“Того, хто забув звичаї своїх батьків, карають люди і Бог”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
КУЛЬТУРА
Слово Просвіти, №20 за 2008 рік
У житті кожного християнина Великдень — свято особливо шановане та величне. І не лише тому, що приходить воно з ут3 вердженням справжньої, квітучої та теплої весни, а й тому, що це символ перемоги життя над смертю, добра над злом, світ3 ла над пітьмою, віри над безнадією. Український центр народ3 ної культури “Музей Івана Гончара” запросив усіх цікавих та небайдужих 7 травня на весняні забави. На подвір’ї поставили столи, за якими майстри передавали всім охочим своє вміння зустрічати весну так, як колись її вітали наші предки.
Чи не був ти в садку, садку? Чи видів ти, як мак сіють? Ось так, ось так, ось так сіють мак! Популярним на святі весни стало випікання “жайворонків”. Це дуже давня традиція, коли господині пекли фігурки пташок із тіста, з якими діти вибігали надвір і закликали весну. Для приготування тіста для “жайворонків” потрібно півлітра молока, двоє яєць, склянка цукру, 100 грамів дріжджів. Тісто тре-
— новий, і художник вагався щодо сприйняття картин. У Верховній Раді ми провели соціологічне дослідження: запросили народного депутата Ярослава Кендзьора оглянути полотна. Йому вони сподобалися. Депутат порадив виставити навіть ті картини, які ми відставили (дуже гострі сюжети). Так само зреагував на роботи художника й Анатолій Матвієнко: “Виставляйте, це правда!” Яка ж у них правда? Ось картина “Прилаштувались”: “чорнобильське дерево” (дерево у формі тризуба), яке трохи відросло, геть обліплене омелою. Автор натякає на корупційність навіть на всенародному лихові. Цій темі присвячено й картину “Жадібність”. На картині “Злидні” зображено наше жебрацьке життя: чудовий український одяг з жінки тягне, намагаючись зняти, різна нечисть. Чиє цьому альтернатива? “Невже Євросоюз?” — запитує селянин з картини “Як це потрапити до Євросоюзу…” Він стоїть босий на полі, серед реп’яхів, на граблях ворона, а лелеки звили гнізда на всіх заводських коминах. Дісталось і бюрократам (“Бюрократ”, 2007), і депутатам (“Лис крокує в депутати”), але цю картину забули вдома.
ба вимішувати з олією, як на вареники або трішки крутіше. Поставити в тепле місце, а коли підійде, — розкачати і виліпити з нього фігурки “жайворонків”. Випікати в духовці або печі 20 хвилин. “Жайворонками” треба пригощати всіх друзів та рідних. Гості весняного дійства мали можливість узяти участь у майстер-класі з ліплення глиняних пташок, виготовлення оберегів із соломи та ляльок-мотанок, що відганяють злих духів з хати та приносять достаток, урожай та добробуту сім’ю. Дівчат учили моргати хлопцям, а хлопців — будувати великодню вежу. Під веселі звуки троїстих музик “Надобридень” танцювали молоді дівчата, хлопці, батьки і діти, дідусі та бабусі. А дівчата, що мріяли про шлюб, куштувати 12 освячених пасок, що гарантує весілля наступного року (фольклористи й етнографи підтверджують!). Дехто приніс із со-
Привертали увагу в експозиції два чудові жіночі портрети: “Повернення надії” — трактування образу Юлії Тимошенко і “Зірка Карпат” — узагальнений образ жінки на тлі казкових квітів. Не було жодного журналіста, який би не фотографував портрету Юлії. Один із депутатів трохи глузливо запитав художника, чому так помпезно. “Це моя любов”, — наївно і щиросердно відповів він. Ще один відгук про виставку і творчість художника: “Творчість Василя Скопича потрібна українській нації. Це глибинний голос народу, що прагне гідного життя. Щира вдячність авторові за його роботи. М. Сирота. 16.04.08” Чому педагог і художник Василь Скопич упродовж багатьох років пише картини про наше і всесвітнє горе? Картини ніхто не купує, їх не хочуть виставляти. Навіщо витрачати гроші на матеріали і транспорт? Митець змалечку закоханий у цю землю. Так болісно відчувають усе навколишнє лише ті, хто не може залишити рідний край. Село Іванків розташоване на шляху до Чорнобиля, і “траса життя” пролягала саме повз хату Василя. “Моя земля передчувала лихо”
бою великодні гостинці на складчину, якими під кінець кожен міг поласувати разом із пасками та “жайворонками”. На святі було передчуття добра та очікування чогось надзвичайного. У всіх народів світу існує повір’я, що того, хто забув звичаї своїх батьків, карають люди і Бог. Він блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти притулку, бо втрачений для свого народу. Весняні великодні свята зазвичай спонукають усіх вірян по-новому побачити й відчути себе в світі, оцінити чистоту своїх помислів, бажань та вчинків, а ще — бути добрішими, терплячішими, шляхетнішими, милосерднішими одне до одного. Не забуваймо своїх традицій і зустрічаймо весну з усмішкою та щирим серцем.
Підготувала Марія СКРИННИК Фото Олеся ДМИТРЕНКА
— так назвав художник одну зі своїх картин. Трохи поодаль від хати В. Скопича — садиба народних митців Федора Приймаченка та покійної Марії Приймаченко. Ще кілька кілометрів — і хата Ганни Верес, відомої у світі ткалі. Ось так і живуть народні митці. Прославляють край, людей, застерігають від планетарного лиха та прикрих вад людських і кличуть до щасливішого життя. Сподіваються.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
