Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Довкола все має свою мелодію”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

П’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ «АРТ-ВЕЛЕСУ»

Слово Просвіти, №20 за 2007 рік

Що таке “Арт*Велес”? Це питання може здатися дивним для тих, хто хоча б інколи цікавиться сучасною і традиційною музичною культурою України. Адже найзнаковіші музичні по* дії в столиці (а це великі фестивалі, імпрези, збірні концерти й презентації) організовує і проводить Мистецька агенція “Арт* Велес”. Кілька років тому “Арт*Велес” розпочав видавати диски. Окрім фестивальних CD*збірок, це своєрідний мульти* медійний проект “Моя Україна. Берви”, присвячений тради* ційній культурі. Ці диски отримали високу оцінку не лише вдо* ма, а й на міжнародному фонографічному ярмарку. Насправді “Арт*Велес” — невелика група молодих людей, творчих, ам* бітних і мобільних. Креативний директор мистецької агенції “Арт*Велес” Тарас ГРИМАЛЮК — гість нашої редакції. Олександр ЯСЕНЧУК Нещодавно в загальноосвітній школі № 13 м. Чернігова сталося диво. Громадський рух “Не будь-байдужим” безоплатно передав школам міста комплекти сучасних українських книжок, причому таких, що декому з журналістів закортіло повернутися в дитинство і знову стати школярем. Кому ж не хочеться розкрити сторінки “Тараса Бульби” Гоголя в українському перекладі чи насолодитися “Тореадорами з Васюківки” Всеволода Нестайка в авторській редакції, або заціпеніти від жаху, почитавши “Графа Дракулу” Стокера, та взагалі зануритися в книжковий світ, подарований “небайдужими” чернігівським школярам. А як приємно бачити щасливі очі директорів шкіл, які особисто приїздили за подарованими книжками! “Шкільні бібліотеки отримують таку дрібку нових художніх українських книг, що просто страшно! Ми так вдячні вам”, — говорили працівники бібліотек. Що ж це за громадський рух “Не будь байдужим!”? Це об’єднання людей, що має на меті сприяти відновленню української громадянської і національної свідомості. Під гаслом “Ні — Малоросії! Зробимо країну Україною!” рух упродовж 1,5 року провів 16 музично-інтерактивних акцій у містах Центральної України. Поступово до розважального формату додали гуманітарну складову. Шкільні бібліотеки отримують від “небайдужих” сучасні українськомовні видання і науковий дайджест “Урок української”. Для 11-ти виправних колоній передплачено молодіжний журнал “Однокласник”. Протягом останнього часу рух розпочав акцію “Зроби подарунок Україні до нового року! З 2007 року переходь на українську!” У виданні з однойменною назвою зібрані практичні поради для молодих русифікованих українців, як перейти на українську або стати її дієвим симпатиком. Найбільшими активістами руху є українські музиканти: гурти “Тартак”, “Мотор’ролла”, “От Вінта”, “ФлайZzZа”, Ніна Матвієнко, Володимир Кушпет, Сергій Захарець, “Гайдамаки”, “Мандри”, “Гуляй-Город”, а в Чернігові до них долучив- Олександр ЄВТУШЕНКО — Вашій агенції вже випов* нилося п’ятнадцять років. З яки* ми думками й почуттями Ви зус* трічаєте свій ювілей? — Не маємо звички слідкувати за датами. Чесно скажу: щойно я зрозумів, що нам 15 років… Пригадую “Червону Руту” в Запоріжжі. Це був 1991 рік. Там зібралися небайдужі люди, які хотіли зробити щось корисне для української музики, культури. Досвіду не було, ніхто не знав, що таке приватний бізнес і як усе це робиться. Але всі ми тоді перебували в атмосфері загального національно-патріотичного піднесення, організовували концерти, якісь акції. Співпрацювали з Центром культурних ініціатив Міністерства культури. Пішли офіційні замовлення на проведення різних заходів, імпрез. Однак від початку ми вирішили, що будемо вкладати зароблені кошти у власні музичні проекти, цікаві для нас. Цього принципу дотримуємося й дотепер. У такий спосіб у середині 90-х заснували фестиваль “Рок-екзистенція”, який культивує найкращі зразки української рок-музики, альтернативної сцени. З таким музичним форматом працювати нелегко, адже ні держава, ні спонсори не розуміють, що це таке. Таких фестивалів у нас дуже мало. Також заснували фестиваль “Київська Русь” — це українська музика різних епох: і барокова, і традиційна, і академічна. Щороку фестиваль обирає якусь окрему тему з історії української музики й намагається її розкрити перед глядачем. Робили ми літературні й дитячі фестивалі. Окремо хочу згадати про щорічну акцію “Героям Крут”. Нагадуючи про відому історичну подію, доволі трагічну, ми проводимо паралелі з днем нинішнім, доводимо, що загибель 300 юнаків не була даремною. — Відомо, що “Арт*Велес” наполегливо опікується збере* женням фольклорної спадщи* ни. Задля цього був започатко* ваний проект “Моя Україна. Берви?” — Так. Ми створили творчу групу з фахівців, здійснюємо фольклорні експедиції, а також намагаємося рятувати архівні фонди автентичних матеріалів шляхом їх переписування на електронні носії. Диски, які ми виробляємо, не комерційні. Взагалі цей проект не комерційний, він — культурологічний. Насправді — це велетенська проблема, адже в нас на очах зникає дуже цінний пласт української культури. Цією справою, окрім нас і Товариства “Просвіта” разом із компанією “Атлантик”, ніхто не займається. — Один із найбільших етно* фестивалів “Країна Мрій” — це також Ваша робота? — Ідея, концепція і наповнення “Країни Мрій” належать Олегу Скрипці. Він його придумав, а здійснюємо цю імпрезу разом. З гордістю зазначу, що за короткий час “Країна Мрій” набула великої популярності не лише в Україні, а й у багатьох європейських країнах. Кількість країн-учасниць щороку збільшується. — Зважаючи на обсяги робіт агенції, у Вас мав би бути солід* ний штат працівників. Але на* справді він дуже маленький. Кожна людина на вагу золота, чи не так? — У нас постійно працює 10— 12 осіб. Є ветерани і новачки. Я хотів би назвати людей, з якими мене пов’язують дружні й ділові стосунки вже багато років. Це наш директор Ігор Куліт, режисер Володимир Голосняк, автор, ведучий і режисер Євген Ніщук. Звісно, якщо ми беремося за супермасштабні акції, тоді добираємо команду помічників. — Окрім фестивалів, добре відомі й популярні офіційні свя* та, які Ви проводите, — “День молоді”, “День Незалежності”, “День Святого Валентина, або Вечірка для усіх закоханих”. Та найбільш безпрецедентною по* дією в житті “Арт*Велеса” й усієї країни був, напевно, Май* дан восени 2004*го. Адже орга* нізацією і режисурою цього не* забутнього дійства займалась Ваша агенція? — Певною мірою так. Чому саме ми цим займаємося? Це природно, тому що ми давно вже співпрацювали з тими політичними силами, які вийшли на Майдан. І з “Нашою Україною”, і з силами, які представляють Юрій Костенко, Ігор Гримів, Володимир Бондаренко. Ще до початку президентської виборчої кампанії ми організовували великі масові акції, зокрема на “Співочому Полі”, де відбувалося висунення Ющенка на пост президента. Потім були великі тури по всій Україні. Тобто Майдан був у цьому ланцюгу останньою і найяскравішою ланкою. Коли ми почали будувати сцену на Майдані, робили її з думкою про те, що ця сцена стане своєрідним рупором свободи, правдивої інформації. З цією метою встановлювалися великі екрани, що безперервно транслювали “5 канал”. Щоправда, на той момент ніхто не міг гарантувати, що “5 каналу” не перекриють кисень. Якби це сталося, у нас були готові альтернативні джерела інформації. З великими боями з місцевою владою сцену вдалося встановити. Я вважаю, то був найбільший “прокол” тодішньої влади. Нам не звикати до екстремальних умов роботи. Просто ми навчилися враховувати всі можливі “сюрпризи”. Ось такий приклад. Ще перед Майданом на Контрактовій площі в Києві ми робили студентську акцію непокори. Туди прибув ОМОН. Вони “вирубили” нам генератор звуку і світла й оточили технічний майданчик. Але — “В.В.” на сцені продовжує співати. ОМОН нічого не міг збагнути, тільки стоять і переглядаються. Вони ж не знали, що недалеко в нас стояв ще один замаскований генератор... А на Майдані було круто! І тяжко. Увесь час ми відчували тиск і від своїх, і від чужих. Там була маса людей, багато хто хотів керувати. Але досить швидко встановили чітку схему роботи сцени. Це тепер ми говоримо, що то був наш найбільший фестиваль у житті, коли перед усім світом виступили сотні артистів, десятки політиків. Але регулювати перебіг подій на Майдані було надзвичайно важко. Весь час прибували нові артисти, які просилися на сцену, нам передали кілька ящиків із дисками. Так виник цілий блок помаранчевих пісень. Деякі з них стали гімнами революції. Те, що було потім, — вже тема іншої розмови.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин