Гаряча тема · “В ім’я примирення українця з українцем”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ДВІЧІ ЗАСУДЖЕНИЙ ДО СМЕРТІ ВІДСВЯТКУВАВ 85-РІЧЧЯ
Слово Просвіти, №20 за 2009 рік
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
Уже тридцять років Микола Курчик мешкає у батьківській хаті на хуторі Харалуг. А перед тим, як сам зазначає, пройшов сувору і нелюдську школу випробувань. Уперше до рук чекістів потрапив 1944 року за підозрою у співробітництві з УПА. — Ці підозри мали підстави, — каже хуторянин, — адже ОУН направила мене на вишкіл, і саме на старий Новий рік — 14 січня 1943-го — я приймав присягу на вірність Україні. Спочатку займався пропагандистською роботою, розповсюджував літературу. Потім виконував “серйозніші” завдання. Неодноразово в штабі “УПА-Північ”, який дислокувався на Харалузьких хуторах, бачив Клима Савура, добре знав Бульбу-Боровця. 1947 року Курчика засудили до найвищої міри покарання, але невдовзі смертну кару в Радянському Союзі тимчасово скасували, і це врятувало йому життя. Розстріл замінили на 25 років концтаборів. — 1954 року в тюрмі ми побили кількох сексотів, і знову довелося пройти через суд, — продовжує розповідь Микола Курчик. — Мені інкримінували відразу дві справи: організація
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
