Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 20 (657), 17—23 травня 2012 МІСІЯ КИРИЛА І МЕФОДІЯ Ш Шееввччееннккііааннаа
Слово Просвіти, №20 за 2012 рік
Фото Олеся Дмитренка
Іван ЮЩУК, професор
Cто років тому Іван Франко справедливо й точно сказав про Тараса Шевченка: “Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури”. Шевченко вийшов із низів суспільства в поневоленій безправній країні й оволодів найвищими досягненнями культури свого часу. Він знав найпотаємніші болі звичайної людини, сприймав їх перелитими в одухотворену народну пісню і мав на оці досвід світового мистецтва в спробах заглибитись у людські переживання. У цьому й криється таємниця магії його слова, секрет його надзвичайного успіху, його невмирущості, його постійної загальнолюдської актуальності. Першими навчителями і правди про життя, і досконалого слова були нащадки козаків, твердиню яких — Запорізьку Січ — підступно зруйнувала ще не так давно, 1775 року, цариця Катерина ІІ. Ми не знаємо, хто був прадід Тараса Шевченка, але маємо достеменні відомості про його діда Івана Андрійовича Шевченка, якому на час зруйнування Січі було чотирнадцять років. І судячи по ньому, можемо здогадуватися, що Шевченків прадід не був чужий запорізькому духові, не стояв осторонь від волелюбних козацьких змагань. Можливо, й сам був козаком. І козацьке бачення світу, козацьку любов до волі й козацьке мовне багатство він передав через діда Івана правнукові Тарасові. Таким чином, ота бунтарська волелюбна іскра ніколи не згасала в сім’ї Шевченків і живим полум’ям спалахнула в Шевченковій поезії. У далекому Петербурзі Шевченко 1841 року писав:
ЛІТЕРАТУРНИЙ МАТЕРИК АНАТОЛІЯ ДІМАРОВА
В. ГОЛОБОРОДЬКО В ЛИСТАХ І ВІРШАХ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
