“Актор відданий на поталу долі і непостійну публіку”. С. Моем · с. 14сторінка оригіналу ↗
«ХОЧУ ПРАЦЮВАТИ З ТИМИ, ХТО ХОЧЕ ПРАЦЮВАТИ»
Слово Просвіти, №20 за 2007 рік
Олександр БІЛОЗУБ почав працювати в Київському на* ціональному академічно*драматичному театрі ім. І. Фран* ка 2002 року. Цього ж року на малій сцені театру Білозуб ставить виставу “Батько” за п’єсою Стрінберга. Вкладає у виставу душу як режисер*постановник і як художник. Кін* цевий результат вражаючий: у номінації “Найкраща камер* на вистава” Олександр нагороджений найвищою теат* ральною премією України — “Золота Пектораль”. Це ви* падковість чи багаторічна робота над собою?
Олена БОНДАРЄВА4РЄПІНА
— У нашій професії дуже важливо, щоб усміхалася Фортуна, проте ця дама будь-кому не усміхається. Я багато вчився. 1979 року закінчив Київський художньо-промисловий інститут і отримав фах художникаоформлювача. А 1990 року я закінчив навчання в Київському університеті культури та мистецтв. Дякуючи майстерності професора Д. С. Чайковського, мого педагога, я отримав диплом режисера. — Я знаю, що твоя перша серйозна режисерська робота була присвячена О. М. Вертин* ському в 1993 році. Потім тебе з цією виставою запросили на гастролі до Ізраїлю. Це так? — Так. Я створив моновиставу, що мала назву “Я сьогодні сміюсь над собою”, і вона присвячена великому Вертинському. Як режисер і актор представив цю роботу на одному з міжнародних фестивалів. Це був добрий знак, відтоді мене запрошували як режисера-постановника, художника-постановника чи художника по костюмах не тільки на теренах рідної України, а й за кордон. Я дуже люблю працювати і пишаюся кожною своєю роботою. На жаль, за кордоном працював набагато більше, аніж в Україні, проте художником я попрацював у Миколаївському й Сумському театрах.
— Олександре, як на сьогод* ні бути більш відомим за кордо* ном, аніж на рідній землі. — Багато працювати, читати, вдосконалюватися і ніколи не скиглити. Не відмовлятися від подарунків долі (маю на увазі будь-яку творчу роботу). Повірте, кожна робота дає свій плід. І якість плоду залежить від якості вашої роботи. Наприклад, у 1997 році я працював актором і художником-постановником із Андрієм Жолдаком, режисером вистави “Ідіот” за Достоєвським. Саме з цією виставою я гастролював за кордоном: у Румунії, Франції, Югославії, Угорщині. Хочу наголосити, що це не розважальні прогулянки, не оглядини іноземних дивовиж, а серйозні іспити на творче виживання, що скріплюються суворими контрактами. Я часто працюю із зірками всесвітньої величини, як, наприклад, Єва Мортон — примадонна з Німеччини чи Морико Торьочок — національне надбання Угорщини, володарка двох “Золотих пальмових гілок” у Каннах. Саме з Моріко Торьочок я мав честь працювати як художник-постановник у виставі “Три сестри” за Чеховим. — Олександре, розкажіть, будь ласка, про творчі доробки са* ме на сцені театру ім. І. Франка. — Я не розповідатиму про свою акторську працю: боюся бути не об’єктивним. Як режисер-постановник майже втілив свою мрію про Всеукраїнський Триптих. Перша вистава мого Триптиха присвячена життю Тараса Шевченка. Це вистава “Божественна самотність” О. Денисенка, втілена на сцені Національного театру ім. І. Франка 2003 року. Не маю сумніву, що кожна юна душа, яка проглянула цю виставу, не залишиться байдужою перед величчю великого Кобзаря. А можливо, хтось уперше захоче перечитати творіння великого майстра поза шкільною програмою. Друга вистава Триптиха — “Соломія” створена 2005 року на сцені театру ім. І. Франка. Вистава присвячена Соломії Крушельницькій. Завдяки Соломії опера Пучіні “Чіо Чіо Сан” отримала всесвітню славу, а сама Соломія, незважаючи на заборону української мови, не боялася співати перед російським царем українські народні пісні. Життя Соломії — це життя її голосу. Недарма на сцені голос оперної діви грає актор Олександр Формачук. Саму Соломію блискуче зіграла Поліна Лозова. Актрису Ларису
Руснак за роль молодшої сестри Соломії нагородили “Пектораллю”. Саме Лариса Руснак виконає роль Катерини Білокур у третій виставі мого Триптиха. Сама по собі витворюється паралель між художницею-примітивісткою Фрідою та простою українською жінкою, геніальною художницею з народу Катериною Білокур. Моя мета — пропагувати те, що у серці не вмирає. — Між постановками вистав на Батьківщині та за кордоном, грою на сцені та в кіно ти спро* мігся зробити декілька персо* нальних виставок як художник. Що дає сили й наснагу для ша* леного темпу життя у мистецтві? — Любов до життя, усвідомлення, що життя, на жаль, одне. Я хочу не тільки все від нього взяти, а й залишити добрий слід. Дуже люблю українську народну пісню, український епос, українську історію та рідну мову. Моя робота в театрі ім. І. Франка не обмежена мрією про Триптих. У моєму творчому доробку вистава “Прем’єра” Кромвелла, дея був режисером і художником. Дуже люблю свою виставу “Мисливці за снами” М. Павича. І сподіваюся, що кожен глядач, який бачив чи ще побачить мої вистави, не залишиться байдужим. А моя доля тому й ласкава зі мною, що я ніколи їй не докоряв, а навпаки — допомагав. І ніколи не розмінювався на дрібниці.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
