7 “В нас війна не за землі, а за душі, і вся Україна — суцільне поле бою”. Авторська сторінка · с. 7сторінка оригіналу ↗
Пташині міста
Слово Просвіти, №20 за 2017 рік
місто. І все. Чи на місці піщаного кар’єру, чи на горі, що нависає над ним, чи на кам’яному плато з боку Деревацького лісу. Можливо, воно входило до Країни Білих Хорватів. А це інше місто — Соколів на Стрийщині, про яке відомо багато, є ще люди, які його пам’ятають. Місто було засноване Дідушицькими і проіснувало 500 років. А знищили його під час Другої світової війни. Повністю. Зараз там рівнина, з якої виглядає шматок підвалини школи, а край дороги — фігура Божої матері з відбитою рукою, яка колись стояла посеред міста. Соколів теж жив окремим життям, обслуговуючи маєток графів Дідушицьких. В архіві є метричні книги, що свідчать про людей, які були або виселені, або вбиті. Поляки, євреї, німці. І були тут стави, фруктові і трояндові сади, а не безживна пустеля. Про Соколів ніде не знайдете згадки в українському історичному контексті. Багаті Великі й Малі Дідушичі з церквою, обкладеною вагонкою іще одною новою, однаковими віллами з травниками, на яких стоять гіпсові буськи, знищили повністю єврейський цвинтар, а той, де поховані поляки та німці, заріс хащами. Там відкриті пограбовані гробівці, а хрести здані в металобрухт. А це місто, яке не має навіть назви, але існувало тисячі років тому на горі Ласки і було брамою соляного шляху, що вів у Європу. Я називаю його пташиним, бо колись знайшла на горі кам’яну фігурку пташки з одним оком, щоб не ожила і не полетіла. Я знаю, що навпроти була священна гора Магура, а внизу на рівнині, що зветься Площиною, відбувались торги і політичні збори вождів. Мені снились жерці у високих конусоподібних шапках, розписаних знаками, які говорили незнайомою мовою, але, безперечно, слов’янською. А там, де зараз річка, ще до XVII століття було величезне озеро, залишок того ж Сарматського моря. Тоді позникало багато рік і озер, різко змінився клімат, настав час воєн і деградації. Щодо безіменного пташиного міста, то є перекази, ніби бойки кидали каміння з гори у татар і так не пустили їх у Карпати. Але на горі Ласки нема каміння, тільки дрібні камінці. Тому, можливо, вони оборонялись із фортеці прадавнього міста, яке тільки тепер почало заростати лісом. Так місто отримало посмертне життя.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
