Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Татарський Крим “Крим лишився споконвічною українською землею, окупованою Росією”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Колонізатори Криму перетворилися на «колективного Путіна»

Слово Просвіти, №20 за 2014 рік

Олександер ШОКАЛО Війська НКВС (понад 32 тисячі) розпочали спецоперацію з депортації удосвіта 18 травня 1944 року й закінчили о 16:00 20 травня. Людям давали кілька хвилин на збори й вантажівками звозили до залізничних станцій, а звідти ешелонами везли на заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко й переважно солоною їжею, і людей мучила спрага. У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна зазначено, що виселено 183 155 осіб. А після війни ще вислано всіх солдатів, офіцерів та евакуйованих. Під час виселення та в перші роки заслання загинуло від голоду й хвороб близько 110 000 кримських татар – понад 46 % від загального числа виселених, що вчетверо перевищує втрати цього народу в війні. Основну частину кримських татар було виселено до Узбекистану та в сусідні райони Казахстану й Таджикистану, решту розселено на Уралі, в Марійській АРСР і Костромській області. У червні 1944 року депортували також кримських вірмен, болгар і греків. Після виселення кримських татар із Криму там перейменували майже всі населені пункти, назви яких мали кримськотатарське походження (а це понад 80 % від загальної чисельності населених пунктів Криму). Кримських татар позбавили права повертатися на батьківщину (на відміну від деяких інших депортованих народів, які повернулися в кінці 1950-х років). Ту заборону формально знято 1974 року, а фактично — 1989-го, відколи й почалося масове повернення народу до Криму. Виселивши з Криму корінний народ, більшовицький режим натомість активно заселяв його російськими військовими відставниками, які вже в нинішніх українських реаліях відіграли свою вирішальну Сумна усмішка… Журна усмішка й пекуча, як пекучі сльози, що капають із зажурених старечих Ахметових очей… Вицвілих очей колись стрункого та молодого Ахмета… Що думає Ахмет, сльозливими старечими очима в далечінь дивлячись… Життя прожите старий Ахмет ізгадує. ……….. …“Раніш краще було”… Дивиться посивілий Єльтиген на дітей, на сонячнім промені милується з них, а коли над вечір побіжить од гір до долини синя тінь, прислухається до голосу дідуганів сивих, що збираються посидіти біля кав’ярні. Краще раніш було. — Краще було, — проказує дев’яностолітній Муслядин, сидячи поруч імама. — Коли треба, дощ був, коли не треба, не був, черва листя не їла; бджоли — так були, кози — так були, дві парі буйволів у кожного було. Харашо було. Слухають Муслядина татари й зідхають. — Раніш краще було*. ………… — Раніш краще було, — думає старий Ахмет, у далечінь дивлячись, і сльози старечі капають із вицвілих журних очей Ахметових. Потім гірше було… Прийшли з півночи, вихорем смертельним по степах, по горах пронеслись, залізли в душу, в скриню старого Ахмета, побили, потрощили, поруйнували… сепаратистську роль як “п’ята колона”. Саме та “п’ята колона”, яка складається з російсько-проросійської меншості, й визначила на березневому псевдореферендумі долю українського Криму. Але ж то був фарс із фіктивним волевиявом під 97 %. Насправді в референдумі взяли участь до 30 % громадян, а за приєднання до Росії проголосувала половина з них — 15 %. Парадоксальний висновок із того фарсу зробив російський історик Юрій Фельштинський: “До березня 2014 року можна було дискутувати на тему, чи Крим “споконвічно російська земля” чи ні. Після окупації Криму й проведення там референдуму з 97 % результатом Крим лишився споконвічною українською землею, окупованою Росією. І цю землю, звичайно ж, доведеться вернути”. Із Криму Росія почала битву за Україну під гаслом “Назад, в імперію”. Крим, як і Україну загалом уже понад 300 років гнітить агресивний колонізаторський режим Росії. Але російські імперські ідеологи виводять свою присутність у Криму мало не з доби раннього палеоліту. Іван Шпиталь у статті “Як Микита Хрущов урятував велику націю від цілковитого зниевропейське вбрання й навіть соромився власної своєї магометанської бороди та ховав її кінці під широку краватку. Однак татари не поділяли поглядів свого хана. Вони вибрали собі другого, а Сагинові довелося тікати. Із Керчи йде руське військо переконувати Чингисових нащадків у прекрасних властивостях цивілізованого хана. 7.000 татар порубано біля Бахчисарая. Бахчисарай, Кафу знову захоплено й спалено. Більшу частину кафських пожильців побито за зраду. Друге татарське військо разом із новим Селим-Ханом побито біля Балаклави”. “Починається переконання иншим способом. Суворов дістає наказа переселити з Криму всіх христіян, тобто греків, вірменів, серед яких були кращі ремесники й крамарі кримські. Більш як 3.000 чоловіка найдіяльніших і найвидатніших переганяється 1778 року на береги Озовського моря, на землю поміж Бердянським і Доном. Сила їх гине дорогою від страшної зими. Цілі округи порожніють. 8 квітня 1783 року — маніфест про приєднання Криму до Росії. Сагин-Гирей їде пенсіонером до Калуги”. “Кінець-кінцем, почалося приєднування татар до цивілізації, 1785—88 рр. тисячі татар, особливо по сусідству з портами, продають за безцінь свої землі й біжать до Анатолії, до Румелії. Кримський суддя Сумароків, що був у Криму 1802 року, рахує число переселенців у 300.000 і запевняє, що переселення було зроблено з волі Потьомкіна. Але хоч що б там було, кримське населення, що дорівнювалося раніш щення блощицями-терористами” (“Українське Слово”, ч. 32— 34, 2005) іронізує: “…Перші етнічні росіяни Криму пообживали печерні палеолітичні стоянки: Кіїк-Коба, Чокурча… Про кримську “русскость” промовляють і залишки античних міст: Херсонеса, Керкінітіди, Мірмекія, Німфея, Тірітаки та ін. Як бачимо й носом чуємо, “здесь русский дух, здесь Русью пахнет”. Пронизливо розкрив руїнництво російського колоніалізму в Криму митець-мислитель Максиміліан Волошин у статті “Культура, мистецтво, пам’ятки Криму”: “…У ХVIII столітті Дике Поле затоплює Крим новою хвилею варварів. Цього разу це серйозніше й довше, бо ті варвари — росіяни, за їхньою спиною не хиткі й текучі хвилі кочового народу, а важкі підвалини Санкт- Петербурзької імперії. …Ще з першої половини ХVIII століття, від походів Мініха й Лассі, починається нищення вогнем і мечем кримських садів і поселень. Після приєднання, за Катерини, більш як 500.000, за першим переписом 1793 року, становило всього тільки 205.617 чоловіка, обох полів і всіх віків, рахуючи тут і російське військо козаків, урядовців і всіх росіян і инших зайдів, що поселилися були тут протягом 10 років зо дня приєднання Криму до Росії. А татар було нараховано тільки 60.000”. …“Значне виселення татар було потім 1812 р., про нього збереглися тільки перекази. Кінець-кінцем, після Кримської війни, 1860— 1863 рр., переселилось в Туреччину з Криму, за офіційними відомостями, 192.360 душ татар чоловіків і жінок, тобто 2/3 всього населення”. …“За офіційними ж таки даними 1863 р. зовсім спорожніли 784 татарських сіл та аулів у Таврії і в самім тільки Перекопськім повіті спорожніло 278 аулів. Коли додати ті 784 села до 1.000 сіл, спалених графом Мініхом, та до невідомо скількох спалених князем Італійським (Суворов. — О. В.) і князем Долгоруким, та до невідомо скількох спорожнілих 1788 та 1812 рр., коли виселилось багато тисяч татар, то питання про благодійство европейської цивілізації мусульманському варварству по меншій мірі повинно залишитись питанням…**”. Чули?! Слухайте далі!.. …“3а Потьомкіна, значна частина татар виселяється… Землі залишаються родичам та мечетям… Але чи не краще їм перейти до суддів та до адміністраторів? До Петербурга шлються прохання нагородити пустопорожніми землями, нічиїми, таких та таких урядовців, 18 травня відзначали 70-ті роковини масової депортації-геноциду кримських татар. Офіційно в постанові Комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року кримських татар звинуватили у “зраді Батьківщини”, у співпраці з німецьким окупаційним режимом. А насправді: “Сталін вирішив знищити кримських татар, бо це народ, який не холопствує, він ніколи не знав рабства. А Сталін звик керувати рабами. Тому йому дуже подобалися росіяни — колишні раби, потомствені раби. Тисячолітнє рабство, нічого тут не вдієш” (Ернст Кудусов, голова московського земляцтва кримських татар). І це історичний факт. Русь-Московщина- Росія існує на рабстві завойованих народів, своїх підданців – “русских”, і сама 200 років була рабою Золотої Орди, а суверенною державою стала тільки на початку ХVІІІ ст., переставши платити трьохсотрічну данину Кримському ханству. Вся подальша експансія Росії проти Криму — помста рабів вільним людям. Справедливий вирок виніс “русским” великий російський письменник, автор епопеї “Сонце мертвих” про голодомор 1921 р. в Криму Іван Шмельов: “Народ, що ненавидить волю, обожнює рабство, любить ланцюги на своїх руках і ногах, брудний, фізично й морально готовий будь-якої миті гнобити все і всіх”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин