Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Ми не втрачаємо надії, що дехто з ветеранів праці ще побуває у Тарасовій церкві і помолиться за всіх інших, хто був причетний до спорудження храму”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

КОБЗАРЕВУ ЦЕРКВУ?

Слово Просвіти, №20 за 2011 рік

ви. Ювілейного року в Національному Шевченківському заповіднику в Каневі розпочато ремонт, а музей закрито. Проект ремонту і реконструкції заповідника не обговорюється і не оприлюднюється в пресі, як це б годилося, коли йдеться про справу національної ваги і значення. Саме цим проектом мало б остаточно визначитися місце спорудження Тарасової церкви біля підніжжя Чернечої гори в Каневі — в урочищі Монастирок чи поблизу річкового вокзалу, як надбрамна церква. Щорічне Міжнародне Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій” відбулося, власне, без самого Шевченка — аж занадто гостро сучасного — соціального, національного, суперукраїнського в час формування опозиції проти корумпованих бонз. А ті постаралися ізолювати Шевченка від народу, прикрившись обіцянкою виділити на реконструкцію Національного заповідника аж 30 млн гривень… Влада, бажаючи приватизувати бунтівного поета, протягом 2004 року намагається виключити Кобзаря із середовища активної опозиційної сили, яка все впевненіше набирала висоту перед президентськими перегонами. Але місце Шевченка в народних революціях визначене самим Шевченком: “Борітеся — поборете, вам Бог помагає!” Бог, як ми переконалися, допоміг нам, так само, як і Кобзар. Народ переміг. Від самого початку акції “Збудуймо Тарасову церкву!” “Просвіта” розраховувала на широку народну підтримку, на всенародність почину та оберігала свою ідею від будь-яких владних зазіхань. …Во ім’я Тараса — будьмо єдині, будьмо разом!” * * * Втім, виникла ще одна колізія: на святкуванні Шевченківських днів 2005 року на Тарасовій горі, зліва від сходів, з’явився пам’ятний знак-камінь із написом “Тут буде споруджено Тарасову Церкву — Церкву єднання”. І саме перед ним найвища владна трійка України — президент В. Ющенко, прем’єр Ю. Тимошенко, голова ВР В. Литвин схилились у пошані 22 травня 2005 року. Тоді ще слово “єдність” не втратило своєї магії і українці вірили, що в устах влади воно звучить правдиво… Як уже зазначалося, Ігор Ліховий довів у суді своє право обіймати посаду генерального директора (газета “Слово Просвіти” також виступала на його захист) і мав поетапно здійснювати реконструкцію Заповідника, включаючи ремонт самого Музею. Судовим рішенням І. Д. Ліховий був повернутий на посаду Генерального директора у лютому 2005 року, а 1 червня 2005 року Комітет з питань культури і духовності ВР України прийняв державної ваги документ, який ми тут подаємо. РІШЕННЯ 1 червня 2005 року Розглянувши Генеральний план розвитку Шевченківського національного заповідника в м. Канів, Комітет ухвалив: 1. Інформацію дирекції щодо Генерального плану розвитку Шевченківського національного заповідника в м. Канів взяти до відома. 2. Рекомендувати Кабінетові Міністрів України: — розглянути і затвердити Генеральний план розвитку Шевченківського національного заповідника в м. Канів, яким передбачити основні засади формування території, взаємодії міністерств, відомств та органів місцевого самоврядування в реконструкції Шевченківського меморіалу в комплексі з розбудовою туристичної інфраструктури Шевченкового краю; — затверджувати надалі генеральні плани розвитку інших національних заповідників рішеннями Кабінету Міністрів України; — разом із НАН України провести комплексні археологічні та історико-документальні дослідження території й ареалу Шевченківського національного заповідника, за результатами яких ухвалити рішення щодо реставрації могили Тараса Шевченка (зокрема, щодо доцільності повернення на могилу пам’ятника-хреста 1884 року та відповідного впорядкування прилеглої території), будівництва надбрамної церкви (проект “Кобзарева церква”) та Козацької церкви в урочищі Монастирок; — завершити формування території Заповідника, зокрема включити до його складу готель “Тарасова гора” (1,9 га), павільйон приплаву “Тарасова гора” (0,4 га), садибу М. О. Максимовича “Михайлова гора” (10,0 га), заказник “Тарасів обрій” (405,0 га), лісові й сільськогосподарські угіддя Лівобережжя Дніпра у видноколі Тарасової гори (1320,0 га); — забезпечити здійснення комплексу робіт щодо винесення з охоронних зон Шевченківського національного заповідника об’єктів т. зв. Канівської Лівобережної промзони з наступною рекультивацією території та включенням її до складу Заповідника; — разом із АСУ “Укррічфлот” забезпечити відновлення щоденних пасажирських маршрутів по Дніпру “Київ—Канів” і “Черкаси—Канів” у літню пору. Голова Комітету Л. ТАНЮК Здавалося б, порозуміння досягнуто і нам працювати б разом із членом Оргкомітету “Тарасової церкви” і гендиректором заповідника І. Д. Ліховим. Але його кар’єра стрімко злетіла: поновлений генеральний директор встиг попрацювати на благо Заповідника, постав на посаді міністра культури й туризму, потім — в Секретаріаті Президента, а в травні 2007 року він вже перебував на дипломатичній службі — послом у Білорусі. 2005 року на реконструкції музею було освоєно 9,5 млн грн, у 2006 — 5,7 млн грн. І хоч дошка перед музеєм у риштованнях повідомляла, що реконструкція закінчиться у грудні 2008 року, тодішній генеральний директор Мар’ян Піняк таких ілюзій не мав. Так само й щодо Тарасової церкви. Мовляв, треба спочатку з’ясувати, кому та церква буде належати, в якому місці стоятиме: чи біля хреста, спорудженого 2001 року біля урочища Монастирок, чи на комплексі сходжень, де встановлено камінь 2005 року, чи як надбрамна церква на підході до Тарасової гори збоку приплаву… До того ж у працівників заповідника виникла ідея, яку сформулювала Зінаїда Тарахан-Береза: “Повернути нашому народові, після кількавікового забуття, маленьку дерев’яну козацьку церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, відновивши її в Монастирку, під Чернечою горою, поряд із монументом відважним українським гетьманам — Івану Підкові, Якову Шаху та Самійлу Кішці”… У травні 2007 року газета “Слово Просвіти” звернулася до тодішнього міністра культури і туризму Ю. П. Богуцького від імені тисяч офірувачів із проханням “підтримати будівництво всенародної Тарасової церкви єднання… Провести конкурс проектів і закріпити наказом міністра майданчик для зведення Тарасової церкви і каплиці”. Міністр Богуцький (згодом — працівник Секретаріату, а нині — Адміністрації Президента) проти ідеї не заперечував, алей відповіді в редакцію не надіслав… На жаль, генеральні директори заповідника протягом цих 10 років часто змінювалися: Ліховий — Тулін — Ліховий — Піняк — Ренькас, не рахуючи тимчасово виконуючих обов’язки директора. Нині Національний Шевченківський заповідник в м. Каневі очолює В. В. Коломієць. Коли просвітяни встановлювали хрест у Монастирку, він був присутній, як мер Канева. Як людина досвідчена, він чекає розпорядження Міністерства культури на відведення земельної ділянки і готовий здійснити існуючі проекти. А оскільки міністри культури за ці десять років теж часто змінювали один одного на посаді: Ступка — Богуцький — Білозір — Ліховий — Богуцький — Вовкун, то для нинішнього міністра Михайла Кулиняка ця справа ще невідома… ХРИСТИЯНСЬКА ПРАВДА “— Ми не втрачаємо надії, що дехто з наших ветеранів праці ще побуває у Тарасовій церкві біля гори Чернечої і помолиться за всіх інших, хто був причетний до спорудження храму, — кажуть бібрські ветерани. — І дай, Боже, щоб так сталося!” — писав у травні 2007 року голова ради Бібрського осередку ВОВ у Перемишлянському районі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин