Погляд · “Бідні ж ті вчені і нещасна та наука, яка мусить викривлювати правду”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Тарас Шевченко — історик і політик
Слово Просвіти, №20 за 2014 рік
Успішно співпрацює з товариством “Просвіта” творча група вчителів української мови й літератури навчальних закладів міста Хмельницького. Нещодавно в рамках освітньо
просвітницького проекту “Вічний, як народ” відбулося чергове зібрання, де в основу повідомлень лягли матеріали наукової роботи Луки Луціва “Тарас Шевченко — співець української слави і волі”. Книжка видрукувана у США 1964 року, є власністю Народного Дому “Просвіти”, де і відбулося зібрання.
Пам’ятник у Москві якій він пророчив, що відтепер представники народів, що ще перебувають у статусі колоній, “коло стіп цього великого українця будуть кликати: “О, Боже, як довго, як довго?” До речі, події, що супроводжували спорудження пам’ятника Т. Шевченкові, ще більше згуртували діаспору. Наприклад, у врочистостях узяли участь тепер відомі й в Україні видатні голлівудські актори Джек Пеленс (Володимир Палагнюк) та Майк Мазуркі (Михайло Мазуркевич). Джек Пеленс після виступу українською мовою прочитав в англійському перекладі на урочистостях на честь Шевченка поезію “Мені однаково, чи буду…” Від 1964 року 27 червня, коли у Вашингтоні 34-й Президент Д. Ейзенгауер відкрив пам’ятник Т. Шевченку, вважається в США українським днем.
Москва випередила Америку на три тижні У столиці СРСР монумент Т. Шевченку відкрили 10 червня 1964 року. Тут М. Хрущов не тільки догнав Америку, а й випередив її. Іншими словами, взяв реванш за програш у створенні першої сучасної української енциклопедії. Оскільки в тоталітарному Радянському Союзі все вирішували лідери КПРС, то і конкурс, й інші заходи відбувалися формально. Тим більше, що часу в авторського колективу молодих скульпторів та архітекторів було обмаль. Провідні письменники України М. Рильський та П. Тичина протестували щодо трактовки образу автора “Кобзаря”, але їхні голоси потонули у хвилях загального одобрямса. Тим більше, що крокуючий у задумі Поет, одягнений у шинель-крилатку (котрої він ніколи у житті не носив!), сподобався М. Хрущову. Усе це мало свої закономірні наслідки: поспішність у зведенні монумента призвели до того, що постала потреба у його реставрації, яка тривала ціле десятиріччя. Отже, можна говорити не про оновлений, а про новий пам’ятник Т. Шевченку. Сьогодні стало відомо більше щодо спровокованого Москвою запеклого ідеологічного протистояння між СРСР і США. Прецедент вшанування Т. Шевченка — представника народу, котрий не належить до історичних першозасновників США, був
Валентина ПОПЛАВСЬКА, керівник творчої групи, учительметодист СЗОШ №8, м. Хмельницький
Автор цієї книги належить до тієї української генерації, яка ділом і словом, або — точніше — зброєю і пером змагалася за місце для України в світі. Відомо, що доктор філософії, член наукового товариства ім. Шевченка, український журналіст, літературознавець, літературний критик Лука Юрійович Луців народився 1895 року на Львівщині. Здобував освіту в Дрогобицькій гімназії, а згодом одночасно навчався у Карловому університеті та в Українському вільному університетів Празі. Захистив дисертацію на тему “Тарас Шевченко у слав’янських літературах”. Воював у лавах українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Емігрував у США. Лука Луців — автор книг про М. Шашкевича, О. Кобилянську, І. Франка, В. Стефаника і Т. Шевченка. Склавши зброю після визвольних змагань, Лука Луців узяв до рук ще страшнішу для ворога зброю — перо, і своєю творчістю продовжив започатковане колись зброєю змагання за українську правду і волю. Помер Лука Юрійович Луців 1984 року у США. Наукова праця Луціва важлива для нас тим, що він аналізує творчість Шевченка не крізь призму комуністичної ідеології, як це робили радянські шевченкознавці, а правдиво, незаангажовано. Автор дослідження цитує у своїй праці багатьох знаних шевченкознавців П. Куліша, С. Смаль-Стоцького (навчаючись в Українському Вільному Університеті у Празі, слухав його лекції), І. Пільгука, Л. Білецького, М. Рильського, Є. Маланюка, М. Костомарова, Д. Дорошенка. Дуже часто на сторінках свого дослідження автор полемізує з тодішнім директором Шевченківського інституту при академії наук УРСР Є. Кирилюком. Саме Є. Кирилюк негативно відгукувався про Луку Луціва, звинувачуючи його в спотворенні історії української літератури та продажності. На що Луців йому відповів: “Є. П. Кирилюк не може зрозуміти, що у вільному світі можна некорисливо працювати згідно зі своїм сумлінням”. Тобто твори Шевченка дослідники аналізували по-різному і в Україні, іза кордоном. Дослідження Луціва об’єднує два найважливіші аспекти у творчості Т. Шевченка — історичний і політичний. Він погоджується з думкою історика Д. Дорошенка, що “Шевченко мав свою власну думку, свої власні погляди, які не завжди сходились із думками та поглядами його вчених приятелів”. Він своєю геніальною інтуїцією іноді навіть випереджував погляди, що до них доходила українська історіографія. А Драгоманов стверджував, що “Шевченко стояв попереду своїх учених приятелів, київських слов’янофілів і гарячою думкою громадською й таким же українством”. На засіданні для обговорення обрали твори Кобзаря, які стосуються різних історичних подій і постатей. Зокрема — поема “Заступила чорна хмара”, яка присвячена одному з найвидатніших гетьманів України Петру Дорошенку. Шевченко стоїть на боці Дорошенка, який не хотів служити Москві. Він висловлює жаль із приводу того, що “Забули в Україні славного гетьмана”. Є. Кирилюк стверджував, що Дорошенко склав клейноди і перейшов на бік Росії. Він боїться написати, що Москва не дозволила Дорошенкові жити в Україні і що гетьман перебував на засланні, як і Шевченко, коли писав цю поему. Луців стверджує: “Бідні ж ті вчені і нещасна та наука, яка мусить викривлювати правду про твір поета. Отак довелося українській поневоленій науці служити Москві, обдурюючи український народ в такій важливій справі, як творчість його найбільшого поета”. Останнім твором Шевченка, який досліджував Лука Луців, була поезія “Бували войни й військовії свари”. Тут Шевченко згадує зрадників у множині, бо їх було багато. Це змосковщені українці, які “гризуть, жеруть і тлять старого дуба”, а старий дуб — це, звісно, Україна. Але Шевченко не був песимістом, він вірив, що од коріння зелені паростки ростуть. Отже, наростає молоде покоління. І коли ті паростки виростуть — Україна здобуде волю. Із таким твердженням Луки Луціва погодилися всі учасники вчительського зібрання.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
