“Українська наука перебуває у вкрай критичному стані, який... створює реальну загрозу безпеці держави”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
СУСПІЛЬСТВО І НАУКА
Слово Просвіти, №20 за 2007 рік
Микола ДРОБНОХОД, президент Академії наук вищої школи України
Закінчення. Початок у числі 18 за 2007 рік
НАУКОВО4ТЕХНОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ Для реальних змін у розвитку наукової галузі насамперед потрібна цілеспрямована, фінансово забезпечена науково4технологічна політика держави, яка відповідала б національним інтересам і світовим стандартам. Рівень фінансування науки повинен бути приведений у відповідність із вимогами чинного законодавства та з потребами нарощування наукового потенціалу держави. Водночас акцент має бути зроблено й на стимулюванні залучення до підтримки науки коштів з інших джерел — насамперед коштів вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Відтак необхідно радикально спростити всі процедури, пов’язані з міжнародним науковим співробітництвом, а українські науковці повинні дістати від уповноваженого органу державної виконавчої влади у сфері наукової політики достатню інформаційну підтримку для пошуку іноземних партнерів із міжнародного співробітництва. Мають бути створені умови для стимулювання залучення позабюджетних коштів на проведення фундаментальних досліджень, що не передбачають можливості одержання швидкого комерційного ефекту — зокрема й через запровадження відчутних податкових пільг. Для оптимального використання обмежених ресурсів, які держава може спрямувати в науково-технологічну сферу, необхідно чітко визначитись із пріоритетами не лише наукового пошуку, а й у виборі конкретних базових інновацій, які дали б змогу в короткі терміни вийти на світовий ринок із новою конкурентоспроможною продукцією. Потрібна подальша конкретизація наукових напрямів на підставі чітких оцінок і прогнозних розрахунків наслідків реалізації відповідних програм. Такі оцінки й прогнози мають здійснити державно-громадські експертні ради при уповноваженому органі державної виконавчої влади у сфері наукової політики. При цьому частка робіт, підтриманих державними програмами й ґрантами, повинна нарощуватися швидше, ніж базове фінансування наукових установ. Протягом ближчих п’яти років слід досягти показника, за якого не менше 30 % бюджетного фінансування науки в Україні розподілятиметься на основі відкритих конкурсів, сприяючи підвищенню здорової конкуренції й змагальності в науковому середовищі. Першочерговим завданням є підвищення соціального статусу науковця, повернення мотиваційних спонук до наукової праці, — через підвищення зарплатні й наукових пенсій; диференціацію тарифних окладів, залежно від показників наукової роботи; утвердження справжнього академічного й університетського самоврядування. Цьому слугуватиме відродження системи широкої пропаганди й популяризації науково-технічних знань, здобутків українських науковців, які мають стати провідною силою в науці й освіті.
ПОКАЗНИКИ РІВНЯ НАУКО4 ВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Слід відмовитися від некритичного застосування для оцінки у сфері науки традиційних формальних показників (кількість захищених дисертацій, наукових співробітників, наукових публікацій тощо), пам’ятаючи, що в українських умовах фаховий рівень науковців, рівень дисертацій і публікацій може істотно різнитися. Єдиним об’єктивним критерієм оцінки в науці є думка сформованого наукового середовища. Тож єдиним індикатором здоров’я української науки загалом і кожної конкретної наукової установи має стати її конкурентоспроможність на світовому рівні, інтегрованість у міжнародний науковий простір і технологічний розвиток. Кількісними показниками при цьому можуть бути: — публікації в провідних фахових міжнародних виданнях та посилання інших науковців на ці публікації (“індекс цитування”); — доповіді на міжнародних конференціях; — отримані міжнародні ґранти на наукові дослідження і науково-технологічні розробки; — участь у міжнародних наукових та науково-технологічних програмах.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
