Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Сьогодні театр — наймогутніший засіб художнього вираження”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Майстер*клас від Павла Ар’є

Слово Просвіти, №20 за 2019 рік

У столиці провели міні-фестиваль сучасної української драматургії “Нова п’єса”. Його організатором виступив Центр мистецтв “Новий український театр” у творчій співпраці з Міжнародним літературним конкурсом “Коронація слова”. У рамках фестивалю відбулися режисерські читки — публічні читання відібраних текстів, організовані режисерами; бліц-презентації — виступи драматургів з короткими презентаціями своїх нових текстів; майстер-класи від відомих драматургів, театральних та літературних критиків, режисерів, продюсерів; показ вистав, що були поставлені за п’єсами-учасниками Конкурсу “Коронація слова”. Однією з родзинок фестивалю стала зустріч з сучасним драматургом Павлом Ар’є, чиє ім’я широковідоме за межами України. — Драматург — це письменник, але до нього є суворі вимоги, — розповів Павло. — Треба володіти цією професією. Мені здавна хотілося займатися театром, відвідував дитячий театр. Але в якийсь момент прийшло розчарування. Він став мені здаватися нецікавим і неактуальним. Коли почав вивчати політологію в Німеччині, там побачив театр, який мені знову почав подобатися. Ходив на вистави Сари Кейн, почав читати спеціальну літературу, більше цікавитися цим видом мистецтва. Врешті — сам написав першу п’єсу, яку присвятив Помаранчевій революції. П’єсу побачив художній керівник Володимир Кучинський Львівського театру ім. Леся Курбаса. Після цього все інше у цьому життя стало для мене менш важливо. Працював у цьому театрі разом з акторами, сценографами, режисерами. Публіка приходила на наші читання. Зрозумів: аби стати хорошим драматургом, треба знати театр, багато читати, знати психологію, особливості сюжету, різні епохи в розвитку мистецтва. Все це складає досвід. Після цього в Німеччині взяв участь у конкурсі й потрапив у двадцятку молодих перспективних драматургів. Мене запросили до школи при театрі. У цій країні більшість акторів учиться саме при театрах. Так само і драматурги, не може бути хорошої драматургії без практики. Там усвідомив, наскільки важливі для митця смак, світогляд, відкритість, уміння весь час вчитися, здатність виправляти свої помилки. Митець не може стати на ноги, якщо не віритиме в себе, у свою правоту. Але це може бути й пасткою, бо ця впевненість може заважати навчанню, самовдосконаленню, відкритості. Потім було навчання в Британії. Там найбільше закарбувалася у серце порада: “Пиши про те, що тобі болить”. Цей біль допомагає бути не надто толерантним до себе, бути відвертим з собою. Написати п’єсу чи роман — надзвичайно тяжкий шлях. Про це треба думати цілодобово, тижнями. У нашій родині тема Чорнобиля відіграє важливу роль. Моя мама — ліквідатор аварії на ЧА- ЕС. Вона поїхала туди разом зі львівським загоном міліціонерів і пожежників. Був ще маленьким. Пам’ятаю, образився, що вона звідти нічого мені не привезла. Потім дізнався, що мама повернулася без прикрас, свого одягу, всього того, що туди взяла. Через кілька років вона важко захворіла, пережила багато операцій. Це біль нашої родини. У 90-ті роки держава намагалася не бачити таких людей. Ми зі страшим братом діставали ліки, шукали кошти, заробляли, позичали… Я вирішив писати про таких, як мама. Але як можна писати про те, чого не бачив, про що не знаєш? 2010 року ще не було турів до Чорнобиля, однак я знав, що люди туди добираються нелегально. Є сталкери — доволі заможні люди, які від нічого робити у вихідні їдуть у цю зону і вивчають постапокаліпсис. Нічого не сказавши мамі, я поїхав із цими людьми. Ми були там два дні. Те, що побачив, перевернуло весь мій внутрішній світ, мою уяву. Я народився у місті й дуже рідко бував у селі. А тут було не місто і не село. Коли хмари закривали небо, то від темряви не бачив навіть власної руки. Це було неймовірно. Сама природа перемогла людей, які думали, що все можуть. Було лячно. Наступного дня познайомився з бабусею, яка жила тут. Вона мені розповіла про круглий і лінійний час: “Ви там живете лінією, нікуди не встигаєте, у вас там все догори ногами. Тому не маєте щастя. А нам що? Нам добре. Встаємо з сонцем, лягаємо з місяцем. Збираємо врожай, а взимку відпочиваємо”. Через кілька років дізнався, що існують філософські теорії лінійного і круглого часу. А я почув про це від жінки, яка провчилася в школі лише 8 класів. Захотілося про це написати. Люди, які живуть у Чорнобильській зоні, не мають електрики, не мають нічого. Мене вразило, що їх не помічають. Найвищим актом милосердя було те, що їм просто дозволяли жити на цій землі. Вони залишалися гідними, прекрасними, розумними людьми, які живуть з природою зовсім за іншим договором. П’єсу “На початку і в кінці часів” писав у Берліні. Мій друг позичив свою маленьку квартиру. Майже два місяці нікуди не виходив. Шукав в Інтернеті, вішав на стінах портрети бабусь з Чорнобиля, щоб краще працювала уява. Був щасливий, коли почали ставити мої п’єси. І сьогодні

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин