Доля на тлі історії · “Василь Голобородько послідовно і наполегливо захищає свій внутрішній світ від ідеологічної корозії”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Василь ГОЛОБОРОДЬКО
Слово Просвіти, №20 за 2012 рік
Дискусія на цю тему між адресатом та В. Голобородьком передувала рішенню про публікацію листів поета (підготовлена книга “Василь Голобородько. Листи…” зі вступним словом І. Дзюби, до якої увійшло 80 листів, кілька досліджень творчості В. Голобородька та інші досі не друковані матеріали). Адресат листів був переконаний, що немає ніякого сенсу відкладати публікацію. Поет же сумнівався… Ситуація навколо одного з наших найталановитіших письменників склалася парадоксальна: за часів минулого тоталітарного режиму В. Голобородько зазнав переслідувань, книги його були заборонені для публікації; після відродження української Незалежності мало що змінилося: щоправда, книги виходять (незначними накладами), але сучасний читач мало знає, чим живе, над чим працює і яке взагалі місце В. Голобородька в історії вітчизняної літератури. Луганського письменника краще знають і шанують у світі, ніж на батьківщині. Наприклад, 1983 року в Бєлграді побачила світ 2-томна 1000-сторінкова антологія “Модерно светско песништво” (в Україні відома під умовною назвою “Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька”), яка представила понад 140 найвизначніших поетів світу, зокрема й українського. У той же час визнаний за кордоном В. Голобородько тоді вимушений був працювати фуражиром у місцевому радгоспі, щодня перекидати вилами тонни сіна. 2005 року книгу В. Голобородька “Віршів повна рукавичка” німецькі видавці визнали однією з кращих у Європі й включили до загальноєвропейської бібліотеки для молоді та дітей. Поезії та поеми В. Голобородька друкувалися в Балтиморі (США), Торонто (Канада), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), Варшаві (Польща) та інших містах у перекладах понад 20 мовами світу. Ось кого належить висувати на Нобелівську премію з літератури! Переконаний, що Письменників треба вшановувати за їхнього життя, а не в офіційні круглі дати-ювілеї. А тим більше треба знати їхню творчість, розуміти її, адже Бог дав їм великі таланти бачити далеко вперед. Україна сьогодні потребує саме цього — з оптимізмом вдивлятися у своє цивілізоване майбутнє.
Віталій АБЛІЦОВ ра про поезію, поезія, духовні пошуки”. І пошуки найсуттєвішого складу заради того, щоб його тексти стали повними і читач міг би знайти в них те, чого жадає його спрагла душа. Заради цього одного складу — заради творчого самоздійснення в слові поет для свого читача і визбирує повсюдно — на квітучій галявині, на автобусній зупинці, на людному перехресті, на концерті відомої співачки, на футбольному матчі, на судовому засіданні — такі необхідні слова:
відбираю за приємним забарвленням слова складаю у звинену із паперу торбинку торбинку зі словами зібраними мною з усього світу передаю тобі чи ти порадієш цим словам
1 Олександр Потебня в примітці до статті “Язык и народность” зазначав: “Думка і почуття людини є невимовними, хоча для нас є необхідним протилежне цьому переконання, так що ця невимовність усвідомлюється і навіть стає керівним принципом лише у виключних настроях” (Цит. за: О. О. Потебня й актуальні питання мови та культури / Збірник наукових праць. — К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2004. — С. 309). 2 Дзюба Іван. З криниці літ: У 3 т. — К.: Видавництво “Києво-Могилянської академії”, 2006. — Т. 1. — С. 459.
Дощ каже
Прийшов дощ на наше подвір’я, став під вікном і каже:
“Отам на узліссі, де ти минулого разу назбирав повний кошик грибів, знову печериць наросло велика черідка — бери кошика та поспішай на те місце, та не забудь надягнути плаща із кобкою!”
Вишивання латинським хрещиком
Дівчата на великій перерві стають зграйкою проти великого вікна — вишивати латинським хрещиком на полотні дисплеїв мобілок красиві слова, та щоб не вишивали, а кожного разу виходить: мамо, я тебе люблю!
Це як давніше, який би красивий узор не вишивали дівчата болгарським хрещиком, а завжди виходила велика червона квітка!
Українські половина-чоловіки
Непомітно, з роками, переводяться половина-чоловіки — півголови, одна рука, одна нога — із рідного села, із білого українського світу (епіфанія: половина-чоловіка — синонімічний символ за ознакою “бути тим, що означає те саме”).
А то ж було зустрінеш їх на кожному кроці: ідуть по вулиці обійнявшись, один обіймає другого правою рукою, другий — лівою, і співають, співають вечорами, та ще й як, аж соловейки їхній спів переймають!
Діти вранці запитують своїх батьків: “Хто то так гарно увечері співав?” Батьки розказують, що то такі половина-чоловіки. “А чому я їх не бачив?” “Ти бачиш їх часто, та не здогадуєшся”. “А коли я їх побачу і здогадаюся?” “Як виростеш великий та станеш ходити на вулицю, отоді й побачиш їх і здогадаєшся”.
А тепер зрідка в селі побачиш половина-чоловіка, іще рідше в місті, лишилися вони тільки в казці, а тепер будуть іще й у цьому вірші, який ти щойно дочитав, мій недогадливий читачу.
Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
