Пам’ять · “Тут має відбуватися духовне очищення кожного відвідувача”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
ММЕЕММООРРІІААЛЛ ЖЖЕЕРРТТВВААММ РРЕЕППРРЕЕССІІЙЙ УУ ЛЛЬЬВВООВВІІ
Слово Просвіти, №20 за 2011 рік
Меморіал — запізніла данина тисячам невинно убієнним священикам, черницям, ченцям, селянам і робітникам, інтелігенції, всім українцям, яким у червні 1941 р. судилося до дна випити криваву чашу садизму московського комуно-большевицького геноциду на землях Західної України. Трохи з історії подій у Західній Україні 1939—1941 років. “Розширення території СРСР, що розпочалося 17 вересня 1939 р., розглядалося сталінським керівництвом із двояких позицій: як розширення теренів пролетарської світової революції та як поглинання крамольної території для ліквідації на ній українського самостійництва — безпосередньої загрози формуванню нової совєтської (російської) імперії. Саме виконання цих завдань передбачало вже в своєму зародку ліквідацію внутрішньої та міжнародної “контрреволюції”, під гаслами боротьби з якою був розв’язаний цей сатанинський терор у СРСР, особливо в підсовєтській Україні упродовж трагічних 30-х років. І саме тому, що тільки блискавично виношені геополітичні зміни, які випливали з пакту Молотова—Ріббентропа, стали реальністю, розпочалася системна праця большевицьких спецорганів, спрямована на знищення “ворогів народу і совєтської влади” на теренах Західної України і Білорусі” (Олег Романів, Інна Федущак 2003 р.). Із 1939 до 1941 року із Західної України було депортовано близько 1,2 млн осіб; це були найстрашніші репресії після періоду колективізації в СРСР. Совєтська влада репресувала в 3-4 рази більше людей, ніж гітлерівський режим за часів окупації. Значна частина депортованих, серед яких багато жінок і дітей, загинула від морозів, хвороб, виснаження, голоду. Епіцентром в’язничних трагедій наприкінці червня 1941р. був Львів, у якому за номенклатурою НКВС було чотири тюрми: тюрма №1 — на вул. Лонцького (колишня вул. Сапєги, Коперніка і Лонцького); тюрма №2 — Замарстинівська тюрма, на вул. Замарстинівській; тюрма №3 — Львівська тюрма в м. Золочеві; тюрма №4 — “Бригідки” (колишній монастир ордена св. Бригіди, на колишній вул. Казимирівській, нині вул. Городоцька). Масові розстріли в тюрмах Львова розпочались у перший день війни, 22 червня 1941 р. Перших жертв ховали на Вулецькому узгір’ї та на Пісках. Розстрілювали в трьох тюрмах. Кількість жертв оцінюється тисячами. Можна тільки уявити масштаби в’язничного терору при відступі большевиків із Західної України; в тюрмах Західної України на початку війни закатовано орієнтовно 22 000 осіб. Поле поховань жертв московсько-большевицького терору в тюрмах Львова розташовано в східній частині Янівського цвинтаря і тягнеться вздовж високої цегляної стіни поля №55 вузькою смугою, завширшки від 4 до 6 метрів і 100 метрів завдовжки, з півночі на південь — до вул. Шевченка. За архівними даними встановлено, що на Янівському цвинтарі (поле №55) були скинуті в ями 1593 невпізнані тіла, звезені із трьох львівських тюрем. Крім цього, із Замарстинівської тюрми було привезено 24 скрині з невстановленою кількістю людських останків і тут скинуто. Поховання невпізнаних тіл у спільних могилах з усіх трьох в’язниць спочатку проводилося 2—4 липня 1941 року, а також на цьому ж полі львівські родини ховали впізнаних близьких. Розкладення тіл спричинило антисанітарну небезпеку, і німецька окупаційна влада призупинила перепоховання. Взимку, провівши додаткові ексгумації, продовжила перепоховання на цьому ж місці, вздовж цегляної стіни. У 50-і роки всі масові й частково індивідуальні могили були за наказом радянської влади зруйновані, а на цьому місці почали ховати цивільних. Громадськістю було нелегально впорядковано одну зі спільних могил, куди поховали тлінні останки. Напівзруйнована цегляна стіна — огорожа цвинтаря, високі нахилені, в аварійному стані, дерева діаметром 60—70 см, жодної таблички про масові поховання в цьому місці, купи сміття під стіною створювали враження закинутості, сірості й зневаги до трагічних подій 1941 року. Виднілися тільки позначки олійною фарбою, які потайки поставили очевидці тих страшних поховань. Це скорботне місце в народі називали “помордовані в тюрмах 1941 року”. Приходити туди було небезпечно. Проте там часто горіли свічки, таємно відправляли панахиди за невинно убієнними, особливо 1 листопада — в День Листопадового Чину і на Зелені свята. Із 1991 року силами громадсько-політичних організацій, зокрема львівських політв’язнів, розпочалося впорядковування Поля Поховань; члени Спілки дітей політв’язнів і “Меморіалу” проводили тут роз’яснювальну роботу. У різні роки впорядковували та доглядали Поховання інші громадські організації: товариство “Лева”, осередки Союзу українок і “Просвіти” з Левандівки (околиця Львова), відправляли панахиди по убієнних у пам’ятні дні, ставили свічки. З ініціативи Львівського обласного об’єднання Всеукраїнської Ліги українських жінок із жовтня 2001 року почалося активне впорядкування забутих могил. Із них прибрали сміття силами учнів Вищого технічного училища №29, а також зрізали дерева, провели перепоховання з пізніших могил жертв репресій. Міська влада підтримала і сприяла у впорядкуванні. Спочатку було організовано конкурс серед студентів Львівської Політехніки на кращий проект. Після обговорення громадськістю Львова відзначили і схвалили два проекти як кращі в опрацюванні формування Меморіалу. Наступний тур доброчинного конкурсу організувало Управління капітального будівництва Львівської міської ради 2004 року. За результатами конкурсу створено авторський колектив у складі: архітектори — Михайло Федик, Юрій Столяров, Пауль Моркель; скульптор Микола Посікіра. Велика честь і шана всім, хто протягом 10 років допомагав у спорудженні Меморіалу жертв московсько-большевицького терору: Львівській міській раді останніх двох скликань (міському голові А. Садовому, заст. міськ. голови В. Косіву, міському голові Л. Буняку, заст. міськ. голови з питань інженерного господарства В. Склярському); членам оргкомітету зі спорудження Меморіалу; ініціаторам проекту Львівського об’єднання Всеукраїнської ліги українських жінок Н. Кохалевич та М. Кушнір; Львівському управлінню капітального будівництва (П. Хабі, І. Фалюті, Б. Ковалю, В. Маковецькому); Вищому технічному училищу №29 (директор І. Митрофанов); Левандівській “Просвіті” і “Союзу українок”; генпідряднику ЗАТ “Електронбуд” (голова правління В. Х. Ідіятов, нач. вироб. Я. Лимар); генпідряднику “Львіврембудпостач” (директор КП Садова О. О., головний інженер — І. Смеречанський); ТзОВ “ПІКАРТ” директору І. І. Чубі; СП “Ренесанс ДР” О. Криськіву; ТзОВ “Архбудінвест-Львів” (директор Я. Кохалевич); ТзОВ “ДКЛ-Будінвест” (директор І. Дудич); львів’янам, усім, хто долучився до вшанування невинно убієнних жертв большевицьких репресій, усім, хто в часи большевицького терору, ризикуючи свободою, запалював свічки на цих могилах; авторам проекту: головному архітектору Михайлу Федику, архітектору Юрію Столярову, скульптору Миколі Посікірі. 10 жовтня 2010 року на багатолюдному віче у Львові відбулося відкриття Меморіалу жертвам політичних репресій комуністичного большевицького режиму в червні 1941 року. Aрхітектурно-планувальне та образне вирішення Меморіального комплексу цілковито підпорядковано усвідомленню невимовної людської трагедії, трагедії українського народу в найстрашнішу добу бездержавності — добу кривавої вакханалії червоного большевицького терору в Україні. На тлі Янівського цвинтаря архітектурно-скульптурними мистецькими засобами запроектовано осередок, проникнутий шаною до похованих, тут має відбуватися духовне очищення кожного відвідувача. Та найголовніше — образ Меморіального комплексу побудований на глибоких християнських засадах, де безмежна жертовність, мучеництво, освячується високим Духом “Преображення”, де нескінченна Дорога Страдництва вивершується Херувимським “Вічная пам’ять”. Композиційний каркас комплексу — це цегляна стіна (“Стіна Скорботи”) і розташована паралельно алея (“Дорога Страдництва”), що тягнуться вздовж Поля Поховань жертв репресій. Стіна доповнена новими архітектурними елементами, які органічно поєднують усі композиційні вузли Меморіалу: портал головного входу з архітектурноскульптурною композицією; центральну архітектурно-скульптурну композицію “Хрести Мучеництва”; завершальну архітектурно-скульптурну композицію “Дзвін Пам’яті”.
Із боку поховань упродовж стіни розставлені бетонні хрести в три ряди, із наростанням по висоті, що переходять у хрести-ніші в стіні. Ці хрести присвячені всім невинно убієнним невпізнаним жертвам терору. Вхідний вузол формують портал головного входу з вулиці Т. Шевченка та інформаційна таблиця, могила та Меморіальний знак при могилі черниці-жертви комуно-большевицького терору. У порталі головного входу розміщені декоративні ворота з чорного металу, на яких вмонтовано позолочені рельєфи двох ангелів із вінком. Реконструйовано також надмогильний пам’ятник Черниці та встановлено символічний бронзовий рельєф-образ “Преображення”, який завершує вісь нижньої алеї цвинтаря. В узагальненому художньому образі (скульптурному рельєфі) зображена з розкритими руками хрестоподібна постать Черниці, зверненої до Бога в своєму леті, що символізує незбагненну й незмірну жертовність людської Душі, яка може бути обійнята і прийнята тільки Всевишнім Господом поза земними її стражданнями. Цей образ уособлює вищість небесного покликання Душ багатьох невпізнаних Страдників, що упокоїлися в цій спільній Могилі під цегляною стіною; цей образ уособлює незнищенність людської Душі навіть за найстрахітливіших земних насильств. Центральна композиція комплексу — чотири монументальні Хрести: центральний “Хрест Мучеництва”, гранітний, із бронзовою Плащаницею і три високі бетонні хрести з терновими вінками; хрести розставлені на тлі високої цегляної “Стіни Скорботи”. Гранітний “Хрест Мучеництва” — композиційне ядро комплексу концентрує та узагальнює сутність подій, змістовну сутність Меморіалу. Три бетонні хрести з терновими вінками символізують трагізм масового знищення людей у трьох Львівських тюрмах: на Лонцького, в Бригідках і в Замарстинівській. Це вічна християнська тема Розп’яття лягла в основу композиції, в якій простежується паралель в осмисленні трагізму безневинних жертв терору 1941 року. На Хресті застигла бронзова Плащаниця. Скульптурних зображень немає. Тут поховані закатовані невпізнані миряни — жертви терору. Комплекс завершується з північного боку композиційним вузлом “Дзвін Пам’яті”. Цей вузол формує висока стела з бронзовим дзвоном. Стела розміщена перпендикулярно до цегляної “Стіни Скорботи”. Дзвін встановлено у високому прямокутному просвіті Стели. “Дзвін Пам’яті” глибоким, втишеним звуком у ритмі биття людських сердець пробуджує пам’ять, закликає до покаяння, вселяє мудрість у душі нині сущих.
Ініціатори створення Меморіалу членкині ЛОО ВЛУЖ М. КУШНІР, Н. КОХАЛЕВИЧ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
