Доля на тлі історії · “Крихти слів розсипаю на папері... приваблюю птаха, якому я довіряв”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
У пошуках найсуттєвішого складу Листи як дорожні знаки на шляху духовного самотворення
Слово Просвіти, №20 за 2012 рік
Нелегко народові, нації повернути своє правдиве обличчя, свій цивілізаційний образ. Бо його віками спотворювали, намагаючись натягнути на обличчя нації маску раба, обтинали їй язика, вкорочували її історичний ріст, виполювали з її лав кращих, достойних, гордих. І багато хто з цим змирився. І тому дозволив “викохати отакий сад”, у якому свавільно розросталася тиранія, насильство, жорстокість, засівалася безнадія і розпач. Тож не випадково настрої і почуття самого поета огорталися в чорні кольори смутку і безнадії. Закрадалася жахна думка: “Можливо, все, що я хотів сказати віршами світові, я вже сказав…” Але повсякчасно “зголоднілий за корисним чтивом” поет-електрик продовжує розбудовувати свій духовний світ завдяки книзі: “Книги я теж ціную над усе”. Особливо його цікавить естетична діяльність як акт індивідуального самовираження, сам процес насолодження високою поезією як чуттєвим предметом. Василь Голобородько переживає щасливі миті своєрідного занурювання в стихію образного вираження таких талантів, як Лорка, Аполлінер, Іван Драч, Борис Пастернак, Поль Валері, Стефан Малларме, Ліна Костенко, Максиміліан Волошин, Василь Стус, Р. М. Рільке, Ігор Калинець, Едгар
По… Для його естетичного сприйняття характерний перехід від розуміння тексту до пізнання природи поетичної мови шляхом проникнення у внутрішню форму слова і мови, бо саме там, за О. О. Потебнею, таїться творча енергія. Судячи з того, що Василь Голобородько цікавився поетикою символізму — простудіював книжку Стефана Яроцинського “Дебюссі”, головним чином той розділ, де йдеться про імпресіонізм і символізм, через “Книга-поштою” придбав монографію І. П. Смирнова “Художественный смысл и эволюция поэтических систем” і в листі від 18 грудня 1977 р. наводить із цієї “книжки потрясаючої” такі рядки: “Чтобы текст обладал индивидуальным смыслом, он должен быть двусмысленным”. Двозначність, точніше, багатозначність тексту народжується в процесі творчого поривання до висловлення того, що в принципі є невимовним, що живе у внутрішньому світі митця і що, врешті-решт, часто породжує драматичний конфлікт між авторським задумом і читацьким сприйняттям. Здавалося б, у вірші Василя Голобородька “Мовчання” чітко відслідковується думка про очікування поетом своєї музи, про надію на розкрилення натхненням творчої уяви.
Ловлю над столом білу голубку, що залітає з ночі вишневих дерев. Крихти слів розсипаю на папері, і ручку, і пальці виставляю перед собою гілочками — приваблюю птаха, якому я довіряв.
Інтерпретація цього тексту передбачає його сприйняття на рівні символів, алегорій, метафор задля усвідомлення проблеми невимовного, питання неможливості досягнення повноти висловлення думок і почуттів у слові. Із деяких натяків, які знаходимо у листах Василя Голобородька, випливає, що природу поетичного він намагався спочатку “вивести” зі сфер етимології, усного фольклору слов’янської міфології, етнографії, опрацьовуючи величезний масив спеціальної літератури. “Стою на порозі нових відкриттів…” — так поет повідомляє друга про свою наукову роботу, присвячену питанням природи художнього мислення, генеалогії національної образності та міфопоетичної системи відображення. Передусім Голобородько прагне і розширити символічний простір української народної казки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
