Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

ШЕВЧЕНКІВ КОНЦЕПТ «СЛОВО» У РЕЦЕПЦІЇ ДМИТРА ДОНЦОВА 150Aліттю Шевченкового повернення в Україну присвячую

Слово Просвіти, №20 за 2011 рік

Ірина ФАРІОН, Львів …Але вони нічого з того не схопили. Його слова були для них закриті, не розуміли сказаного. Євангеліє від Луки Кожен в інших бачить передусім те, ким є сам. Тому таким притягальним для Дмитра Донцова був Тарас Шевченко — ідеалістичний, містичний, одержимий — той, що змагався не лише з оспалою малоросійською спільнотою, а й з самим часом. “Він є завеликий для нас, як і той час, що ми його тепер переживаємо”, — ці слова Донцова про Шевченка стосуються повною мірою і його самого [6, с. 36]. Поряд із пристрасно глибинною “Присвятою” Івана Франка Шевченкові можна в один шерег поставити лише Донцовські слова — інтелектуальні ножі розуму та емоційні опіки почуттів. Вони ключ до Шевченкової містики та ідеалізму: “Бундючному чужому протиставив величне й потужне своє. Вказав охлялим землякам шлях великих націй. Як метеор, пролетів він над нашою Елладою, не лишаючи наступника, бо генії не мають їх. Бо був фанатиком в добу безвір’я, патетиком — в добу буйного інтелектуалізму, аскетом — в добу матеріялізму. Пригадав забуту правду, що не розніжений ліричний гуманізм є мірилом наших чеснот, а сила духу, вища за дочасне щастя і “благоденствіє”. Що не безсилим квилінням, лише “вогнем кривавим, пламенним мечем нарізана на людських душах” повинна бути наша Правда. Хотів, щоб вогонь його слова перемінився в справжній вогонь, в якім спопеліла б не лише срамотня дійсність, а й наша розщеплена душа, наше “згниле серце”, яке не важиться піднятися на зло. […] Був голосом вопіющого в пустині, був пророком, світочем, що світив і горів, голосом труби архангельської, що будила мертвих з могил…” [4, с. 205]. Найпевнішою зброєю і в Шевченка, і в Донцова було Слово, що, за апостолом Павлом, “живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та кістяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця… Неза слово, — що з владою й силою велить нечистим духам, і вони виходять!” [Св. П., Євангеліє від Луки, с. 79]. Донцов, як ніхто з його попередників і наших сучасників, формалізує Шевченкове слово як основну субстанцію творення світу, як інструмент сягання до душі людської, як матеріяльне буття духу, а не як банальну одиницю номінації, комунікації — голої прагматики задля порозуміння. Ні! Задля горіння і творення у Божому Духові. Нема сенсу доводити енциклопедичність знань і вулканічність почуттів Донцова. Їхня довершеність — у вмінні майстра сягати джерел, не наслідків, а причин. З огляду на власну безпомильну заглибленість і детермінізм у судженнях, він сягає Шевченкових джерел розуміння природи слова не лише як філологічної одиниці, а і як інструмента творення світу. Донцовські міркування про Шевченкове слово структуруємо на три основні групи: — містичне слово (тому що від Бога); — креативне слово (тому що творить неповторну, національну людину і світ); — дуалістичне слово: слово3 правда (тому що Бог) — слово-лжа (тому що від лукавого). МІСТИЧНЕ СЛОВО Містика (з грецької mistikos — таємничий) — це віра в надприродне, таємниче, божественне та у здатність людини вступати в безпосереднє спілкування з потойбічним світом; у переносному значенні — це щось “загадкове”, “незбагненне”, але для Шевченка, де панує слово, нема загадковостей, позаяк у руках натхненної, одержимої, окриленої вірою людини воно завжди виконує функцію творення світу. Бо саме у такому значенні його використовував Господь. Про Боже джерело слова йдеться у відомих класичних рядках: Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється—ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той і ті слова Ідуть меж люди! (“Ну що б, здавалося, слова”, 1848). Як зауважує Донцов, “кожне його слово, а ще більше фраза, закривали в собі якусь містичну формулу, а її вирази не раз дослівно повторяли вирази на ту тему євангелістів або містиків” [4, с. 75]. Себто Біблія для Шевченка — джерело словосмислів. Загальновідомо, що у Біблії порушено низку кардинальних та універсальних для людства філологічних проблем, зокрема походження мови, стосунок мови до світу, її основна функція та зв’язок між мовою та народом. Ці проблеми втілено через “могутню творчу силу слова” [9, с. 126]: світ виник через слово — Господь вимовляв слово, і це ставало актом творення. Відтак постання окремих народів через вавилонське змішання мов і чудесне говоріння різними мовами, дароване Святим Духом різним апостолам на Святу Трійцю. Суголосний з Біблією визначний твір Константина Філософа “Проглас” до Євангелія, де викладено найважливіші філологічні ідеї, почерпнуті з біблійного джерела: 1) слово, злите з ученням Христа, є найбільшою духовною цінністю; 2) слово — могутній засіб етичного творення; 3) писемність побільшує силу слова: як неможливо пізнати краси, не бачачи, так і слово не увійде у душу без книги; 4) важлива зрозумілість слова: слово чужою мовою — як мідний дзвін; 5) народ без своєї писемности не може бути незалежним; 6) слов’яни володіють своїм словом і в цьому запорука їхнього духовного піднесення. Головний пафос цієї мовної концепції передусім у запереченні обраности якоїсь мови [9, с. 126–127, 129]. Всі ці ідеї знайшли свій вияв у Шевченковому концепті слово і в актуалізації більшости з цих ідей у Донцовському прочитанні Шевченка крізь призму концепта слово. Донцов спостеріг, що “Шевченко особливо переймався найбільш езотеричним євангелістом св. Іваном, якого емблемою є якраз птах-орел, який потужним летом злітає до неба, до того, що “спочатку було” — до Слова, до найвищих вершин тайнознавства. Тому у Шевченка таке містичне значіння має Слово. Тому бере мото до свого “Сну” і “Послання” зі св. Іоана, тому у символіці поета таку ролю грає вогонь — символ св. Духа, тому такі близькі й свійські Шевченкові апокаліптичні образи і грозьби автора Апокаліпсиса, як і його мова. Голос Шевченка порівнювали сучасники з громом архангельської сурми, а якраз Іоана і Якова прозвали за їх проповідь — “громовими синами” [4, с. 20-21]. Як відомо, Євангеліє від Івана розпочинається з’ясуванням причини світобуття: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього”, відтак “І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого” [Св. П., Євангеліє від Йоана, с. 113], себто Слово втілилося в Ісуса Христа, що зійшов на землю, аби повірили в нього і стали “синами світла”. Це і виписав поет у “Неофітах”: …А ти Возстав од гроба, слово встало, І слово правди понесли По всій невольничій землі Твої апостоли святії. […] І тихим, добрим, кротким словом Благовістив їм слово нове, Любов, і правду, і добро, Добро найкращеє на світі, То братолюбіє (“Неофіти”). Як для Шевченка, так і для Донцова екзистенційно неприйнятними були люди з роздвоєною психікою, нецілісні та непослідовні, про яких найкраще висловився апостол Яків: “Двоєдушні люди нетверді в путях своїх”, тобто люди з роздвоєною думкою, що не знають, де правда, де брехня, ні за ким, ні кудою йти, і з роздвоєною душею — які не вміють всім серцем горіти вірою і поривом до одного, хитаючись між добром і злом, між правим і лівим, — завше будуть нетверді в путях своїх…” [Св. П., Послання Якова, с. 79]. Саме апостолові Якову належить часто вживана у Шевченка містична словосполука “слово правди”: “Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь” [Св. П., Послання Якова, с. 284]. Особливий контакт у поета з Божою Матір’ю. Донцов загострює увагу на поетовому проханні-молитві до Діви Марії подати “святеє слово” як “правди голос новий”, аби вогненною силою цього слова, себто через його природу Святого Духа змінювати українських людей на їхній землі — бо це слово, як ладан у кадилі, очищує, відводить нещастя і, за Авіценною, закріплює єство. Звідси унікальна Шевченкова метафора слова як “божого кади-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин