Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
7 “Неможливо примушувати говорити українською і при цьому не розмовляти самому”. Презентація · с. 7сторінка оригіналу ↗

Стою під зорепадом віршів Про творчість Любові Проць

Слово Просвіти, №20 за 2019 рік

Андрій ГРУЩАК, член НСПУ, м. Борислав Творчістю Любові Проць уже давно захоплюються читачі різного віку. На багатьох конкурсах поетка з Самбірщини займає не другорядні, а перші місця. Її поезія позначена тематичним різнобарв’ям, чистотою рідної мови, філософічністю, тверезим поглядом на життєві проблеми. “Китиця білих утіх” — чергова книга поезій письменниці (вид-во ДІА, Київ, 232 с.) В анотації до неї читаємо: “Сяйво травневого цвіту і першого снігу, закохане серце, зворушена красою рідного краю душа, — таку розкішну “китицю білих утіх” дарує читачеві у новій збірці сучасна українська поетеса Любов Проць. Авторка переконана: краса врятує світ! Краса Божого світу і людського серця”. Отакий короткий тематичний зміст збірки, яку зі смаком ілюстровано мисткинею із Самбора, членом НСХУ Вірою Тарасенко. Меценат цього видання — професор, академік НААН Орест Фурдичко. У передньому слові він пише: “Покликання поетки з Дублян (село, де народилась і проживає Л. Проць. — А. Г.) вивищене до гідності народного вчителя, громадськополітичного і культурного діяча високим титулом члена Національної спілки письменників України”. Збірка має чотири розділи: “Зійшлися трави на зелене віче”, “Перебіжиш по струнах літа”, “На обрусі білому зима”, “У синій рамі вистиглого літа”. Уже у вірші-заспіві першого розділу “Так хочеться серцю// На звабне плече таємниче!” — визначено творче кредо письменниці. І хоч ці “таємниці мовчать”, “...хмелем вибагливих трунків// Вже повниться березень знов,//Жагучі тюльпани цілунків//Жбурляє в застояну кров”. Нам зразу стає зрозуміло, що авторка книги надзвичайно талановита, а її поезія — це те, чого прагне спрагла на красу людська душа. Власне, таємниці авторки стають надбаннями широкого читацького загалу — лаконічністю рядка, вдалими і точними порівняннями, несподіваною метафоричністю, милозвучністю мови. Поетеса не тільки розумом, а й душею намагається розгадати таємниці земного життя, таємниці творчості, успішно проникає в їхню природну сутність: Світлиця світу пахне таїною “В блакитній льолі первісток весни”. І ворожбитом став переді мною Старезний ліс зі жбаном тишини... Я глибінь його не потривожу, Не розіб’ю мовчання золоте. І серце — те, що має іскру Божу, Суцвіттям слова раптом зацвіте. “Світлиця світу” У цій поезії — глибокий зміст: і таємниця світу, і таємниця слова, і таємниці нашого життя-буття. Цікавий і другий розділ збірки — “Перебіжиш по струнах літа”. Тут — краса природи, чистота людських взаємин, таємничість Карпат, життєві турботи і проблеми, пори року, “тиша і грім” життя нашого, таємниці музи і слова, “творчі муки”: Нарешті муза обігріта І сипле вірші із коша, Бо на зелений клекіт літа Летить метеликом душа... Ось лише чотири рядки, а яка глибина наших реалій — земних, національних, всесвітніх: У нас проблеми! Всесвіт! Зорі! Нам лиш глобальне до лиця! Живем собі, короткозорі... Кап-кап життя із топірця. Любов Проць, дитина села, дуже високо цінує працю простого хлібороба, з благоговінням згадує про Християнські свята. “Переживши напровесні нежить,//Лише рівно: картопля... Буряк...//Допотопнім ще плугом мережить —//Із лікнепу не вийде ніяк.” (“За порепаний аркуш городу”); “Затанцюють мальви на городі —//Сон траві до ранку не заснуть,//Як гірлянду сонячних мелодій //По селу музики понесуть.”/ (“Вечорниці”); “Принишкли під осінь ще зелені клени,//У глеках душ — замріяність терпка.//Святити яблука, вмокнуті в черлене.//Жінки несуть у білих хусточках.” (“На Спаса”). Наступний розділ теж багатий на відкриття. Тут є почуття коханих, самовияв реальності. Є щедроти літа, радість досягнутого, смуток нездійснених бажань, любов, зрада, ненависть. Млосний шепіт і пожежа рук, Сердець палких шалений перестук. ...І плете тоненьку петлю Підла зрада на чиєсь “люблю”... “Млосний шепіт” Багата на відкриття в Любові Проць й інтимна лірика. Рядки кладуться рівно, думки течуть плавно, значуще, рими точні: Вже не втечем... Впокоримось, безсилі, Перед розлитим сяєвом очей, До берега жаги приб’ють нас хвилі — На ніч, на дві, на цілих сто ночей! Та скажуть потім будні полинові, Що в тім раю, не відаючи сну, Ти пив нектар божественний любові Не сто ночей, а тільки мить одну... “На обрусі білому зими” — останній розділ збірки. Як і в попередніх, тут присутні пориви людської душі, зоряні сніги зими, засніженість душі, сяйво творчих відкриттів. Прикметним щодо цього є ось такий вірш: Я зрубаю слова. Нащо слова? — Мовчання квітне сніжно-пелюстково, І лагідне оте єдине слово В глибинах серця світло визріва. Сніг золотіє, і не полиша Святковість — дивовижна, предковічна. А сніг — не сніг, лиш казка новорічна, В якій стоїть розгублена душа. “Я розрубаю слова... Закони природи, невпинність зміни часу, краса перемін, смуток прожитого і пережитого теж притаманні поезіям Любові Проць. Як зразок — одна строфа: Сніг вчора сипав. Сипле нині. Зима, здається, без кінця. А час тікає по хвилині — Через сніги, через серця... У виданні є й відгуки відомих письменників та вчених — зокрема Романа Іваничука, Володимира Базилевського, Степана Сапелюка, Ігоря Набитовича. Усі вони високо цінують творчість Підкарпатського підгір’я. Світлої пам’яті патріарх нашої літератури Р. Іваничук про збірку сказав таке: “На якій би сторінці не розгорнув — усюди справжня талановита поезія. Нема баласту! Який я радий за тебе! Ти, мабуть, одна-єдина з сільських вчительок, яка досягла такої досконалої вершини”. Ці слова — найвища оцінка творчості української поетки Любові Проць.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин