Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спеціально для “СП” · “Тут, у Русові, було, нарешті, знято віковічну “паранджу” з лиця нашої наукової еліти, величавої, мудрої, талановитої”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Тектонічний злам у гуманітаристиці, або Три новели-панелі про роботу Міжнародного конгресу “Василь Стефаник і світова культура” в Русові на Покутті та в Івано-Франківську

Слово Просвіти, №20 за 2021 рік

Сидір КІРАЛЬ, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу національної бібліографії НБУВ “Василь Стефаник – велет у літературі” (І. Чендей) Панель-новела перша – “Самому собі” Два дні був прикутий до монітора компа, яко раб на турецьких галерах (чомусь одразу згадалось про красуню з Рогатина Роксолану Лісовську, дочку священника, дружину султана Сулеймана). На жаль, в умовах ковідного карантину “моя бесіда” з близькими серцю колегами, особливо на наукових конференціях, де завжди душа відчувала себе таки “панком” і ніколи не була “сама-саміською”, а ставала “чистою як плуг, що оре” й шептала “до людий як ярочок до берега шепче”, ловила серед гурту друзів “чужі намєтности та спліталася з ними”, була практично поруйнована1. І от нарешті щедра на сегорічні ювілеї перша половина 2021 року подарувала таку нагоду (Леся Українка, Агатангел Кримський, Володимир Гнатюк, Василь Стефаник – усі 150-річчя від дня народження, Трохим Зіньківський –160- річчя). Спочатку миле онлайн спотканє в Тернополі на всеукраїнській конференції з нагоди ювілею видатного фольклориста та вченого В. Гнатюка (щира дяка сестрам-професоркам Мар’яні та Зоряні Лановикам за її організацію), а 14-15 травня в Русові та Івано-Франківську на міжнародному конгресі “Василь Стефаник і світова культура”. Організатори конгресу застосували справді вперше в Україні нову інноваційну “пандемічну” (мається на увазі кількість учасників та доповідачів) “технольогію” щодо його проведення. Головне, вона не потребувала “вакцинації” усіх охочих взяти участь у цьому святі, а саме: було визначено так звані панельні дискусії (усього шість), про що мова буде далі. На цих панелях 15 травня, зокрема третій-шостій, було виголошено цікавезні доповіді з літературознавства та мовознавства ученими з України, Угорщини та Польщі. Усі бездоганні, актуальні, мудрі... Однак найбільше мене взяло в дискурсивний полон слово львівського професора, декана філологічного факультету Святослава Пилипчука, який філігранно проаналізував проблему фольклору у творчості письменника-ювіляра, зокрема в новелі “Давня мелодія”. Чи, скажімо, виступ львівського професора, завідувача кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Львівського університету ім. І. Франка Михайла Гнатюка (його дід, як розповів промовець, особисто знав В. Стефаника, портрет якого був на покуті в їхній хаті, і це шанували в родині), від сили голосу якого навіть літери залипали на моїй клавіатурі (розглядав творчість В. Стефаника в контексті модернізму). А який несподіваний ракурс у прочитанні В. Стефаника відкрила професорка із Сум Лариса Горболіс – про звук як повноцінний елемент художнього дискурсу в новелі В. Стефаника “Камінний хрест”. А як вишукано розповіла про переклади творів В. Стефаника угорською мовою доц. Евеліна Балла з Ужгородського національного університету. А як цікаво... То таки всіх не перелічити, бо треба було бачити і чути виступи, зокрема мовознавців, де панелював знаний лінгвіст, активний член “Просвіти” проф. Микола Лесюк (підготував перший випуск “Словника мови творів В. Стефаника)... То було свято, і я, аби не зурочити роботу чудо-техніки, аді два дні не голивсі, знаючи гуцульські повір’я... А поки тривали невеличкі міжпанельні перерви в роботі конгресу, я мольфарив (уроки брав безоплатно в чародійкимольфарки, обдарованої поетки, учасниці конгресу Власти Власенко, і таки не безуспішно). Моє мольфарство вивело мене, на радість “самому собі” та й всим людьом, на новий покутський путівець, на якому, зачарований доповідями, я ади прозрів: у Русові стався тектонічний злам, як би сказала Ліна Костенко, і не без участи геніального Стефаника. Я довго чекав сего зламу: уперше за довгі літа самостійности України ми не били поклонів перед Европою та Ґамериков, а навпаки – учені сих країн били поклони нашим ученим, які так чудово і науково розкішно презентували творчість геніального Василя Стефаника. І ось тут, у Русові, було, нарешті, знято віковічну “паранджу” з лиця нашої наукової еліти, величавої, мудрої, талановитої, працьовитої. І так хотілося вигукнути на всі груди, плаї та дороги покутські: “І ми в Европі”!!! І хто б міг подумати, що нова панельна форма роботи конгресу буде такою успішною і результативною. Весь світ схиляв свою голову перед Стефаником і Русовом. І як слушно зауважив український поляк, професор Люблінського університету ім. М. Кюрі- Склодовської Ігор Набитович, що тут пульсувала така дивовижна інтелектуальна енергетика, яка із сільської локації дивовижно й потужно ринула у світові простори. І то правда, дорогий Ігоре! Усі панелісти й учасники дискусій, тобто підпанельники, від Ужгорода до Сум і Херсона у цьому трикутнику найдальших межових локацій України із центром у Русові засвідчили: ми є, ми маємо геніальних письменників, ми маємо багату українську мову, якою можемо передати найскладніші порухи людської душі й найгеніальніші думки. Ми маємо наукову національно мотивовану еліту. До речі, не можу тут не згадати у цьому контексті Світлану Лавочкіну, письменницю й перекладачку, яка живе в Німеччині й пише англійською мовою (народилася й виросла в Запоріжжі). В інтерв’ю “Літературній Україні” (№ 8, 24 квітня 2021 р., с. 23) вона зауважила, що “твори, написані українською, дуже впевнено почуваються на іноземних ґрунтах”, оскільки українська мова “вельми пишна, гнучка, універсальна, емоційна” й на відміну “від “втомлених” світових мов” має “дорогоцінні невичерпні копалини лексики та синтаксису. Це великий шанс для українських митців”, адже такими “невичерпними копалинами” є наші діалекти, які, на думку европейки, “було б дуже добре обійняти” разом, які є в “українській, і щоб література відбивала ці різноманіття” (ними, як відомо, так щедро послуговувався у своїх творах Василь Стефаник, а тому для багатьох був “нечитаємий”). Дякую усім, хто причетний до цієї знакової події, зокрема професорам Степану Хоробу, Роману Голоду, Миколі Лесюку, Роману Піхманцю, ректорові університету Ігореві Цепенді за таке свято науки і розкіш спілкування. Івано-Франківськ – це потужна наукова гуманітаристика в Україні. Слава Стефанику, слава нашим науковцям, слава Україні! Панель-новела друга – “Академія” Якщо в незакінченому творі В. Стефаника “Академія” мовиться про товариство з “двайцяти людий, селян найбільше, дві пані, кілька інтелігентів, зодягнених напів по-сільському”, то в перший день роботи Міжнародного конгресу “Василь Стефаник і світова культура” письменників Русів зібрав велелюдну академію за участи селян, багатьох учених пань та професуру, інтелектуальний цвіт нації, зодягнену якщо не “напів по-сільському”, але й не дуже по-панському, відповідно до соціального статусу професора в наш час. З опублікованих матеріалів про ювілейні заходи з нагоди 150- ліття В. Стефаника прагну донести до читачів “Слова Просвіти” найважливіше. Конгрес став пуантом усіх святкових дійств і згуртував провідних учених не тільки України, але й Польщі, Угорщини, Чехії та Сполучених Штатів Америки (зголосилося понад 170 учасників!!!), які не просто досліджують творчість геніального покутянина, а й захоплені непересічною особистістю митця. Учасників цього поважного наукового зібрання привітали: ректор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, проф. Ігор Цепенда, акад., директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України Микола Жулинський, ректор Ягеллонського університету, проф. Яцек Попєль (свого часу В. Стефаник був студентом цього навчального европейського закладу), директор Інституту української мови НАН України, проф. Павло Гриценко, проф. Анджей Романовський (Краків), проф. Леонід Рудницький (Філадельфія, США), Генеральний консул України в Кракові В’ячеслав Войнаровський, народний депутат України, член парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща Микола Княжицький, голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич та його перший заступник Василь Гладій, голова Івано-Франківської ОДА Андрій Бойчук, голова Краківського осередку Об’єднання українців Польщі Андрій Олійник, представники громадськості та духовенства Прикарпаття, а також члени родини письменника – правнук Василь Стефаник, правнучка Олеся Стефаник. До слова, у Львові живуть онуки сина В. Стефаника, Кирила: Василь і Олеся з дітьми Андрієм, Остапом і Дарієм. Особливість конгресу і в тому, що це свято науки відбувалося просто неба в саду біля садиби письменника, серед черешень та яблунь, які колись посадив сам В. Стефаник, у місці, з якого учасники конгресу могли спостерігати всю оту красу Покуття, яку бачив і сам письменник. Це цілюще повітря та вишнево-яблуневий запах пробивався через захисне скло монітора і витав у моєму робочому кабінеті. Таким чином, вдалося створити абсолютно нову та неповторну атмосферу для дискусій науковців та літературознавців. До того ж обрано оригінальну форму проведення конгресу, а саме: організатори відмовилися від традиційних секцій, а окреслили так звані тематичні панелі, на кожну з яких дібрано по шість доповідачів, ув обговоренні виступів яких могли брати участь усі охочі. Перша панель – “Василь Стефаник: діалог поколінь”; друга панель – “Василь Стефаник і культурно-історичні контексти”; третя панель – “Василь Стефаник: дискурс інтерпретацій”; четверта панель – “Феномен художнього мислення Василя Стефаника: дилема змісту та форми”; п’ята панель – “Творчість Василя Стефаника в інтертекстуальних горизонтах”; шоста панель – “Мовностилістичні особливості художнього світу Василя Стефаника”. Модераторами цих панелей були відповідно професори, доктори філологічних наук Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника Степан Хороб, Роман Голод, Роман Піхманець, Наталія Мочернюк, Микола Лесюк. Йшлося у доповідях та дискусіях про сучасність новеліста, традиції творчості В. Стефаника в українській та світовій літературах у розрізі його особистого досвіду та переживань, діалектику національного та інтернаціонального, про проблеми рецепції творчості письменника у світі, про важливість його інтелектуального “оточення”, про новелістику В. Стефаника в іномовних середовищах (компаративний вимір), про долю літературних

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин