Арт-калейдоскоп · “Ви пишете? А навіщо?” · с. 15сторінка оригіналу ↗
ТАЄМНИЧЕ СЯЙВО
Слово Просвіти, №20 за 2009 рік
Жоель ВЕРНЕ
Висока поезія належить лише тим, хто шукав більше за поезію, тим, хто піднявся над людським і перевершив його, мудрецям чи містикам. Анрі Мішо
Ви пишете? А навіщо? На ці віковічні, заяложені запитання немає й не буде відповіді. “Що ж таке поезія? Ми не знаємо” (Анрі Мішо). Те, що мені відомо у справі поетичної авантюри (чи маю право зараховувати себе до тих авантюристів?), — крапля у морі, чи пак у глибинах джерела незнаного, це знання неписьменного. І справді: все відбувається до мовленнєвої пригоди, щось мене тягне, ніби магнітом, до гомону абетки. До лементу абетки. Ні, вмить писання мені відмовлено в ясності думки. Атож, писання — то не набуття знань, то — повне вивільнення. І тут — жодного дива, і, гадаю, жодного натхнення. Хіба слова, стикаючись із подіями, виявляють зачудування з буття у світі, й часто болять із того зачудування. Тому все моє знання — лише інтуїція, попереду ледве мріє тремтлива стежка з речень, стежка, що губиться в гомоні мови, і воднораз мені йдеться саме про вихоплення чогось якнайдалі від юрбищ, у нічній самотині, коли після надсильної боротьби, після щоденного пильнування здобуваєш нікчемне знання, крадеш його в поезії й дивним алхімічним прийомом стираєш усе суще, геть усе, окрім кількох невчасних образів, поцуплених у дійсності, сущих тут, при моїм вікні, або на відстань пострілу з рушниці, або дальших, потоплених під млявим напливом дитячих спогадів. Це нікчемне знання, яке збагачують радше досвід, випробування, аніж тисячі читань, що кожен відбуває, аніж мільярди біт інформації, які повсякчас протинають тіло й мозок, це нікчемне знання дарує мені, буває, спалахом своїм кілька сторінок, що зринули, цього я певний, з античної прадавнини чи з абсолюту Теперішнього, нашої спільної історії. Тому поезія миті, либонь, і є криком останньої людини на цій землі. Її можна віддати на поталу скальпеля сучасникам чи майбутнім поколінням. Затемненість, у яку поринаєш у вірші, лише роз’ятрює спрагу тремтливого світла. Світла поезії з нараз прочиненої й тут-таки зачиненої брами. Світла, що на-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
