Про-читання · “Честь можна потоптати, а волю закайданити зась. Вона від Бога”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Розтоки дивують і нині
Слово Просвіти, №20 за 2021 рік
українську філологію в Чернівецькому університеті, учителювала на освітянських нивах Кіровоградщини, Буковини, Прикарпаття, врешті-решт наважилася на книгу. Сприяв виданню її земляк, розтоківчанин, генеральний директор ТОВ “Інвестиційно-будівельна компанія” Ігор Яків’юк. Збагачують книгу малюнки юної розтоківчанки, студентки Вижницького фахового коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка – Оксани Гремаляк. Переднім словом супроводив видання Анатолій Томків. Він пише: “Сама авторка, талановитий педагог, викладач української мови та літератури, ніяк не позиціонує себе з письменницею. Власне кажучи, це її перший літературний твір у зрілому віці... У дитинстві Марічка – надзвичайно вразливе розумне дитятко, навчене читати ще до шкільного віку. Найближчим її другом був дідусь – паламар у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Розтоках. Від нього чула багато казок, легенд, із ним спілкувалася саме у тому художньому стилі, коли предмети стають образами, а події – сюжетами. У віршованому спогаді про дідуся авторка пригадує: …На ганку під вікном, На древній дерев’яній лаві, Я слухала історії цікаві. Дідусь придумував казки – Такі особливі, такі кольорові: І спів пташок, і шум ріки, І подих вітру чула в його слові.
Мені, уродженцю гуцульського села, не звикати, що довколишній світ – це по суті твоя родина, що про гори, скелі, окремі місцини оповідають легенди, перекази, пісні, котрими неодноразово сам користувався, творячи поезію та прозу. Анатолій Томків стверджує: “Для гуцула природа є живою, одухотвореною, і без цієї єдності уже немає самого гуцула. Той, хто народився тут, уже несе в собі ген первісності”. А далі продовжує: “Автору цих рядків легко розмірковувати на цю тему, бо він також розтоківчанин, вчився у школі, у якій вчилася Марічка. Усі ми, школярі, вибігаючи на перерву, потрапляли під пильний сторожовий догляд скалистої гори “Синиччина кичера” – природного логотипу Розтік. Вона приховувала у собі щось живе і пристрасне (так нам здавалося). Пам’ятаю, називали її “горою кохання”. Була й традиція: після останнього дзвоника сюди піднімались випускники, ніби готувалися до лету у велике життя. Відчуття святковості, особливого душевного стану чекає тут на кожного і тепер. Твір Марії Кінаш розшифровує ці відчуття долями дійових осіб, захоплюючим сюжетом і навіть цікавою побутовою деталлю… З’ясовується, хімічний склад скали особливий – це так званий “глемей” сіро-синюватого відтінку. Ним розтоківчани прикрашали помешкання, підфарбовую-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
