“Це був людомор-геноцид українського народу, здійснений правлячим комуно-більшовицьким режимом СРСР”. Книга як документ · с. 2сторінка оригіналу ↗
Із виступу Голови партії «ПАТРІОТ» Миколи Голомші про Голодомор 1946—1947 років
Слово Просвіти, №20 за 2018 рік
умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінальнопроцесуального кодексу України, у зв’язку з їхньою смертю. Згідно з Висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Національної академії наук України від 30 листопада 2009 року, внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн 941 тис. осіб. Зібраними органом досудового слідства фактичними даними підтверджено, що організований та вчинений злочин геноциду був спрямований не проти представників інших національностей, які теж постраждали від Голодомору 1932—1933 років, але в набагато меншій кількості, ніж етнічні українці, а саме проти частини української нації. За висновком органу досудового слідства — Головного слідчого управління Служби безпеки України (В. Вовк), керівництво радянського режиму з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932—1933 років, умисно організувало геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України. 12 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва розпочав попередні слухання по справі. 13 січня суддя В. М. Скавронік розглянув кримінальну справу. Рішенням суду підтверджені висновки слідчих Служби безпеки України про організацію здійснення у 1932—1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму — Йосипом Сталіним, В’ячеславом Молотовим, Лазарем Кагановичем, Павлом Постишевим, Станіславом Косіором, Власом Чубаром та Менделем Хатаєвичем — геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення. 21 січня 2010 року рішення суду набуло чинності.
Голод 1946—1947 рок ів. Довідково: Головне лихоліття вразило майже всю Українську PCP за винятком низки західних областей. Смертельних мук голоду зазнали хлібороби південних областей УРСР: Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської. Страшними лещатами стискав голод населення Подніпров’я — Полтавської, Київської, Чернігівської, Кіровоградської областей. Тяжко терпіли від голоду мешканці сіл та міст Вінницької, Кам’янець- Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. У західному регіоні, де селяни зібрали непоганий врожай, загони УПА, організовуючи опір вивезенню зерна, закликали населення допомагати голодуючим, які їхали туди по хліб. “Західняки” рятували від голоду не лише своїх земляків — українців, а й росіян, білорусів, молдован, які, оминаючи загороджувальні загони міліції, пробивалися з голодуючих областей РРФСР, Молдавської PCP та Білоруської PCP по порятунок, і знаходили його. Але страждали від голоду і мешканці західних областей. Найбільше — Ізмаїльської та Чернівецької, де на той час відбувалася насильницька колективізація. Сім’ям, що вступали до колгоспів, видавали по 200 кг зерна, і вони виживали, інші — голодували, часто гинули. В цих двох областях того часу смертність перевищувала народжуваність. Найвищою була дитяча смертність. Голодуючі змушені були вживати у їжу різні сурогати, траву, листя дерев, м’ясо загиблих тварин, ховрашків, дрібних гризунів, собак, кішок тощо. Люди відкопували мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на полі після збирання. Навесні рятувалися щавлем, кропивою, лободою, конюшиною. Унаслідок недоїдання серед сільського населення поширилася дистрофія. У міських і сільських лікарнях перебувало 125 тисяч таких хворих. Близько 100 тисяч були у тяжкому стані, але не могли бути госпіталізованими, бо не вистачало лікарняних ліжок. Станом на 2 липня 1947 р. в Українській PCP нараховувалось понад 1 млн 154 тис. виснажених голодом людей-дистрофіків. У голодоморному вирі гинули переважно селяни-хлібороби, робітники. Поширювався й тиф. Страждали і помирали у селах і містах Української PCP люди різних національностей — українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін. Тоталітарна влада голод замовчувала. За різними оцінками, кількість жертв становила приблизно 1,5 млн осіб. Першопричиною голоду була посуха 1946 p., що охопила майже всі зерновиробні райони півдня та сходу України. Водночас значно завищений План державних хлібозаготівель на початок жовтня 1947 р. було
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
