Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВАЖКА ДОРОГА ДО ТАРАСОВОГО ХРАМУ

Слово Просвіти, №20 за 2007 рік

Любов ГОЛОТА БІЛЯ ІВАНА ПІДКОВИ Канів цвіте білопінно. І, звісно ж, “хрущі над вишнями гудуть”. На шляху до Тарасової гори одинадцятого травневого дня зустрілися нам не плугатарі з плугами, а канівські школярі та студенти з мітлами і лопатами — готували бетонку до урочистого 22 травня — помчать нею, старенькою і некомфортабельною, далебі, п’ятдесятилітньою, блискучі чорні машини з державними достойниками, — у гості до Кобзаря. Автобуси з прочанами з усіх кінців України вишикуються на спеціальному майданчику, і потягнеться до Батька Тараса жива людська ріка, долаючи 334 сходинки, аби вклонитися Тому, кого називаємо Пророком українського народу. Цьогорічний день повернення Тараса в Україну Національний заповідник “Тарасова гора” зустрічає у риштованнях — у прямому й переносному сенсі. У будівельній сітці приміщення музею, — там триває реконструкція. Ще 2003 року, готуючись до 190- річчя від дня народження Тараса Шевченка, розробили проектно-кошторисну документацію, зокрема на ремонт і реставрацію пам’ятника-хреста 1884 року та пам’ятника 1923 року; капітальний ремонт комплексу сходів на Тарасову гору; благоустрій об’єктів нижнього парку та облаштування системи зрошення в ньому; реконструкцію системи опалення музею та інших об’єктів, що передбачає також будівництво теплоенергетичної станції в комплексі з гаражами та оранжереєю, реконструкцію газопроводу для забезпечення теплопостачання Заповідника тощо. 2004 рік почався для Заповідника неординарно: його генерального директора І. Ліхового звільнили 22 січня наказом міністра, а через деякий час Музей поставили на реконструкцію. Згодом Ігор Ліховий довів у суді своє право обіймати посаду генерального директора (газета “Слово Просвіти” також виступала на його захист), його кар’єра стала несподівано стрімкою — за час, що минув, поновлений генеральний директор встиг попрацювати не лише на благо Заповідника, а й на посаді міністра культури й туризму, в адміністрації Президента, а нині опинився на дипломатичній службі — послом у Білорусі. П’ятдесятирічний Ігор Ліховий потужно долає кар’єрні сходинки, особливо не переймаючись даними обіцянками і моральними зобов’язаннями щодо них, а шістдесятивосьмирічний музей Тараса Шевченка на Чернечій горі все ще в риштованнях. Згідно з повідомленням на одному з сайтів нинішнього генерального директора, із передбачених на ремонт і реконструкцію 38 млн. грн. виділено й освоєно (з 2004 року) близько 17 млн. У 2005 році на реконструкцію музею було освоєно 9,5 млн. грн., у 2006 — 5,7 млн. грн. Деякі роботи працівники корпорації “Укрреставрація” виконують у борг. Діють згідно з проектом реконструкції, виконаним інститутом “УкрНДІпроектреставрація”. Під безлюдним і безмовним музеєм у зеленій сітці (начебто об’єкт старанно замасковано) стоїть дошка, що повідомляє всіх охочих знати: реконструкція закінчиться у грудні 2008 року. Невеликий шмат дороги, вимощеної кам’яною “шашкою”, — оце і всі зовні видимі ознаки реконструкції на Тарасовій горі. Утім, це лише видимі ознаки. Редакцію “Слова Просвіти”, окрім ходу реставраційних робіт і реконструкцій цікавить і боляче хвилює ще й інша тема — Тарасова церква. Це ініціатива “Просвіти” — спорудити всенародним коштом біля підніжжя Чернечої гори у Каневі храм-символ єднання не лише українців усього світу, а й усіх людей доброї волі, кому небайдужа доля України, хто бачить її відродження в духовній згуртованості народу, належному плеканні його могутнього творчого потенціалу, — виникла не випадково і не зненацька. Спочатку її обговорили вузьким колом, нею перейнялися художники і письменники, підтримали політики і громадські діячі. Політичну складову відкинули одразу — це мала бути справді всенародна воля, просвітянська ініціатива. Чотири роки тому, в травневі дні, у вказаному генеральним директором І. Ліховим місці — урочищі Монастирок — було поставлено і освячено пам’ятний хрест — символ намірів і запоруку єдності. У вересні, з допомогою УТ-1 (за підтримки О. Савенка, В. Кметика і незабутнього Бориса Гривачевського) оголосили збір коштів. Відтоді прізвища офірувачів друкуються на шпальтах “Слова Просвіти”, а на УТ-1 існувала передача “Тарасова церква”, яку готував до ефіру і вів Борис Гривачевський. Два роки тому її зняло з ефіру нинішнє керівництво Першого національного, позбавивши своїх глядачів можливості творити і дивитися сучасну телешевченкіану і, фактично, пришвидшити життєвий фінал Бориса Гривачевського. Питанням будівництва Тарасової церкви з ініціативи “Просвіти” переймався комітет ВР із питань культури і духовності, у грудні 2003 року в Каневі відбулося виїзне засідання Оргкомітету та представників Національного заповідника, Товариства охорони пам’яток і архітектурних управлінь, за участі міського голови Канева Василя Коломійця. У зустрічі брали участь священики трьох конфесій Української Православної Церкви. Вирішили, що Тарасова церква буде над конфесіями, нестиме воістину християнську любов. Прозвучала там і особлива думка єпископа Сафронія Черкаського і Канівського УПЦ МП: “Якщо я приїхав зі своєю свитою, а там буде стояти хтось другий (з іншої конфесії) і молитися, то я не переступлю порога до тих пір, поки він не вийде, а потім я зайду в храм. Буде тут сварка? Ні. Адже, я думаю, що всі ці тонкощі згладяться, доки буде все збудовано”. Цікаво, що всі, хто пожертвував свої кошти на Тарасову церкву, сприймають її будівництво як вияв соборної єдності. Продовження на с. 8—9 “ПРОСВІТА” НА СВЯТА І В БУДЕНЬ ФЕСТИВАЛЬ МОНОВИСТАВ Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106 УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 811 107 грн. 25 коп.

с. 8 · сторінка оригіналу ↗

Продовження. Поч. на с. 1 Можливо, саме це не всім подобається? Хоча Оргкомітет вирішив, що Тарасова церква буде під опікою Національного заповідника, і ставив за приклад Храм Гробу Господнього, де на далеко не мирній ізраїльській землі мирно моляться і греко-католики, і католики, і православні східного обряду. І хоч канівська історична церква, в якій відспівували тіло Шевченка, належить Московському патріархату, працівники заповідника, незважаючи на ідею, що підхоплена українським народом, раптом висунули власну. На сторінках “Слова Просвіти” виступила працівниця заповідника Зінаїда Тарахан-Береза, пропонуючи “повернути нашому народові, після кількавікового забуття, маленьку дерев’яну козацьку церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, відновивши її в Монастирку, під Чернечою горою, поряд із майбутнім монументом, який давно планується звести тут відважним українським гетьманам — Івану Підкові, Якову Шаху та Самійлу Кішці… ” Ось така, зовні благородна ідея, а якщо подумати — спроба “відвести очі” тим, хто мріє про Тарасову церкву; власне, це тільки моя особиста думка і мої переконання: ніяка відновлена (церква-макет?) будова XVII сторіччя, до того ж, — як розвиває свою гіпотезу З. Тарахан- Береза, церква-усипальниця для найбільших достойників, для самого Симона Петлюри — не може бути Тарасовою церквою. З цими думками ми й під’їхали до урочища Монастирок, до пам’ятного хреста, який 20 травня 2001 року ставили не лише просвітяни, а й черкащани, мешканці Канева, представники всіх областей усієї України. Вигорілий на сонці і вимерзлий на вологих дніпровських вітрах, митий дощами і полосканий туманами, той шестирічний хрест стояв на місці. А на ньому по-хазяйськи висіла чиясь куртка. Як використовували таку символічну дерев’яну споруду як хрест в історії, — я знала. Пам’ятний хрест-вішалка для одягу мені трапився вперше. Наш кореспондент Олександр Литвиненко вирішив таке чудо сфотографувати. Навперейми до нас, від модерного і нового фольксфагена-фаєтона кинувся досить видний моложавий чоловік: — Куртку зніміть! Зніміть мою куртку! ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР Із куряви вантажівок і реву бульдозерів до нас наблизився чо* ловік, якого ми збиралися розшу* кувати на Тарасовій горі: гене* ральний директор Шевченківсько* го Національного заповідника Мар’ян Володимирович ПІНЯК став нашим бажаним співрозмов* ником, питаючи, що нам потрібно. — Ми хочемо поговорити і про генеральну реконструкцію, і що тут відбувається, і що 22 травня буде у Вас, і про Тарасову церкву. — На сьогодні питання з церквою залишається відкритим, — тому, що сама постановка питання, напевно, з самого початку була неправильною. Треба було спочатку з’ясувати, яка та церква повинна бути, кому вона повинна належати, в якому місці вона має стояти. Ось ми стоїмо біля хреста, встановленого на місці, яке було визначено, що тут стоятиме Тарасова церква. На комплексі сходжень теж стоїть камінь, і на ньому також написано, що тут буде Тарасова церква — Церква єднання. На думку працівників заповідника (ми теж неодноразово збиралися, обговорювали цю тему), місце вибрано невдало: ні перше, ні друге. — І перше, і друге було вказа* но перстом тодішнього гене* рального директора Ігоря Дмит* ровича Ліхового. — Я не знаю, чи було вказано, це не мій період, і я не можу стверджувати, ким було вказано. Але, наскільки я знаю, Ігор Дмитрович також неодноразово писав і звертався з цього приводу, що єдине місце в даному випадку, яке ми вважаємо доцільно використати, — це місце позаду пам’ятника Підкові, цей пагорб, який зараз буде сформовано, буде зроблено благоустрій навколо пам’ятного знаку Івану Підкові. Ми вважаємо, що це єдине місце, яке справді відповідає історичним даним, які збереглися, які опрацьовані працівниками заповідника. — Ви маєте на увазі версію Тарахан*Берези? — Так, мається на увазі козацький монастир, який раніше був тут, у якому доживали віку старі поранені козаки і на території якого була дерев’яна невеличка козацька церква. Щодо надбрамної церкви, то ми не підтримуємо цієї ідеї, хоча б тому, що не хотілося б, по-перше, ділити людей, які приходять поклонитися Тарасу Шевченку. Тому що люди ідуть різних національностей і різних віросповідань. І одні будуть іти через надбрамну церкву (так, як було задумано, як через чистилище), а інші — якимись навколишніми шляхами. — І, власне, Ви вирішили, що не потрібна заповіднику церква* пам’ятник Тарасу Шевченку, що українці можуть образити укра* їнською церквою на українській землі інші народи?! — Ви знаєте, це питання дуже складне. — А в чому його складність? Гроші на церкву здали греко*ка* толики, католики, віруючі Мос* ковського і Київського патріар* хатів. І жоден із тих, хто давав свою гривню, не питав, яка кон* фесія буде в церкві, розуміючи, що Христос, як і Тарас Шевчен* ко, один. Це питання виникає тільки в директора заповідника ів працівників заповідника… І бу* ло домовлено, говорилося про це, погоджували, що ключ від церкви буде у директора запо* відника, у працівників заповідни* ка, і що зможуть там відправити свою службу і греко*католики, і католики, і християни східного обряду, і ніхто один після одного переосвячувати церкву не буде. І що сама форма будови, обрана як символ людей III тисячоліття, які ведуть своє літочислення від Христа. Отак було задумано, і мене дивує, що перше питання, яке виникає у Вас: кому належа* тиме церква і яка конфесія. Тоб* то, працівники заповідника, які мають бути над релігійною ідео* логією, над конфесійною бо* ротьбою, наче заохочують цих жертводавців до міжконфесійної боротьби і непорозуміння. — Бачите, як Ви довго говорили, складно... — Що ж, це ввійде просто в текст мого інтерв’ю як моя точка зору. — Із-за цього якраз це питання і складне, розумієте. — Скажіть, у Каневі загострена міжконфесійна боротьба? — Ні. На сьогодні — ні. — Заповідник заперечував проти передачі храму, в якому відспівували Шевченка, Москов* ському патріархату? — Зараз мова про Тарасову церкву. — Ні, конкретне питання. — Я не можу Вам сказати за той період, яка була позиція 10—15 років тому в працівників заповідника. — Єдина тут була сутичка, ко* ли приїжджав патріарх Мсти* слав… — Ви дуже гарно, бачу, все за мене сказали. Майже все за мене сказали. Справді, був прецедент у 1991 році, коли виник міжконфесійний конфлікт на могилі Шевченка. Якраз тому ми не хотіли, аби в майбутньому подібні речі повторилися. Десь Ви правильно сказали, звичайно, і позиція працівників заповідника така сама, що церква повинна належати всім конфесіям. — То що не влаштовує в кон* цепції, викладеній мною і схва* леною жертводавцями?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин