Читацьке віче · “Де слово дихає спокоєм і красою”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ЩАСЛИВИЙ І ЗБОЛЕНИЙ
Слово Просвіти, №20 за 2009 рік
Добре відомий не лише у районі, а й за межами Рівненської області Володимирецький районний колегіум. Тут здобувають освіту 864 учні з різних реґіонів України. Головне завдання колегіуму — створення оптимальних умов для самореалізації особистості в системі школа—колегіум—ВНЗ в освітньому середовищі навчально-виховного закладу в сільській місцевості. У Володимирецькому районному колегіумі діє система роботи з обдарованими дітьми, до якої входить допрофільне і профільне навчання. Є класи з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, біології, історії, права, української й іноземної філології. Для всебічного розвитку особистості діють предметні, спортивні й хореографічні гуртки, народної та естрадної пісні. Учні відвідують вокальну, хорову, духову й театральну студії. Працює сучасний бібліотечно-інформаційний центр, який має вихід в Інтернет, кімната психологічного розвантаження, комп’ютерний центр, лекційний, спортивний, тренажерний та актовий зали. Серед учнів колегіуму є переможці районного й обласного етапів всеукраїнських предметних олімпіад з базових дисциплін та конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН. Для заохочення школярів до навчання, підвищення престижу знань учні за високі успіхи у навчально-виховному процесі й активну участь у житті колегіуму отримують стипендію. Заклад співпрацює з НУ “Острозька академія”, НТУУ “Київський політехнічний інститут”, Київським національним університетом харчових технологій, Київським національним університетом технологій та дизайну, Київським національним університетом культури і мистецтв, Севастопольським національним університетом ядерної енергетики і промисловості, НТТУ “Львівська політехніка”. Колегіум має ліцензію АВ №420067 Міністерства освіти і науки України і здійснює професійну підготовку учнівської молоді зі спеціальностей оператор комп’ютерного набору і швачка.
Микола ПЕТРЕНКО, м. Львів
У світі немає нічого прекраснішого, ніж дерева. У світі немає нічого щедрішого, ніж дерева. Тільки біля дерев, у лісі, ви можете відчути, як світлішають ваші чуття, як звільна відпливає туга, як ваша душа вивільнюється з-під влади суєти. Служити деревам, служити лісу — доля для обраних небом. Це — щастя! Згадаймо напис на цоколі пам’ятника нашому найбільшому розумові Григорієві Сковороді: “Счастлив, кто сопряг в себе должность общую с частною — сіє єсть істінная жізнь”. Володимир Бондаренко все життя служить деревам, лісові. Закінчив Чугуєво-Бабчанський лісовий технікум, пізніше — Львівський лісотехнічний інститут. Працював у науково-дослідній лабораторії лісівництва Кишинівського сільськогосподарського інституту, нині професор Національного лісотехнічного університету — так віднедавна називається інститут, де Володимир Бондаренко здобував фах лісівника. Проводить там системні наукові дослідження, викладає, керує науковою діяльністю молодших колег. Назвемо підготовлені ним книжки, фахові й науково-популярні, природоохоронного спрямування: “Лісовими стежками”, “Спілкування з природою”, “Звірі наших лісів”, “Першопостаті українського лісництва”. Він — автор передмови та співавтор “Термінологічного словника з лісництва”. Той, хто знайомий із Володимиром Бондаренком, переконаний: він знає про ліс майже все. Знає, якщо відштовхуватися ще від біблійного, чому дерева тягнуться до сонця, чому орел піднімається для ширяння в неозору височінь, чому соловейко обирає для свого гнізда саме таку відстань від землі, чому дуб додає нам мужності та відваги, чому береза напровесні ділиться з нами своїм соком, чому гаддя виповзає із щілин, чому самотні вовки виливають свої жалі місяцеві. Але не знає, звідки з’являється і куди зникає кохання. Пошуки відповіді на це питання і привели його до літературного коша, до товариства, схожого на лісове: адже як кедр на високих схилах переплітається корінням, щоб стати єдиним відпорним організмом в одвічній боротьбі за виживання, так і в товаристві, яке його прийняло за свого, рідного, тягнуться невидимі ниті взаєморозуміння, єдності з усім сущим, одвічного братерства. І тут здобутки Володимира Бондаренка також вагомі: кільканадцять переважно поетичних книжок, де лісова аура зрима й відчутна, де слово дихає спокоєм і красою. Водночас зі стурбованістю за нинішній і майбутній стан лісового господарства країни, нині хижацьки грабованого, та й за нашу пограбовану свідомість також. Назвемо найпомітніші: “Ранкові роси”, “Узлісся”, “Троє дерев”, “Лісівники ми, друже мій”, “Дуби в діброві”, “Абетка з лісу”. Уже з назв бачимо, що деякі зних адресовані наймолодшим читачам. Друзі жартують: Бондаренко належить до людей, які випромінюють озон. Але в жартах завжди є частка правди. Ось випадок, який характеризує самого поета. Нещодавно видав у видавництві “Сполом” для онуків та інших найменших читачів веселих “Гарбузиків-товстопузиків”. Несе додому цілий стос книжечок — аж у дворі бавляться сусідські діти. То Бондаренко й наділяє кожного новою книжечкою. Аж одна чи не найменша збагнула, та й підбігає до нього: “А це ви самі написали?” — “Так, — розцвів Бондаренко, — це я!” Цієї весни Володимирові Бондаренку виповнилося 70. Поважний вік для лісника-науковця, для письменника. Та й для багатьох дерев також. У їхньому товаристві він почувається найкраще. На ювілейні зібрання прийнято одягати всі нагороди. А коли йдеш до лісу, не треба одягати мундир із генеральськими погонами, щоб похизуватися перед лісовими побратимами. Я вченого й письменника в такій формі не бачив. Може, тому, що поміж літераторів чини й звання не відіграють ролі. Хоч і тут Володимир Бондаренко має право на звання далеко вище від рядового.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
