“Найсправжніша і найцікавіша історія — та, що поруч”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
У ВИДАВНИЧОМУ ЦЕНТРІ «ПРОСВІТА» ПОБАЧИЛА СВІТ НОВА КНИЖКА А. Г. ПОГРІБНОГО «ЗАХОЧЕШ — І БУДЕШ»
Слово Просвіти, №20 за 2007 рік
Анатолій ПОГРІБНИЙ: “Згадується Стефаникове: або зробимо народ, або… впадемо. Впадемо? Ні, цю варіяцію, незважаючи на новітні берестечка, категорично слід відкинути. Скільки-бо разів, ба’, скільки віків падали! І особливо в новітньому часі. Тепер же, кажучи словами Ліни Костенко, у нас — немає часу на поразку. Тобто на остаточну поразку. Отже, зробити народ — це тільки залишається. Досформувати свідому своєї місії, самошанобливу та дужу, модерну українську націю. Мова — першоматеріял для виконання цього історичної ваги завдання. Без здійснення його наша присутність на землі втрачає сенс. Не покладаймося для утвердження мови на мудрі програми, спеціальні товариства й комітети та й навіть на значні кошти. Та іна владу теж нині не розраховуймо, адже її — як українську, національну — мусимо ще лише виборювати. Тому і необхідний чин кожного, кому Україна дорога. Зробити ж власний чин для української мови — то означає найпростіше: без жодних комплексів, упевнено та самошанобливо повсюдно нею спілкуватися. У принципі, на такий чин здатен кожний. Мусимо спільними, поєднаними зусиллями відродити зруйновану мовну ауру нашої землі. Мусимо повернути природність її звучання саме в українській лексиці. Мусимо утвердити свою мову в обсязі, який відповідає щонайменше нашій етнічній присутності в країні. Кожне слово, сказане не поукраїнськи, — це видаток з української скарбниці, який до неї ніколи вже не вернеться. Так сказав свого часу М. Драгоманов. Тож пильнуймо свою мовну поведінку. Пам’ятаймо: мовних видатків зі своєї скарбниці нами упродовж століть уже стільки зроблено, що невдовзі — така реальна загроза — вже й видавати не буде чого. Зупинімось. Досить зраджувати своїй мові. Досить власною недбалістю та безпринципністю поширювати озонову діру зросійщення нашої землі. Перефразувавши згадану вище думку, тривко запам’ятаймо: кожне щире слово, вимовлене по-українськи, — то поповнення нашої української скарбниці, то примноження нашої національної честі і гідності. Зсолідаризуймося у цьому переконанні, адже достоту пекло може почекати, якщо ми візьмемося за руки. Народ творить мову, але мова, у свою чергу, формує націю. З допомогою своєї мови мусимо стати сильними”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
