Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“…Нас у родині вчили ніколи не думати про багатство, а тільки про славу України”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ПОСТАТІ

Слово Просвіти, №20 за 2008 рік

РІК ГЕОРГІЯ ВОРОНОГО Олександер ШОКАЛО Георгій Феодосійович Вороний народився 1868 року в селі Журавка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Варвинський р-н Чернігівської обл.). Закінчив Прилуцьку гімназію (1885), Петербурзький університет (1889), був залишений при університеті для підготовки до професорського звання. Після захисту магістерської дисертації (1894) призначений професором Варшавського університету, 1897 року захистив докторську. З 1898 року обіймав також посаду декана механічного факультету Варшавського політехнічного інституту. 1907 року його обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. Помер Георгій Вороний 7 (20) листопада 1908 року у Варшаві. Згідно з заповітом, його поховано у Журавці. Рід Вороних походить зі старовинного козацького кореня й дав Україні видатних особистостей. Георгіїв батько Феодосій Якович (1837—1910) відомий своєю просвітницькою діяльністю: ще навчаючись у Київському університеті, став ініціатором створення безплатних недільних шкіл для робітничої молоді, через нього Тарас Шевченко передавав для шкіл свій “Буквар”. Працював професором словесності в Ніжинському ліцеї, директором гімназій у Кишиневі, Бердянську, Прилуках. Після виходу на пенсію збудував у рідній Журавці за власні кошти школу для сільських дітей, заснував народну бібліотеку, разом зі старшим сином Михайлом заклав основи сортового садівництва, вирощування м’яти. Стараннями Вороних у Журавці збудовано один із перших у країні заводів з переробки лікарських трав (працював ще донедавна). Михайлів син Андрій — геолог, відкрив на території Журавки пізньопалеолітичне поселення, яке хронологічно близьке до відомого Мезинського. Георгіїв син Юрій — учасник бою під Крутами, хірург, перший у світі зробив пересадку нирки (1934). Найстарший Георгіїв син — також лікар-новатор і санскритолог, загинув на засланні, як і Андрій Вороний. Георгій був одружений з Ольгою Крицькою з сусідніх Богданів, яка народила йому шестеро дітей — чотири доньки й двоє синів. Майже вся родина Вороних зазнала репресій. Одна з доньок Марія, переживши заслання, згадувала перед смертю (1984): “Мій дід, батько, його брати і діти були справжні, бо нас у родині вчили ніколи не думати про багатство, та багатими ми ніколи й не були, і навіть не про славу, а тільки про славу України”. Під час колективізації вирубали розкішний сад, який посадили Вороні, зруйнували склеп, де було поховано забальзамованого Георгія; його перепоховали в одній могилі з батьком. Уціліли тільки будинок Вороних, де працювала початкова школа, й дуб біля нього, що його посадив Георгій 1990 року на честь народження доньки Марії. Будинок розтягли сусіди кілька років тому. Лишився в Журавці тільки дуб — жива пам’ять про Вороного. З Журавкою, своєю малою батьківщиною, вчений підтримував тісний зв’язок протягом усього життя, щоліта приїздив сюди на відпочинок, тут, головним чином, створював свої наукові праці. Від’їжджаючи з Журавки з канікул, Георгій записав у щоденнику: “Я сідаю на коня, ще раз прощаюся з усіма — і кінець усьому, що заповнювало моє життя упродовж чотирьох місяців і що слугуватиме причиною моєї суворості й холодності на цілий петербурзький рік. …Тож прощавай, Олю, прощавай, Журавко! До нової весни я загорнусь у свою броню і, як уві сні, буде ввижатись мені це літо… Сама лише математика, як яскрава зірка, сяє переді мною, на неї всі мої сподівання… Словом, я весело дивлюсь на Божий світ і всьому, до чого я доторкаюся, я віддаюся з захопленням…” Джерелом усіх геніальних осягнень світового розуму Вороного було українське серце, яке єднало його з рідною землею… Ще за життя Георгій Вороний здобув глибоке визнання і шану за свої наукові досягнення. А найталановитіший учень Г. Ф. Вороного професор Б. М. Делоне пи-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин