Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Теперішня словесна зайвина не дає польоту цілій країні”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

МОВА ЄДИНА

Слово Просвіти, №20 за 2008 рік

Ірина ФАРІОН, м. Львів Відомий учений Паскаль у листі до К. Маркса написав: “Я вам пишу так багато тому, що не маю часу написати коротко”. В. Стефаник, творячи свої новели, днями-годинами вимордовував запитаннями прототипів своїх творів і списував купи паперу. Врешті, геть знеможений, він зоставляв на чистому аркуші “сам мнєкуш”, що вражав стислою довершеністю і легко переважував видані фоліанти. Стислість не лише надає мові сили — вона творить простір для глибини думання і збурює почуття. Майстер слова О. Гончар зауважив: “Роман, як ракета: десять зайвих грамів — і не полетить”. Теперішня словесна зайвина не дає польоту цілій країні: за зайвими словами — порожнеча думок: бесіди багато, а розуму мало. Порожнеча думок породжує неправду, яку ховають в оболонки мертвих десемантизованих слів. Такий стиль мислення і мовлення виробився у час СРСР і отримав від Дж. Орвела назву новоязу (newspe- ak), суть якого не лише у надмірі слів за відсутності думки, а й у брехливому переназиванні світу. Дж. Фулер зауважив, що у московському словнику всі слова обернені навиворіт: правда називається брехнею, а брехня — правдою; неволя називається волею; поліційне залякування — демократією; загарбання — визволенням. Така політична антонімія слова процвітає досі, що виявлено, зокрема, у протиставному понятті “рабство — свобода”: примусове злиття й асиміляція націй — це “спільність економічних (а раніше класових) інтересів”; ствердження національної окремішності — це “перешкода неминучій благодатній глобалізації”; переписування підручників української історії на догоду імперській Москві — “узгодження навчальних планів”; російщення української освіти — “підвищення рівня викладання російської мови”; любов до своєї землі — “націоналізм” (одне з тих “новомовних” слів, які призначалися не на те, щоб відображати, а щоб убивати значення); знищення Української Греко-Католицької Церкви — “добровільне возз’єднання з православ’ям”; примусове вивчення російської мови — “засіб прилучення до світової цивілізації”; вилучення питомої української лексики (діалектизмів, архаїзмів тощо) — “боротьба за чистоту і культуру української мови”; руйнація основ національних мов — “вільний взаємозбагачувальний розвиток національних мов”; творення безрідної засимільованої рабської маси — “нова історична спільність — радянський народ, а тепер — європейці”; згубний, спричинений терором білінгвізм українського населення — “соціальна адаптація і толерантність”; оволодіння російськомовним населенням українською мовою — “соціальний конформізм, що призводить до падіння суспільної моралі”; цілковита суспільна сваволя — “демократія”; посягання криміналітету і яничарів на державний лад — “стабільність”; творення злиднів через інфляцію — “добробут”; одвічний ворог Росія — “стратегічний партнер”. Слушно зазначив Дж. Орвел: “Політичну мову створено для того, щоб брехня звучала правдиво, а вбивство пристойно, і щоб надати вигляд твердості цілковитому вітру”. Таке спотворене переназивання відбувається лише за найзагрозливішої морально-духової кризи — і мова, як “найнебезпечніше благо з усіх благ” — дає про це найгучніший сигнал. Носіїв такої

с. 7 · сторінка оригіналу ↗

Фото Олеся Дмитренка ливішими, добрішими й досконалішими. Працюю не в україномовному середовищі. Це торговельно-розважальний центр, де духовність не вельми цінують, — в ціні споживацтво. А де споживацтво, там несуттєво, хто якою мовою розмовляє: головне більше продати і мати прибуток. Але не всі піддаються споживацьким настроям. Тому я не самотній. Якби цього не відчував, то, можливо, і не навчався б. У нас є потенціал і велике майбутнє. Підготовка на курсах досить ґрунтовна — ми навчалися 72 години. Після восьми годин роботи інколи важко було йти на курси. Бракує вільного часу, щоб вивчити якусь тему, але цікаво. Наш правопис відрізняється від російського. Курси — це передусім спілкування, джерело, яке дає нам сили нести енергію українства в суспільство. Моя дружина — росіянка, але вважаю, що на рідній землі треба розмовляти українською мовою”. І ще одне прикметне інтерв’ю. “Я Шестеренко Лілія Олександрівна, пенсіонерка, за паспортом росіянка. Мій батько росіянин, а мати Слухачі курсів української мови — українка. Я жила в Києві в російськомовному середовищі, вчилася в 21-ій школі. Потім — КПІ (жодної лекції українською), тому мені було дуже важко навчитися розмовляти рідною мовою. Можливо, багато людей ображаються на киян, що вони не розмовляють українською, але нас так виховали. Тому потрібна підготовка, робота з підручниками. Я почула по радіо, що організовано курси, і вирішила туди піти. Щиро люблю своє місто, свій народ, тому прийшла на ці курси. Я написала кілька статей українською мовою, які вийшли друком в журналі “Українська культура”. Було важко, зверталася до журналіста й письменника Миколи Шудрі, він допоміг мені відредагувати тексти. На майбутнє планую власними силами написати нові. Коли розмовляю з людьми, коли до мене звертаються українською, відчуваю, що ми — єдине ціле. І хочу звернутися до всієї України: “Розмовляймо українською! Можливо, не всі зможуть досконало, але в подальшому мова об’єднає народ, а ми повинні бути єдині. Мова — це те, що нас об’єднає!”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин