Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “В ім’я примирення українця з українцем”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНЦІ… ПЕРЕМОЖЦІ ЧИ ЖЕРТВИ ВІЙНИ?

Слово Просвіти, №20 за 2009 рік

французів, бельгійців та інших окупованих народів Європи, що воювали у формуваннях СС, Вермахту, охоронних, поліційних та інших формуваннях ІІІ Рейху, була у кожної європейської нації набагато більшою, ніж згадані 30 тисяч українців. Тепер можна стверджувати, що серед окупованих народів Європи найменша кількість тих, хто добровільно або примусово став під прапори і багнети Адольфа Гітлера, — це українці! Улітку 1942 року приблизно 500 тисяч росіян вже служили в німецькій армії, а на кінець того самого року їхня кількість в лавах Вермахту, СС та інших військово-поліційних і допоміжних формуваннях коливалася від 800 тисяч до 1 мільйона осіб. Французький історик К. К. Жура стверджує, що їхня кількість — півтора мільйона. Росіянин став вагомою фігурою після німця, що під нацистськими штандартами погодився вести безкомпромісну збройну боротьбу проти Червоної армії, радянської держави та своєї батьківщини. То чому росіяни, поляки чи євреї не сміють їх називати підсобниками фашистів, німецькими прихвоснями, нацистами, колаборантами, а українців дедалі частіше називають фашистами? І це на українських телеканалах! Чи не тому, що ці телеканали належать не українцям? Невже цього не розуміє так звана українська влада? Не розуміють, бо і Президент, і уряд, і парламент “купилися” на дешеву російську пропаганду і поширюють в Україні чужі українцям ідеї “великої перемоги” так званого радянського народу, отже, Сталіна. Доказ? Простий! Українська влада не вважає за потрібне засудити комунізмі Сталіна так, як 1945-го судили нацизм і Гітлера. Росія не лише привласнила перемогу над фашизмом, вона використовує цю дату як ідеологічний плацдарм для боротьби з українською державністю і для нової окупації України. Спочатку ідеологічної, інформаційної, церковної, економічної, а згодом і територіальної. Правда полягає в тому, що після червня 1941 року Україна опинилася в жорнах двох тоталітарних режимів, і особливого вибору в більшості українців під час мобілізації не було. Тому маємо віддати належну шану тим українцям, кого примусово мобілізували до Червоної армії, хто загинув у боротьбі з фашизмом. Мало хто знає про те, що в когорті Героїв Радянського Союзу — половина українців, як і те, що на 2009 рік в Україні проживає всього 219 тисяч фронтовиків, а так звана Всеукраїнська організація ветеранів налічує аж 3 млн членів. Саме їх, енкаведистів, кадебістів, політруків, народжених після 1927 року, бачимо на парадах, де вже немає фронтовиків, бо їм далеко за 80 і вони ледь животіють на мізерні пенсії, на відміну від вгодованих ветеранів НКВС. Та найбільша ганьба нинішньої української влади — ситуація, що в Українській державі не визнано тих, хто зі зброєю в руках без примусу, добровільно боровся за неї проти німецьких, російських, угорських, польських та інших окупантів. Українські повстанці — справжні Герої України. Саме їхній безсмертний подвиг приніс Україні омріяну Незалежність. Для українців Друга світова війна завершилася лише 24 серпня 1991 р. Доки влада не стане українською, доки не вимагатиме від інших країн і народів шанувати українців як націю, що поклала на вівтар перемоги над фашизмом найбільшу кількість жертв, доти в нас не буде сильної національної держави, яку створили, наприклад, євреї саме як жертви війни. Українці — не переможці, а жертви війни, і не менші, ніж євреї. А тому маємо не менше прав, ніж євреї, на створення власної національної держави, де в усіх сферах політичного, економічного, військового, інформаційного, культурного, церковного життя керували б представники корінної нації, яка найбільшою самопожертвою серед народів світу виборола священне право на національне відродження з попелу війни. І першим кроком у цьому напрямі має стати відмова від загравання з колишніми неприхованими і таємними організаторами війни та святкування так званого Дня Перемоги за чужими сценаріями. Дні завершення Другої світової війни мають залишитися поминальними, коли всі українці, за християнськими традиціями, молитимуться у храмах та біля могил усіх жертв і всіх учасників війни. В ім’я примирення українця з українцем! В ім’я України, а не її катів, що досі не покаялись! бандитської групи і норильське повстання. Магаданський обласний суд виніс черговий вирок — розстріл. Через 42 дні надійшло рішення Верховного суду — замінити смертну кару на 25 років таборів особливо суворого режиму і 5 років “пораження в правах”. Так я потрапив у Магаданський політичний табір, де перебував Левко Лук’яненко. До речі, Левко Григорович після здобуття Україною незалежності двічі приїжджав до мене на хутір. Обіцяє видати мої спогади про табірне життя. Слава Богу, дожив до вісімдесяти п’яти, радію, що Україна незалежна. Щоправда, тоді, у підпіллі й таборах, я незалежність уявляв інакше. Моє нинішнє найзаповітніше бажання — щоб Україна стала українською і щоб уній зникла більшовицька ідея.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин