Очевидець і літописець · “Сталін переслідував українських селян, щоб унеможливити досягнення незалежності України, щоб позбавити їх національності”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
БАГАТОЛИКА ГІДРА ГЕНОЦИДУ
Слово Просвіти, №20 за 2011 рік
Петро АНТОНЕНКО Фото автора
Першими з книгою ознайомилися численні журналісти преси, радіо і телебачення на прес-конференції в УНІАН. У ній взяли участь, окрім автора книги, президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, відомий дослідник Голодомору, доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький (Інститут історії НАНУ) та перекладач книги Василь Старко. Сергій Квіт у вступному слові зазначив: — Тема геноциду тоталітарного режиму належить не тільки науці, а, на жаль, і політиці. Я думав, що всі факти мені відомі. Але з великим зацікавленням читав цю книгу. І справа не лише у фактажі, а й у поглядах автора як західного професора. Наприклад, ніколи я не звертав уваги на те, що група радянських юристів, яка брала участь у Нюрнберзькому процесі, фактично була групою злочинців. Її очолював відомий прокурор Вишинський, і ці юристи брали участь у розстрільних процесах 30-х років у Радянському Союзі. І головним завданням цієї групи на процесі було приховати співпрацю Радянського Союзу і нацистської Німеччини. Їм таки не вдалося це зробити. Багато цікавих фактів щодо трактування поняття геноциду. Професор Наймарк підкреслює, що Радянський Союз впливав на юридичне оформлення поняття геноциду. Також історик проводить паралель між режимами Гітлера і Сталіна. Геноцид був способом існування обох цих систем. Це ніяк не применшує заслуг людей, які боролися з нацизмом, але це змушує нас повернутися до того, що ми повинні переглянути й осмислити злочини комуністичного режиму в Україні. Що ми досі, на жаль, не зробили. Потім слово взяв професор Наймарк, який зазначив, що дуже радий бути в Києві, куди приїздив ще юнаком. — Основними причинами, які спонукали мене написати цю книгу, — зазначив професор,— є зацікавленість особою Сталіна, його роллю в історії, а також я зацікавлений вивченням геноциду як явища в різних частинах світу. Друга частина моєї книги написана спеціально для німців і німецьких дослідників. Ось уже півроку я працюю як історик у Німеччині. Німецькі дослідники дуже ретельно уникали порівняння злочинів Сталіна з іншими випадками геноциду. І це ще одна причина, яка спонукала до написання книги. За останні 10—15 років в Україні і Росії було опубліковано дуже багато архівних даних про злочини Сталіна. І сьогодні історики знають набагато більше, ніж у той час, коли розвалився Радянський Союз. Ми знаємо про велику кількість злочинів за часів правління Сталіна. І коли я опрацював ці матеріали, стало очевидно, що йдеться про геноцид. Але коли став спілкуватися з деякими істориками, то побачив досить значний опір з їхнього боку. Тому усвідомив: настав час написати про цю проблему. В книзі я аргументую: злочини Сталіна від початку 30-х років і до часів Другої світової війни є геноцидом. Тут є такі розділи, як розкуркулення, Голодомор в Україні, репресії проти неросійських народів СРСР — до них належать не лише українці, а й поляки, німці, чеченці, інгуші, кримські татари. Ще одна частина книги присвячена політичним судам над колишніми більшовиками наприкінці 30-х років. Я наводжу таку аргументацію. Якщо проаналізувати всі ці епізоди разом, ці масові вбивства, то йдеться саме про геноцид. Про саме поняття геноциду. Дехто каже, що не треба вживати цей термін, що він не має чітко окресленого значення. Однак як історики, науковці, громадяни світу, у якому існує можливість нових випадків геноциду, ми повинні використовувати цей термін, говорити про геноцид. Термін був визначений у Конвенції ООН проти геноциду, яку ухвалили 1948 року. Радянський Союз, готуючись до ухвалення Конвенції про геноцид, успішно пролобіював виключення з визначення геноциду соціальних і політичних груп. У результаті до визначення геноциду увійшли етнічні, національні, расові та релігійні групи. І я запитав себе: а чому лише ці чотири групи мають бути об’єктами Конвенції про геноцид, об’єктами цього злочину? А чому соціальні чи ширше — політичні групи не можуть бути такими об’єктами? Бо з погляду історії постають чималі проблеми, коли ми обмежуємося лише цими чотирма групами. Це питання дуже важливе, особливо щодо Голодомору. Деякі історики кажуть: навіть якщо Сталін мав умисел знищити українських селян, це не обов’язково означає, що він хотів знищити їх саме як українців. Але я ставлю питання: а в чому полягає різниця? Є досить вагома інформація, що Сталін переслідував українських селян, щоб унеможливити досягнення незалежності України, щоб позбавити їх національності, змоги в якийсь спосіб чинити опір совєтизації. І комбінація цього національного й соціального виміру була осердям нищівної кампанії Сталіна. Парадигма геноциду, тобто наукова модель підходу до поняття геноциду, потрібна, щоб проаналізувати цілу низку подій. Наприклад, події в Камбоджі, Боснії, порушуються також питання про індіанців Америки. Це допомагає нам пізнати природу масового вбивства. Щодо злочинів Сталіна, то особливу увагу ми маємо звернути на мотивацію, змогу здійснити масові вбивства, а також на діяльність людей на місцях, які теж діяли як вбивці, вилучаючи в українських селян всю їжу. Вважаю, що парадигма геноциду цілком відповідає Голодомору.
Професор Станіслав Кульчицький зазначив на прес-конференції: — Передусім хочу сказати, яким саме істориком є професор Наймарк. Він професійний радянолог і навіть очолював один із таких центрів. Професор Наймарк — історик широкого профілю, зокрема займався Балканами, Німеччиною. Кілька слів про радянологів. Вони з’явилися під час холодної війни і зробили дуже багато для розуміння в західному світі того, чим був Радянський Союз. Але після розвалу Союзу ці науковці, люди дуже кваліфіковані й моральні, сказали, що, мовляв, холодна війна впливала на їхні оцінки, тому вони були хибними. І, як не дивно, коли в останні роки було опубліковано так багато з радянської історії, їхні оцінки радянського режиму стали об’єктивними. Панівною стала течія так званих ревізіоністів. І якраз професор Наймарк не належить до цих ревізіоністів. Щодо українського Голодомору. Дуже мало прикладів, коли відомі науковці-радянологи дотримувалися тих концепцій, які ми висловлювали на основі фактичного матеріалу. Голодомор — це дуже замаскована терористична акція, яка на тлі загальносоюзного голоду, викликаного зовсім іншими причинами, була проведена в Україні, на Північному Кавказі і Нижній Волзі. У цій книзі зовсім по-іншому висвітлюється поняття геноциду. Треба її перекласти і російською, бо ця книга сприятиме діалогу науковців двох країн. Непростому, враховуючи, що в Росії інше ставлення до постаті Сталіна, ніж у нас, але цей діалог потрібен. Чимало цікавого було і у відповідях професора Наймарка на запитання. Ось деякі з них. — Які причини і цілі спонукали Сталіна на масові вбивства? Це ключове питання для розуміння Голодомору. Існує багато теорій. В чому полягає моя аргументація? Ця трагедія походить від Сталіна і загалом керівництва Радянського Союзу. Вони вважали, що українське селянство не може вписатися в новий соціальний порядок, який хотіли встановити, і їх прагнули знищити. Українські селяни чинили опір колективізації і залишилися в певному сенсі байдужими до тих програм, які радянський уряд хотів реалізувати на селі. Сталін та його сатрапи використали голод, щоб зламати хребет українському селянству. Ми маємо всі докази цього. Було заборонено селянам шукати допомогу деінде, їм не давали змоги залишити село. Було підвищено норми покарання. Існують також причини ширшого плану. Наприклад, прагнення до гомогенізації населення, традиційна антипатія до українського націоналізму. Причому важко сказати, що українські селяни були націоналістами. Також радянське керівництво вважало, що українці можуть увійти в змову з Польщею, щоб відколоти від Союзу Україну. Але покарання були непропорційно великими щодо цих загроз. Тож Сталін і радянське керівництво хотіли позбутися української проблеми. Не винищити повністю українське населення, бо хтось ще мав тут працювати і керувати, а перетворити українські землі на радянські. — Чи був голод і репресії 30-х років приготуванням режиму Сталіна до війни? Іноді чути аргументи: мовляв, оскільки Сталін “виграв” війну, то ці репресії були виправданими. Я не сприймаю цей аргумент, вважаю його жахливим. Радянський народ виграв війну всупереч Сталіну, а не завдяки йому. — Щодо пам’ятників Сталіну, вважаю, що їх треба знести. Сталін був одним із найбільших злочинців в історії світу. Я бачив на Андріївському узвозі, як продають невеличкі портрети Сталіна. Уявіть собі, що отак само продавали б портрети Гітлера. — Про те, що сталося з кримськими татарами, я написав у книзі “Вогні ненависті: етнічні чистки у Європі ХХ століття”. Депортація кримських татар 1944 року була жахливим злочином, адже ці люди помирали масово. Це абсолютний приклад геноциду. І це приклад культурного геноциду. Сталін хотів, щоб кримські татари, а також чеченці, інгуші, зникли як окремі народи. Вони могли жити як індивідууми, але не як народ.
В Україні щойно вийшла книга відомого американського історика, професора Стенфордського університету Нормана М. Наймарка “Геноциди Сталіна”. Лише торік автор випустив її в США, і ось видання українською мовою. І це не випадково, адже матеріал книги значною мірою присвячений Голодомору в Україні 1932—1933 років. Тож коли Національний університет “Києво- Могилянська академія” запропонував авторові видати книгу в Україні, професор Наймарк люб’язно погодився. І буквально за кілька місяців книга вийшла у Видавничому домі “Києво-Могилянська академія”. Переклад здійснив лінгвіст, кандидат філологічних наук Василь Старко. На запрошення Могилянки презентувати свою книгу приїхав в Україну сам автор, професор Наймарк.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
