“Примирення можливе тоді, коли замість дня Перемоги відзначатимемо день Скорботи”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ ТИСЯЧІ ДЕРЕВ — НА СПОМИН ПРО ВЕЛИКИХ
Слово Просвіти, №20 за 2008 рік
Іван ВОЛОШЕНЮК
Президентська толока у Вінницькій області заверши3 лася створенням двох ден3 дрологічних парків — Михайла Грушевського і Василя Стуса
Ідею толоки на Вінниччині сприйняли з ентузіазмом. Зважаючи на те, що область аграрна та ще — “цукровий Донбас”, найбільше відводили площ під буряки. Компартійні вожді України схиляли вінницьке начальство до думки, що було б непогано, аби область мала під ними “чвертку мільйона”, себто 250 тисяч гектарів. Це був би красивий подільський рубікон. Ніхто не зважав на ту обставину, що ця цифра — поза здоровим глуздом і агротехнічною доцільністю. В області вже не мали чого орати, не залишалося землі під пасовища, борозну довели до урізу води майже всіх водоймищ, зокрема й Південного Бугу, внаслідок чого він катастрофічно змілів, ерозія набула розмірів екологічної катастрофи. Підраховано, що Вінниччині для нормалізації екологічного стану треба додатково засадити лісом 73 тисячі гектарів. Амбіційне завдання в унісон президентській толоці. Чотири тисячі гектарів посаджено нинішньої весни. Іншими словами, 16 мільйонів дерев. Акція воістину всенародна. Вінниччина на завершення цієї чудової акції вирішила поставити два особливі знаки оклику і створити два дендрологічні парки на 74 породи різних дерев, екзотів і кущів: один на батьківщині першого президента України Михайла Грушевського в селі Сестринівці Козятинського району (3 гектари, 2 927 дерев), другий — у Рахнівці під Гайсином, де народився Герой України, незламний борець за її волю, поет Василь Стус (2 гектари, 2 000 дерев). Посадили свої дерева в обох селах голова облдержадміністрації
Олександр Домбровський і голова обласної ради Григорій Заболотний (на фото). Я розмовляв з найпочеснішою учасницею Рахнівської толоки Параскою Семенюк, яка живе нині втому дворі, де народився і жив у дитинстві знаменитий нині її земляк і родич. — Що скажете про цю подію, шановна Параско3 віє Тимофіївно? — Це зараз Василя Стуса вшановують. А мені найбільше запам’ятався той день, коли в село приїхали три автобуси з українськими прапорами, у клубі зібралося повно людей, всім роздавали свічки і запалювали їх, щоб пом’янули Василя, а з району і села знайшлися добровольці, які ці свічки гасили і затоптували. А коли ті гості прийшли з прапорами до моєї хати, то звідкись випірнула міліція і почали ламати древка, шматувати прапори, кричати на людей. — Ото, певне, було страху? — Не дуже я й злякалася. Совістила міліцію: “Хлопці! Нащо ви себе затоптуєте в болото? Є правда, якої ви не знаєте. Хіба ні з того ні з сього стільки людей з добрими обличчями й очима приїхало б поминати поганого чоловіка?” — А ви Василя хоч раз бачи3 ли? — Приїжджав після закінчення інституту ще нежонатим. Ми якраз розібрали ту маленьку хату, в якій він народився, і на її місці ставили більшу. Він допомагав нам крокви тесати, а потім і в’язати — роботящий і вмілий був. Чоловік мій — перший його брат. Що мене черкнуло за серце? Василь вірив у Бога, що тоді не дуже виставлялося. Не соромився помолитися чи перехреститися при людях. Я не знала про його таланти. Це вже пізніше сусіда приніс журнал з його віршами і сказав, що Стус у Києві, він — поет. Бачила Василя один-єдиний раз, а його син Дмитро до нас горнеться.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
