Репортаж на тему · “Майстер, який беріг рушник на Тарасове весілля, накрив ним труну поета”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ДОРОГА У БЕЗСМЕРТЯ Нотатки учасника акції “Просвіти” й Української народної партії “Останнім шляхом Кобзаря”
Слово Просвіти, №20 за 2011 рік
Яким він був, останній шлях Тараса Шевченка Україною? Як проводжали свого пророка на вічний спочинок у рідній землі його земляки-українці? Що для нас значить слово, дух, заповіді Кобзаря сьогодні? Відповіді на ці питання прагнуть знайти учасники просвітницької, історико-культурологічної акції “Останнім шляхом Кобзаря”, організаторами якої є Всеукраїнське Товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка й Українська народна партія.
Петро АНТОНЕНКО Фото автора
Ми, учасники цієї акції, цього походу, пішли тим же маршрутом, яким перевозили Україною труну з тілом Тараса Шевченка під час його останньої дороги-перепоховання з Санкт-Петербурга в Канів. Цим шляхом вирушили активісти “Просвіти” і УНП, митці, письменники. Глухів, Сумська область. Перше українське місто на цьому скорботному шляху. Гетьманська столиця України у ХVІІІ столітті. Тут, як і практично всюди на шляху до вічного спочинку, Кобзар бував не раз, мандруючи Україною. 20 років тому, під час подібного походу з нагоди 130-річчя перепоховання Шевченка, проведеного Рухом і “Просвітою”, було встановлено пам’ятний знак, який засвідчує, що саме тут пролягав останній шлях Кобзаря. Під час останнього шляху труну з прахом заносили у церкви, де його відспівували, прощалися з поетом. Деякі з тих храмів збереглися по сьогодні. Ось і в Глухові, в центрі міста, стоїть Свято-Миколаївський храм. Саме тут глухівці прощалися з Шевченком 150 років тому. І саме біля цього храму мав би бути поставлений і отой пам’ятний знак. Але тоді, під час акції, 1991-го року, ще панували закони Радянського Союзу й комуністичної влади. Й місцева влада не дозволила поставити знак у центрі міста, біля храму. Тож просвітяни і рухівці встановили його за кількасот метрів, на невеличкому майдані, на повороті київської дороги... Теперішня влада міста і району наслідує своїх попередників 20-річної давнини: не дозволили учням і студентам міста взяти участь у акції вшанування Шевченка! Державної, зауважимо, дати. Але біля пам’ятного знака нас зустрічали активісти Сумської обласної і Глухівської районних організацій “Просвіти” і УНП, мешканці міста. Поминальну службу, як і скрізь, відслужив священик УПЦ Київського Патріархату.
Глухів
Людська пам’ять не згасла за півтора століття. На мітингу виступав депутат міської ради, викладач Глухівського педуніверситету Віктор Заїка. Він розповів нам, що за кілька десятків метрів від цього місця 140 років тому стояла ще одна церква. То ж коли труну з тілом Шевченка везли цим шляхом, священик цієї церкви попросив процесію зупинитися, вивів на вулицю всіх своїх парафіян (саме завершилася церковна служба), і провів поминальну службу. “Цим священиком був мій прапрадід”, — із гордістю повідомив пан Віктор, активний просвітянин. Тут же, на акції, голова Глухівської “Просвіти”, колишній ректор педуніверситету, відомий краєзнавець Володимир Куриленко, активісти Товариства письменник, краєзнавець Вадим Раєвський, поет, журналіст Микола Гурець, розповіли про цікаві справи місцевих просвітян. Особлива їхня гордість — літературне об’єднання, яке видало вже три альманахи місцевих авторів, підготувало четвертий. Керівник походу, заступник голови Секретаріату УНП, голова Чернігівської обласної організації партії і член правління обласної “Просвіти” Володимир Ступак провів нагородження лауреатів Всеукраїнського конкурсу учнівських творів “Про яку Україну мріяв Тарас Шевченко”. Переможці з Глухівського району отримали подарунки: книги, мультимедійні диски, плакати з державною символікою. В основному, це продукція “Просвіти”, зокрема чергове видання “Кобзаря”. Такі ж подарунки вручили і переможцям учнівського конкурсу на кращого читця творів Шевченка, навчальним закладам та бібліотекам міста. Зазначу, що такі ж нагородження, вручення подарунків були й на всіх наступних заходах акції. Кролевець, ще одне місто на Сумщині, — наступний пункт походу. По центральній вулиці, у скверику, встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку, за кількадесят метрів — той же пам’ятний знак, віха останнього шляху поета. Місце пам’ятне, на так званій Огієвщині, навпроти садиби старовинного роду Огієвських. Після поминальної служби і мітингу заходимо на цю садибу. Залишки старовинного парку, в глибині якого дивом вцілілий будинок Огієвських. На ньому пам’ятна дошка: у цьому будинку перебував Тарас Шевченко 25—26 серпня 1859 року. Дату зафіксовано з точністю до години, і не десь, а в жандармських протоколах. Це була остання подорож Шевченка Україною. За повелінням влади він знову був висланий із рідної землі і їхав під пильним наглядом жандармів. В Огієвського Тарас заночував тому, що дружина господаря Глафіра була рідною сестрою братів Лазаревських, давніх і добрих приятелів поета. Кролевець здавна відомий Україні і світові знаменитими рушниками. Саме зними пов’язана історія, яку деякі дослідники вважають лише красивою легендою, але в яку щиро вірять місцеві мешканці. Говорять, що Тарас замовив одному місцевому майстрові рушник для свого майбутнього весілля. Сталося не так, як гадалося: Шевченко прибув у Кролевець у трав-
Іван Заєць і Володимир Ступак вручають Батуринській бібліотеці книги від УНП і “Просвіти”
ні 1861-го в труні. І майстер, який беріг рушник на Тарасове весілля, накрив ним труну поета… Цю легенду переповіли нам почесний голова Кролевецької “Просвіти”, краєзнавець Ніна Вітушко, до речі, авторка нашої газети, і директор місцевого музею Анатолій Карась. Вони й показали нам садибу, камінь із табличкою, який свідчить, що саме тут ночувала труна з тілом Шевченка, кількасотлітній дуб, яким милувався Тарас. Щодо будинку і загалом садиби Огієвських, то місцеві просвітяни, краєзнавці добилися встановлення таблички, яка засвідчує, що це історична пам’ятка. А
Батурин ще за їхнім наполяганням місцева влада виділила кошти на реставрацію цього порожнього, доволі-таки занедбаного будинку. Тут планують відкрити музей кролевецького рушника і світлицю на честь Шевченка. Батурин. Гетьманська столиця України протягом кількох десятиліть, резиденція чотирьох гетьманів. Останнім був славний гетьман України Іван Мазепа, який правив тут 21 рік. Знов-таки, останній шлях Кобзаря проліг місцями, де він неодноразово бував. А Батурин, славну й трагічну історію якого Шевченко добре знав і описав, він, звичайно, не міг оминути. Тут змальовував церкви, малював ті святі руїни, які залишилися від спаленої козацької столиці. Цьогоріч виповнюється 20 років, як чернігівські Рух і “Просвіта” провели в Батурині перше Всеукраїнське козацьке свято, яким започатковано відродження міста в нашій історичній свідомості. Учасники походу мали змогу зробити екскурсію відродженим Батурином. До листопада 2008 року, коли відзначалося 300-річчя знищення міста московським військом і загибель усіх 14 тисяч батурян, було в основному завершено грандіозну кількарічну програму відродження історичного Батурина. Ініціював її і довів до завершення Віктор Ющенко. І що б хто нині не говорив про попереднього президента, зроблене в Батурині вражає. І повністю відтворена цитадель Батуринської фортеці, і нарешті, після 200-річного запустіння, відреставрований палац і палацово-парковий комплекс Кирила Розумовського, останнього гетьмана України, який і похований у місті, у Воскресенській церкві. Всюди цього недільного дня ми зустрічали групи туристів, адже нині місто відвідують тисячі гостей з України й усього світу. До речі, Батурин запрошує всіх на традиційне Всеукраїнське козацьке свято, яке цьогоріч відбудеться в неділю, 12 червня. У Батурині до учасників походу приєдналися перший заступник голови УНП, народний депутат України Іван Заєць, велика делегація Чернігівської “Просвіти” і УНП. Акція відбувалася в центрі міста, перед Покровським храмом, спорудженим 2008 року, також за програмою відродження Батурина. Покровський храм був одним із головних у козацькому місті, адже саме Покрова — давнє козацьке свято. На жаль, як і ти-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
