7 “В нас війна не за землі, а за душі, і вся Україна — суцільне поле бою”. Авторська сторінка · с. 7сторінка оригіналу ↗
Ars longa…
Слово Просвіти, №20 за 2017 рік
Добре, що у Львові живе Андрій Содомора, який наче Атлант підтримує високе небо культури. Є звіздарі в Політехніці, що кожен день спостерігають за сонцем у телескоп. Є музиканти, що не пускають попсу у скромний концертний зал філармонії. Є поети, що пишуть свої вірші не на стінах будинків, а в повітрі. Є Ігор Біликівський, який розбудовує химерний Львів, рятуючи його від ненаситних кишень вітців міста. Скільки вони ще протримаються під купами реального та інтелектуального сміття? Хто прийде їм на зміну? Хто зараз, подібно до підлітка Яна Щасного Гербурта, замкнеться “у хліві з мерцями”, себто бібліотеці, читаючи Плавта, тоді як його побратими гулятимуть у шинку, вдаючи із себе дорослих? Дайте смерті померти, але хто відає, що насправді мертве. Вони чи… Струмки графоманів проникають у школи, виші, книгарні, гастролюють по всій Україні, виховуючи несмак і нехіть до серйозного мистецтва. Бляшані зірки торохкотять по бруківці, бо сувій неба згортається, а нове небо моторошне і порожнє. Я не читаю в автобусі чи метро, не воджу пальцем по айпаді, не затикаю вуха плеєром, щоб відгородитись від людей, їхніх усмішок, їхньої суєтності, їхньої потаємної печалі, егоїзму і глупоти. Читати і осмислювати книгу життя — то найвище з усіх мистецтв. Щоб сказати потім: я не створюю нові світи, я їх перетворюю, щоб пізнати. У цьому полягає місія людини-творця. Розумієте, вся проблема в то-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
