у яких Христос явився Євстафію та говорив з ним. З цього міста ми надіслали до Богом береженого гетьмана Зиновія Хмельницького листа, яким, за звичаєм, сповіщали його про свій приїзд, бо він з військом стояв за чотири великі милі від Лисянки. Пустившись далі, ми проїхали ще дві великі милі просторим лісом, долиною поміж двома горами, шляхом вузьким та баюристим. У праву та ліву руку видко було доглянуті садиби, хати, десь близько трьох сотень. Долину перегачено греблями, і утворився
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
