Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
7 “В нас війна не за землі, а за душі, і вся Україна — суцільне поле бою”. Авторська сторінка · с. 7сторінка оригіналу ↗

Політ над гніздом

Слово Просвіти, №20 за 2017 рік

Тут, у горах, ще тільки починають цвісти яблуні, і люди неквапно, без жодної гарячки, садять картоплю. Вулицею проїжджає цілком сучасний катафалк, а не вантажівка з труною, обставлена вінками, застелена єдиним килимом, знятим зі стіни. Я дивлюся з віконного отвору покинутого будинку школи, намагаючись побачити те, що бачили мої тато й мама, молоденькі вчителі, на початку 50-х, стою на сходах там, де стояли їхні перші учні в несусвітніх шароварах і піджачках старших братів. Приїхати невпізнаною і чужою — це я вмію, просковзнути наче тінь короткими стежками раннього дитинства. Я це робила не раз. Але зараз настав час дізнатись більше, підставити долоні під потік рідної бойківської бесіди, з якою я ніколи не розлучалась. Варто зупинити будь-кого з дорослих і всі пригадують тата і маму, нас з сестрами, хоч то було понад 50 років тому. Так ніби вчора. Дочка жінки, яка тримала на квартирі маму й тата, виймає їхні світлини і каже, що саме позавчора їх передивлялась, наче щось відчувала. Є хата, є кімната, де народилась моя старша сестра, і вона зараз сідає на ліжко в тому кутку і слухає драматичну історію своєї появи на світ. У сусідньому селі, затиснутому між горами, не покладаються на живу пам’ять. Там історія записана на кам’яних скрижалях: хто, коли і від чиїх рук загинув, хто був висланий у Сибір. На місці хати, де енкаведисти спалили родину Сидораків, десятеро дітей, теж камінь з іменами. Тут уже не сонячні барви весни, зворушлива родинна історія, а біблейські історії зради, героїзму, божевілля, яблуні на зарослих попелищах, глибоке внутрішнє протистояння. Тут нічого не забувають. Тут кожного року після відправи у церкві на Покрову не сідають за столи, а йдуть чотири кілометри в гори, щоб помолитись на могилах свого Небесного десятка — юних січових стрільців, що загинули сто років тому у нерівній битві з тими, хто зараз вбиває таких самих юних і прекрасних. Чи таке можливо, питають мене люди, які вважають українців покірними і заздрісними, не вартими власної держави. Так, тільки там, де історична пам’ять передається з покоління у покоління, де люди не дали себе зламати терору, а в Карпатах він був жахливий. Але нашими союзниками були і залишаються ліси і гори, птахи і звірі. му, щоб відділити полову від зерна. Для того, щоб те зерно не розклювали птахи, а щоб воно десь проросло бодай у кількох серцях. Не шляхом епатажу чи реклами, при допомозі магнатів або чиновників, а просто так, як проростає квітка у тріщині скелі. Повна відсутність новаторства, селекції, хизування накладами чи переповненими залами збуджених тинейджерів, одержимих бісами селфі і завищеною самооцінкою — все це ознака глобальної деградації мистецтва, від якої єдині ліки — смирення, самодисципліна і безкорисливе служіння Музам. Як ото скромний слуга Лео із “Мандрівників на Схід” Германа Гессе виявляється врешті очільником Ордену. Ну, а Україна. Фронт очищує, і так народжується нова Січ, тоді як у тилу Здобувачі Бодай Якоїсь Слави невміло тицяють сопливі історії про АТО в свої опуси, жахаються найменшого прояву радикалізму чи пропаганди, замість того, щоб іти кобзарями і кликати до бою, пишаються засиллям масової комерційної культури в мізках і побожно намагаються ступати в слід знудженим і очманілим від безпроблемності західним колегам, “дорости до них”. Тим часом у нас є шанси створити оте вічне нове небо і наповнити його новими смислами та ідеалами, впевнено укорінившись у нашу прекрасну землю з її колись могутньою і трагічною культурою спротиву: від кобзарів до Стуса. А не користатись з легковірності та неосвіченості певної публіки, бо на карту поставлено майбутнє українського народу. Тому це так важливо, тому в нас війна не за землі, а за душі, і вся Україна — суцільне поле бою.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин