Мова в Інтернеті · “Словник, виданий на папері, ще не втративши запаху фарби, морально старіє”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
«ВІЗЬМІТЬ ІЗ МОЇХ НОВОТВОРІВ ХОЧ ТРОЄ СЛІВ»
Слово Просвіти, №20 за 2009 рік
Сьогодні можна почути фразу на кшталт “Новинарі у своїх осідках за верстаками”. Що це? Це про журналістів, які працюють в офісах за комп’ютерами. Тільки мовою Юрка Зеленого. Він має власний словниково-мовний сайт в Інтернеті, чи то “іменку у всемережжі”, що містить словник оригінальних словотворів, запропонованих до користування. Нещодавно Юрко завітав у гості до нас, новинарів, щоб поділитися думками.
— Не я розпочав створювати нові слова на ґрунті сталого лексикону. У 20—30-ті роки минулого століття жили люди, яким була властива “ірраціональна воля”, тобто творили вони не заради грошей і слави. І плідно займалися розвитком мови. А я виріс в оточенні розмаїтих мудрих машин. Свого часу, коли почав освоювати верстак (комп’ютер), то зіткнувся з тим, що все — малозрозумілою мені англійською мовою. Тож користувачеві доводиться вивчати не лише програмне забезпечення, а ще й мову, позаяк англійською він, як правило, володіє у межах середньостатистичної радянської школи. Це дуже складно і гальмує перебіг навчання. Ось я й дізнався, що існують спільноти, які українізують програмне забезпечення. Почав вишукувати українізатори, ставити собі на машину, і перше, що впадало у вічі — вони переповнені словами, які або є кальками з російської, або транслітерацією з англійської. Через всемережжя дізнався, що люди списи ламають над тим, як перекласти певне слово. І складалося враження, що вони навіть не підозрювали, що в нашому словниковому запасі є відповідники. Наприклад, досі можна почути суперечку, як правильно перекласти “atachment” — “додаток” чи “прикріплення”. А в українській мові є чудове слово “долучити”. Тож мені захотілося виправити становище. Нічого особистого, лише прагматизм. Якщо ми це робитимемо, то зможемо прискорити
Анастасія БАБІЙ, 17 років, с. Немішаєве Київської обл.
Людина постійно перебуває в діалозі. Уривки його можна почути скрізь. Проте мова, якою розмовляють, яка завгодно, але не українська.
НАШ РІДНИЙ СУРЖИК Щоб почути цей покруч з двох мов, не варто їхати далеко. Варто опинитися в провінції (не обов’язково без газу і світла), і стає зрозуміло, що альтернативою суржику є лише російська, і не надто часто. Не потрібно плутати його з говіркою чи діалектом, адже якщо діалект — різновид мови і збагачує її, то суржик — мовний паразит. В результаті такої собі асиміляції наша “мова калинова” просто розчиняється у морі кальок і росіянізмів. Найстрашніше, що суржик — не результат впливу української мови на російську, а навпаки. Тому немає підстав вважати, що це повільний перехід від російської до української. Суржик — це хвороба нашої мови, яка щодня отруює її.
УРБАНІЗАЦІЯ І ЗРОСІЙЩЕННЯ Якщо провінція України нездужає на одну хворобу, то столиця — на іншу. Здавалося б, Київ — культурний центр, серце країни, насправді спостерігаємо інше. Частина населення вдає, що зовсім не знає української мови, проте молодь гнучкіша. Зазвичай вільно володіє і російською, й українською, яку вивчають у школі. Отож, доки триває урок — лунає державна мова, а тільки-но починається перерва, клас зросійщується. Схожу сипроцес освіти, а я дуже хочу, щоб нація була освічена. — Але ж, пане Юрію, ми всі вживаємо іншомовні слова, добре знаємо їх і любимо. — Ми їх і вживатимемо. Але потрібні зміни на системному рівні. Питаю у мовознавців, яке новостворене слово увійшло у загальний вжиток за останні 20 років. У вузькогалузевій термінології їх майже немає. Тож за 20 років наша улюблена солов’їна мова не народила жодного слова. Новотвори існують лише в надзвичайно вузьких колах, на рівні вузьких спільнот. Хочу, щоб людина, яка вперше сідає за комп’ютер, користувалася клавіатурою, на якій було б написано не “enter”, а “ввід”, не “page up”, а “догори” тощо. За всієї моєї ненависті до совка, я застав час, коли існували російськомовні клавіатури. Нині є програмники, не гірші за іноземних, але вони обслуговують не власний ринок, а закордонний. Коли український програмник щось розробляє, спочатку створює англійськомовну оболонку, а потім — українське оздоблення. Між тим, техніка розвинулася вже настільки, що користувач за всіма її функціями не встигає. Тож спростити її сприйняття вкрай важливо. За 20 років чехи, словенці, латвійці, ісландці створили все, що стосується верстакового забезпечення. В Ісландії є інститут, який над цим працює. Мобільний зв’язок ісландці називають ідіомою, що означає чарівну нитку, за допомогою якої спілкуються феї. А між тим країна з 300 тисячами населення — це як Тернопіль з навколишніми селами. Невже вони вправніші, ніж ми? — Чи плануєте друкувати словники? — Словник, виданий на папері, вже на мить виходу, ще не втративши запаху фарби, морально старіє. Мова має бути живою. А популяризація моєї теорії прийде, коли всемережжя буде в кожній хаті. На мою думку, словники тільки порошаться. Усім знайомим кажу: якщо ставитеся до моєї теорії прихильно, візьміть з моїх напрацювань хоч троє слів у вжиток. Але вживайте їх усюди й так, щоб було зрозуміло. Лише це матиме користь. — Як доля підвела Вас до такого дивацького, як вважає більшість людей, захоплення? — Народився я в Чорткові Тернопільської області. Син військового, який служив у різних містах, майже 10 років мешкав у Чехії як представник окупантської країни. Старші класи, технікум, інститут — у Тернополі. У Києві я з 2001 року. Тобто сти-
Фото Ксенії Гладишевої кався в своєму житті з різномов’ям. Працюю в спілці, яка займається пошуком нових музичних надходжень. Раніше був ведучим, упорядником на телебаченні. Усередині 90-х дописував у кілька тернопільських газет, мав власний бізнес у музичній крамниці “Сто пудів”, вів різноманітні музичні рубрики, зокрема хіт-паради. Якось ми вирішили слово “хіт-парад” замінити на “дахівку”, бо пісні наче підіймаються нагору сходинками. Так усе почалося. — Чи не пробували звертатися до органів влади із пропозиціями? — Вважаю, що це не матиме наслідків. У нас до влади в загалу огидливе ставлення. Відповідно все, що йтиме від влади, люди не сприймуть. Репетують про якусь насильницьку українізацію. Особи, які вболівають за мову, майже не мають впливу. Новий правопис існує, але не працює. Українську мову досі сприймають крізь призму російської. Доходить до смішного. Коли до нас приїжджав Альберт Гор, держсекретар Сполучених Штатів, перекладач назвав його “whore”,
вживши м’яке “г”, що англійською означає “шльондра”. — Пане Юрію, а що Ви порадили б небайдужим робити у царині мови? — Починати із садочка і шкільної лави. Хоч би що говорили про українізацію, вона розпочинається з клавіатури. Коли з’явиться клавіатура з українською абеткою як головною, це буде перше зрушення. Слід українізувати програмне забезпечення — хоч би у коридорах вищої державної влади. А люди сприйматимуть мову, “як скаже телевізор і газета напише”. Варто переробити вивіски, написані так, наче ми живемо в Лондоні. Від тих, хто приходить на український ринок, треба вимагати розробки назв українською мовою. Гроші, витрачені на українізацію, можна компенсувати їм за рахунок податків. Позитивне, що все-таки зроблено на державному рівні, — кінопереклад. Це був справжній вчинок, бо імен тих, хто це робив, вже ніхто не пам’ятає. Ось так і все має відбуватися — тихо і чітко. — А ви не намагалися зробити щось корисне у політиці, хоч би поспілкуватися з кимось із народних депутатів? — Я швидше сам стану депутатом, якщо знайду партію, яка впроваджуватиме мої ідеї. — Ви адепт “природного світогляду”. Що це таке? — Вважаю, що всі релігійні світогляди, незалежно від конфесій, — опіум для народу. Насправді людина як біологічна істота прив’язана до одного божества — Сонця. Якщо його завтра не стане, ми всі помремо. Тож я за природність. Були навіть українські економісти, які за сонячними циклами визначали додаткову вартість. І ця теорія мені набагато ближча, ніж писанина Карла Маркса. Тож і мову треба зробити природнішою.
Спілкувалася Людмила ІЛЬЄНКО ня російськомовних телепередач, серіалів та іншого продукту українською мовою, та так, що не зрозуміти без труднощів. Але й це значно ліпше, ніж нічого, тому лишається сподіватися, що це тимчасове явище. Отже, стан державної мови не оптимістичний, проте і це вже прогрес порівняно з минулими роками. Приємно знати, що рідна мова, хоч і повільно, а завойовує аудиторію. Найабсурдніше, що її не змогли здолати ні царські укази й циркуляри, ні масковані постанови ЦК КПРС, а нині вона гине через байдужість та несвідомість тих, хто має її плекати й розвивати, бути її носієм. Щоб Україна знову заговорила українською, потрібно передусім, щоб люди відчували себе українцями, а це завдання не одного й навіть не десяти років.
ти нові — з написанням текстів державною і російською мовами однаковим за розміром шрифтом. Це рішення вони мотивували також тим, що російською мовою користується більшість населення півострова. “Крим є одним із міжнародних курортно-туристичних центрів, який щороку відвідують мільйони туристів, а також одним із найбільш відвідуваних офіційними делегаціями й керівниками іноземних держав реґіонів України”, — зазначено в ухваленому Верховною Радою автономії документі. Про те, у скільки тисяч гривень обійдеться нововведення, не повідомляється.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
