Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Нове життя нового прагне слова”. Максим Рильський · с. 11сторінка оригіналу ↗

ВОДОГРАЙ СВЯТА

Слово Просвіти, №20 за 2007 рік

Святослав МІЗЕРНЮК “У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим”, — так написав Великий Кобзар, і саме ці рядки можуть бути епіграфом до Всесвітнього Дня Матері. Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка та Київський міський будинок учителя організували 11 травня в столиці святковий вечір, присвячений Дню Матері. Звучало у залі врочисте, щире і тепле слово вітання лауреата Шевченківської премії, голови “Просвіти”, письменника Павла Мовчана. Натхненник, режисер і ведуча свята, яке вдалось на славу, — заслужена артистка України Леся Горова. Мисткиня зізнається, що розробляючи режисуру цього творчого вечора, уперше наважилася поєднати на сцені пісенний доробок із декламуванням віршованого слова. І її музично-поетичне дійство здобуло шалений успіх. Воно і не дивно. Бо наче струмочки у весняному водограї органічно впліталися на сцені у цілісне мистецьке полотно і поезія, і пісня, які несли спраглим на радість глядачам і дитячі ансамблі, і заслужені актори, і навіть іще зовсім маленькі діти… Леся Горова співала, декламувала і вела вечір. У цьому мистецькому водограї — дитячий ансамбль “Світанок” народного художнього колективу України; ансамбль хору “Райдуга” дитячої школи мистецтв №8; квартет бандуристів студії кобзарського мистецтва при Національній заслуженій капелі бандуристів України ім. Г. І. Майбороди; Даринка Кузьменко Леонід ФІЛОНОВ, голова ВОО ВУТ “Просвіта” Спершу Галичина, а далі Велика Україна творили осередки рідномовних будителів національного духу. На Вінниччині це почалося з маленького містечка Печери, де духовним пастирем був отець Іван Кульматицький, який і очолив перший осередок Товариства “Просвіта”. Кульматицькі мали родинний зв’язок із відомими діячами української культури: професором Крушельницьким, композиторами родини Колесс, Менцинських і Лаврівських. Членами Товариства були вчителі й студенти, кооператори і селяни, медики і духівництво. Вони створили хату-читальню, а клуню переобладнали в місцевий театр. Один із членів “Просвіти” був депутатом Державної Думи. Просвітянський осередок у Вінниці був зареєстрований у березні 1917 року. Його осідком було приміщення Народного дому. Товариство розгорнуло активну діяльність, тут була бібліотека з читальним залом (просвітяни користувалися нею безкоштовно), кінематограф, для учнів українських гімназій утримувалась їдальня. Артисти театру “Просвіти” грали у виставах найвідоміших українських авторів: Шевченка і Грінченка, Мирного і Кропивницького, Карпенка-Карого і Винниченка. Найбільше піднесення товариство “Просвіта” мало у 1918—1919 роках, особливо коли у місті перебували міністерства Уряду УНР. Товариство видавало щоденно газету “Шлях” — основне інформаційне джерело. Вінницька “Просвіта” утримувала симфонічний оркестр, який грав безкоштовно для вінничан, опікувалася шкільництвом. До речі, у Вінниці друкувалося багато українськомовних підручників для шкіл, вищих навчальних закладів. Та як тільки у місті владу здобували більшовики, просвітян переслідували і репресували. Так, заарештували і розстріляли вінницького просвітянського лідера п. Озерянського. Чимало просвітян розстріляли в Грохольському лісі й закопали в спільну могилу. Прізвища загиблих називала газета “Шлях” після вигнання з Вінниці українськими військами більшовицьких зайд. З утвердженням радянської влади “Просвіта” була знищена і відродилася лише на зламі 90-х років. Ініціативу створення тодішнього Товариства української мови (“Просвіта”) взяла на себе Спілка письменників України. Першим головою Фото С. Мізернюка Соліст Ярослав Великий: “Ніч яка, Господи” (6 років) зі своєю мамою Світланою; танцювальна група ансамблю “Світанок” із хореографічною композицією “Гуцулка”; Іванка Папушенко (6,5 років) і Лідочка Опанасенко (5,5 років). Усі вони полонили серця присутніх. Глядацький зал то зривався оваціями, слухаючи пісню “Мрійниця” солістки Вікторії Гарковенко зі “Світанку”, то підспівував “Чорнобривцям” і “Рідна мати моя…” разом із заслуженим артистом України Олегом Марцинківським. У канву пісень впліталися рядки поезії Тараса Шевченка, Богдана-Ігоря Антонича, Віолетти Дворецької, Наталії Позняк, Михайла Яворського… Глядачі-шанувальники свята то поринали у задуму, слухаючи пісні бандуристів: “Ніч яка, Господи”, “Там, під Львівським замком…”; захоплювалися шаленим ритмом танцюристів у гуцульському вбранні; або плескали в долоні у такт пісні “…Я — Українка, така чарівна жінка… Я — Українка — завжди нова сторінка…”, яку виконувала Леся Горова. Отож щира і творча атмосфера свята, гарний настрій полонили серця глядачів. Після цього чудового мистецького вечора подумав, як ми, українці, у себе вдома, на рідній землі, катастрофічно мало бачимо талановитих виконавців-митців, чуємо любу і милу серцю українську пісню! Та як ми скучили за нею! Адже під таке святкове дійство, на якому пощастило побувати, нашій державі варто було б віддати сцену Палацу “Україна”, зробити потужну рекла-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин