Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом”. Тарас Шевченко · с. 11сторінка оригіналу ↗

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ НА ЮВІЛЕЙ КАРЛА МАРКСА

Слово Просвіти, №20 за 2008 рік

Станіслав Нечай (Нечаїв) — дід Станіслав НЕЧАЇВ, депутат Київради 21 скликання, член НРУ з 1989 р. 70 років тому 5 травня в Умані з нагоди урочистостей до 120-ої річниці з дня народження Карла Маркса (1818) відбулися масові розстріли українських патріотів — тих, хто становив потенційну загрозу комуністичному режимові на нашій землі. У Перегонівці на Підвисіччині під Гуманем (Уманню) за одну ніч заарештували понад 40 колишніх вояків галицького полку Українських Січових Стрільців, які в часи визвольних змагань за Українську незалежність 1919 року прийшли на допомогу Петлюрі. Серед них був і мій дід Станіслав Михайлович Нечай (Нечаїв), уродженець Тернополя. Уже в незалежній Україні в СБУ, яка є правонаступницею колись всемогутнього КДБ—НКВС, мені дозволили ознайомитись зі справою Станіслава Нечая, яка називається “Дело №16023 по обвинению Нечаева Станислава Михайловича и других, всего 12 человек”. Після вимоги старого гебіста з гострим пронизливим поглядом розписатися в отриманні двох товстих томів слідчої справи, з’ясувалося, що цих документів ніхто не ЛИСТИ ІЗ СЕВАСТОПОЛЯ Володимир ПРОЦЕНКО, спецкор “Слова Просвіти”, Крим Органи безпеки Головного управління України в Криму нарешті дали можливість ознайомитися з таємною кримінальною справою №329, яку порушив НКВС проти активістів ОУН, що діяли в 1941— 1944 роках у Криму. Одного з керівників повстанського Революційного комітету Криму Володимира Шарафана за рішеням трійки страчено 13 лютого 1945 року, Ніну Колесник засуджено на 10 років позбавлення волі, Олександру Калиновську — до восьми років позбавлення волі. Їхні імена тісно пов’язані з формуванням Української Повстанської Армії в Криму. Ці діячі ОУН співпрацювали з радянським підпіллям, передавали стратегічні розвіддані партизанам, визволяли військовополонених і формували партизанські загони Північного з’єднання, готували повстання в Криму. Щоби приховати правду про українську визвольну боротьбу, комуністичний режим нищив героїв ОУН, навішуючи їм ярлики буржуазного націоналізму, а їхні добрі справи приписував собі. Так було із Володимиром Шарафаном, який, ризикуючи собою, рідними та дітьми, боровся з фашизмом. Адже німці знищували і радянських, і бандерівських підпільників. Коли німецьке командування знехтувало ідеєю незалежності України, розпочала активні дії ОУН (р), забезпечуючи свій вплив на всі терени України. тримав у руках, а про ретельне опрацювання істориків і не йдеться. Мабуть, наші неуспіхи на 17-му році української незалежності прямо пов’язані з тим, що ми не засвоїли уроків історії, а часто зовсім її не знаємо. Тому хочу виправити історичну несправедливість і повернути славні імена нащадкам. Відчуваю моральний обов’язок бодай оприлюднити імена цих українських патріотів. Сподіваюся, що професійні українські історики прислухаються і дадуть більш розгорнену та деталізовану картину спротиву нашого народу зайдам. Протягом однієї лише доби 5 травня зловісного 1938 року лише в Умані після кількамісячних нелюдських тортур до 120-річчя з дня народження комуністичного натхненника Карла Маркса його фанатики по-звірячому замордували багатьох українських патріотів. Серед них Андрусенко Іван, Бабій Дмитро, Бродяк Григорій, Бродяк Іван, Буряк Лікандр, Возняк Василь, Гилько (Гілько) Петро, Голик Андрій, Горенко Лаврентій, Грім Яків, Гурцак Євстратій, Дармохід Іван, Дружина Микола, Жук Тимофій, Жураковський Іван, Ісаков (Ісаків) Георгій (Григорій), Камінський Володимир, Качан Володимир, Кисіль Микола, Кінаш Семен, Ков’як Іван, Костенко Іван, Кострига (Костригин), Кулик Григорій, Кулинич (Кулінич) Дем’ян, Лабузовський (Лобузовський) Анатолій, Лабузовський (Лобузовський) Гнат, Ластовецький (Листовенко) Олександр, Лукашенко Михайло, Ляховський (Ляховецький) Федір, Мар’яш Михайло, Мар’яш Павло, Мокрий Василь, Монастирський Михайло, Невен (Неван) Олександр, Нечай (Нечаїв) Станіслав, Онищенко Савелій, Плитко (Плітко) Панфіл, Положай Олександр, Пономаренко Кирило, Попович Іван, Прядун Архип, Пташник Юхим, Рябий Андрій, Сабажков (Собашко) Влас, Сабажков (Собашко) Василь, Сарайло (Сорайло) Данило, Семак Андрій, Сергієнко Михайло, Сергієнко Онисим (Анісій), Сікорський Дмитро, Солоненко Лаврентій, Стеценко Василь, Фурдига Михайло, Шеремет Михайло та інші. Колишніх учасників визвольних змагань за незалежність України — Українських Січових Стрільців, петлюрівців, хто своєю нерабськістю ніс потенційну загрозу комуністичному пануванню на нашій землі, було заарештовано та засуджено до розстрілу. Вони, як записано у слідчій справі, члени “военно-повстанческой контрреволюционной организации, которая готовила вооружённое восстание против Советской власти в момент интервенции…”, “все лица, которые пришли к нам в составе галицкого полка, были раньше в белой армии Петлюры”, “…повстанческие кадры для вооружённой борьбы с Советской властью в случае войны между капиталистическими странами и СССР”, “…являлись членами подпольной галицийской повстанческой организации”, “…украинской националистической повстанческой организации, существующей в селе Перегоновке Подвысоцкого района, которая ставила своей целью свержение Советской власти путём вооружённого восстания”, “…вскрыта и ликвидирована военно-повстанческая контрреволюционная организация на Уманьщине, в частности в Подвысоцком и Тальновском районах”, “…Все перечисленные лица 14 апреля 1938 г. тройкой УНКВД Киевской области… осуждены к ВМН (Высшей Мере Наказания) — расстрелу, решение тройки приведено в исполнение 5 мая 1938 г.” Судив їх не суд, а примітивний неюридичний винахід большевиків — садистська трійка у складі Шапіро, Альтзіцера та Гомерова. Про марксистський цинізм свідчить те, що своїх приречених ворогів після винесення смертного вироку НКВС ще протягом трьох тижнів тримало на урочисте заклання до ювілейної дати, аби поглумитися над ними в святковій атмосфері, кроволюбно відзначаючи чергові роковини з дня уродин їхнього криваво-червоного ідола Карла Маркса ритуальним відсалютуванням в голови українців. Єдиною справжньою провиною жертвопринесених було те, що вони свого часу погано воювали з червоною ордою, а деякі з убієнних зовсім не воювали. Ці ж бо останні, які невинні перед катами, безмежно винні перед собою, Богом та Україною! Адже червоний режим тому й червоний, що кривавий від пролитої крові (комуністи цього ніколи й не приховували). Малороси мешкають з нами, українцями, в одній державі, й комуністи не обмежуються в своїх стосунках лише власними комунами, а намагаються поширити свої погляди на всю вільну розсудливу частину нашого народу. У катівнях колишньої Уманської тюрми, де тепер розташовується міліція Уманського району, на досі існуючій вулиці Леніна, було скоєно злочини проти людськості, які за світовими правовими нормами не мають строку давності. Бодай тепер, через 70 років, у незалежній Україні, уманці повинні мати право принести поминальні квіти до святих для багатьох наших співвітчизників місць загибелі борців за волю Батьківщини, яких замордували червоні кати. Імена репресованих імперією зла українських патріотів мають бути увічнені на місці страт. Там слід спорудити музей жертв масових репресій, щоб червона чума ніколи більше не нависла над нашим народом. Докладніше про це можна дізнатись у відкритих нині архівах колишнього КДБ та з книжок, у яких ідеться про жахливі для нашого народу події: “Перегонівка 1938 року”, “Петлюрівці на Підвисіччині”, “Галицький полк під Уманню”. торик і дослідник національно-визвольного руху Василь Вернига повідомляє, що ОУН революційна тоді мала великі втрати в Криму. Так, Івана Осадчука, районного провідника українських повстанців, у грудні 1941 року ґестапівці заарештували в Євпаторії, а згодом розстріляли. У лютому 1942 року ґестапо заарештувало 14 повстанців Джанкойського визвольного загону на чолі з районним провідником ОУН Романом Бардахівським та його помічником, учителем Наконечним. 1942 року від рук фашистів загинули Степан Ванкевич та Михайло Лобак. Але боротьба кримських українських націоналістів за незалежність Української держави не припинилась. Окружний провідник Іван Ячишин і його заступник з безпеки Степан Тесля створили глибоко законспіровану партійну мережу в Сімферополі, Севастополі, Джанкої, Алушті, Керчі та Євпаторії, Бахчисараї, Старому Криму тощо. Окружний об’єднував районні проводи ОУН. До складу районних керівних організацій входили такі ланки: підрайонний провід, кущовий провід, станичний або селищний провід і рій ОУН. Для конспірації окружного провідника його роль виконував заступник з безпеки, приймаючи на себе відповідальність за збереження всієї підпільної мережі, тому в Криму окружним провідником вважали Степана Теслю. Заступником окружного провідника з військової роботи з 3 грудня 1941 року до вересня 1943 року був Григорій Волощук (“Грицько”, “Гриць”, “Гришко”). Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин