Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Слідами наших виступів · “Якщо ми залишимося без книжкових крамниць, то жахіття аморальності стануть реальністю”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Я п’ять років жив в Україні

Слово Просвіти, №20 за 2012 рік

Я ніколи не був таким щасливим, як у дні Помаранчевої революції, коли біля свого національного прапора бачив грузинський стяг, прапори прибалтійських республік, Білорусі і навіть російський “триколор”. Я чув слова “старшого брата”, який тримав цей прапор, переборовши страх, вийшов разом із нами, щоб підтримати нас, українців. Він уголос, не соромлячись сліз, звертався до Бога: “Господи, подаруй мені хоч один такий день у Москві. День Свободи і незалежності. Зніми з мене тавро раба. Чи зможе коли-небудь Москва, моя Москва, дожити до таких днів?!” Ніколи не забуду й ті Помаранчеві ранки, коли весь люд Майдану, прокинувшись, молився Господу Богу. І мені здавалося, що разом із Майданом, разом із нами, українцями, молиться весь світ. І молиться за нас. Мільйони людей планети жили нашою революцією. Мирною революцією мирного, доброго, усміхненого і вільного народу. Я пам’ятаю дівчаток і хлопчиків, які з вікон авто розмахували помаранчевими прапорцями. У ті дні мені було страшно тільки за цих діточок. Але як тільки українська міліція заявила, що вона разом із народом, як тільки генерал армії заявив із трибуни, що армія також з українським народом, я зрозумів: цей народ непереможний. Непереможною була бабуся, яка несла два відра вареної картоплі й пляшку олії й щиро бідкалася, що пляшка тільки одна. Я пам’ятаю її кілька пучечків солі, загорнутих у марлю. Вона йшла до штабу, до Будинку профспілок. Ніколи не забуду цих днів. Я дихав повітрям свободи. Мені хотілося, щоб весь світ дивився на нас, українців, які вміють перемагати сміючись. Я тоді видав помаранчеву книжку саме під таким заголовком. А ще пригадую телефонні дзвінки з діаспори. Мої знайомі й незнайомі розповідали мені, що “ваші дописи” (так діаспора висловлювалася) читають по суботах і неділях у наших українських церквах. І коли мені тепер кажуть: “Я стояв за Ющенка!”, мені хочеться кинути в обличчя своєму опоненту: “Я ніколи не стояв за Ющенка. Я ніколи не стояв за Тимошенко. Я стояв за свою волю, за волю і незалежність свого народу. Я стояв і мене на Майдан привів не Ющенко, не Юля. Мене на Майдан привів Кучма. Той Кучма, який породив в Україні страшну бацилу двомовності, який знищив моє село — основу основ моєї держави, при якому вбили Ґонґадзе, який зі своєю “сім’єю” розграбував Україну і вбив у мені вільну людину і поселив у мені раба”. Так, я йшов за гаслом “Україна без Кучми”, бо більше не хотів бути рабом. Саме тому вийшов на Майдан і від того досі щасливий. Я з гордістю кажу і казатиму: “Я 5 років жив в Україні!” Лише 5 років у вільній Україні за українського Президента Віктора Ющенка. За великого Президента. І тепер ані тюрма, ані дуло пістолета біля моєї скроні не відбере в мене того, що подарував мені Майдан і Віктор Ющенко, якого цей

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин